ГИДКИЙ ТАТУСЬ

За злісне хуліганство отримав Федір три роки. Однак за пристойну поведінку достроково був звільнений. Більше за колючий дріт не хотів, тому пішов працювати вантажником у магазин. Тільки доля розпорядилася по-іншому, приготувавши Федору ще одне випробування.
Якось він перекинув діжку з дорогим синтетичним маслом. Зірвало кришку, масло витекло на землю. Керівництво магазину вантажника не пожаліло. Зобов’язало утримати із зарплати вартість пошкодженого продукту.
З таким положенням речей Федір не погодився. Якось увечері, знаючи розташування приміщень, забравсь у бухгалтерію і вигріб із сейфа гроші, що напередодні отримали в банку для зарплати працівникам. Зловмисник навіть не здогадався натягнути рукавички, тому «вичислили» одразу.
Хто його знає, скільки саме там було грошей. Бухгалтер запевняв, що десять тисяч гривень. Федір запевняв, що взяв тільки одну тисячу, гадаючи, що саме стільки йому було винне керівництво. При обшуці у Федора і справді знайшли тільки тисячу. І молодий чоловік знову на три роки загримів у тюрму. На момент звільнення в’язню виповнилося тридцять три роки…

За свої неповні тридцять років Анна ні разу не виходила заміж. Проте, це не завадило їй у різний час і від різних партнерів народити чотирьох дітей. Жінка видна, грудаста, чоловікам такі подобаються. Тільки охоча була до чарки.
Згубна пристрасть до алкогольних напоїв привабила увагу відповідних служб, і як наслідок — позбавлення материнства. Трьох дітей забрали до інтернату. Четвертого Анна народила вже після рішення суду, тому поки його лишили з матір’ю.
Урок, як виявилося, пішов на користь. Анна дійсно взялася за розум, до чарки стала заглядати вкрай рідко, навіть влаштувалася на роботу швачкою. Тільки чоловіків продовжувала любити. Тому у маленького Дмитрика так часто змінювалися батьки. Останній затримався більше інших — цілих чотири місяці.
— Ех, Анька, почекай трішки, і заживемо на заздрість іншим! — малював гарні картинки кавалер. — Зробимо ремонт, меблі нові купимо, до Єгипту відпочивати поїдемо.
Анна озирнулася. Квартира і справді давненько просила капітального ремонту. Дісталася від бабусі, котра померла десять років тому. Вікна прогнили, стіни відсиріли.
Тільки за які гроші співмешканець збирається все робити, коли ніде не працює? Хоча частенько кудись зникає. Повертається з грошима і подарунками. Потім все це пропиває і знову днями валяється на дивані.

Опинившись на волі, насамперед Федір відправився до давнього друга. Виявилося, що ще до суду він передав на збереження знайомому тисячу гривень. Тепер хотів отримати їх з відсотками.
— Так немає грошей. Криза все з’їла, — розвів руки зберігач. — Ось лише п’ятсот гривень лишилося.
Хоч щось. Лишивши з’ясування стосунків на потім, Федір гроші взяв, частину пропив, за решту купив у когось бойовий револьвер. Колись був газовий, але знайшовсь умілець, котрий переробив його на «вогнестріл».
З його допомогою Федір вирішив заробляти на життя. А щоб дома не світитися, познайомився з молодою жінкою, у якої й поселився. Відношення не афішував, де жив — ні рідним, ні знайомим не говорив.
На перше діло Федір відправився під покровом ночі. У глухому дворі перестрів перехожого Віктора, підприємця, котрий напідпитку повертався з бару. Сунув тому під ніс револьвера, наказав витрушувати кишені.
— Він хоч справжній? — тільки осміхнувся перехожий і двинув грабіжника у щелепу.
Ошелешений такою наглістю, Федір спочатку вистрілив у повітря, а коли на підприємця це не подіяло, то вистрілив у ногу. Скорчившись од болю, чоловік повалився на траву, а грабіжник, розмахуючи револьвером, забрав гаманець, у якому були триста доларів і п’ять тисяч гривень. Забрав також годинник і мобільний телефон.
Поки приїхав наряд міліції, грабіжник устиг зникнути.
Дорогий мобільник Федір хотів продати, але знайомий порадив позбавитися його, щоб не виявити себе. Гроші згодилися. Федір з розмахом, хоча і у вузькому сімейному колі, відмітив дебют. Тільки це дрібниці. Хотілось більшого.
За будинком власника взуттєвого магазину Петра Федір стежив чотири дні. Приблизно знав, коли підприємець повертається, з ким, хто в будинку. У той вечір Петро на власному «БМВ» прибув о десятій, натиснув на пульті потрібну кнопку. На його здивування ворота не відчинилися. Довелося вийти з машини, подивитися, в чому причина.
Дійсно, ворота підпирав камінь, що чинив перепону. Нахилившись, щоб його прибрати, Петро отримав чимось тяжким по голові. Впав, але не відключився, на додаток отримав два удари револьвером у скроню.
Федір заскочив до салону авто, натиснув на газ. Та, на превеликий жаль, далеко не від’їхав. Через метрів триста, не впоравшись із керуванням, врізався у дощатий паркан. Прихопивши з легковика все, що мало якусь цінність, Федір зник.
Отямившись через півгодини, Петро подзвонив, куди слід, та користі було мало. Авто знайшли, але грабіжника не виявили. Зате вдалося виявити відбитки пальців. У міліції, вже знали особу грабіжника. Ось тільки знайти не змогли — ховався.
Федір справді без причини ніс на вулицю не висовував. У результаті останніх заходів у його розпорядженні виявилося близько двох тисяч доларів, п’ять тисяч гривень, якісь документи, договори, які довелося викинути в контейнер для сміття. Капітал непоганий, жити можна довго.
Гроші закінчилися швидше, ніж очікувалося. Вже через місяць Федір знову вийшов на промисел. На цей раз він також вештався біля багатих особняків, вибираючи жертву. Такою виявився успішний підприємець Леонід. План не відрізнявся від попереднього. Сунувши камінь під створку воріт, Федір став чекати. Господар з’явився близько півночі. Та цього разу ворота не заклинило, камінь відкинуло, мов тенісний м’ячик.
Розуміючи, що дарма старався, Федір не відступив, за іномаркою вбіг у двір. На території була зла собака, та вона виявилася зачиненою у вольєрі, небезпеки не було.
Леонід заганяти машину в гараж не став, лишив у дворі, заспішив до будинку.
— Стояти! — наказав незнайомець. — Віддай сумку і знову відчини ворота! — Федір направив револьвер убік підприємця.
— Що ти там сказало, щеня! — Леонід навіть не злякався. — Ану йди геть!
Ну що за народ пішов неляканий! Навіть образливо. Федір вистрілив у повітря, знову повторив свою вимогу.
— Гаразд, — погодився господар, поставивши на землю сумку. — Але там нічого немає. Лише документи. Гроші — в хаті. Ходімо.
— Думаєш, що я дурень? — не піддався Федір. — Вивертай кишені!
Леонід повільно почав добувати з кишень речі. Та тут раптом на ганок вистрибнув якийсь чоловік із карабіном і без попередження вистрілив у грабіжника, але не поцілив. Не очікуючи такого повороту подій, Федір кинувся до паркану. Йому в цю хвилину міг позаздрити досвідчений багатоборець: з такою спритністю перемахнути двометрову огорожу…

Пригнічений Федір уже підходив до свого будинку, коли біля магазину зустрів сусіда Василя, єдиного, з ким устиг подружитися.
— Будеш? — сусід показав зіжмакані купюри.
— Можна, — погодився Федір.
— Тоді добавляй.
Василь побіг до магазину. Федір лишився чекати.
Неподалік жваво спілкувалися і гигикали дві дівчини. Федору це не сподобалося.
— Ти що, дурепо, лохаєш? — він безцеремонно підійшов до незнайомок.
— Хто лохає? Я лохаю? — не погодилася одна із дівчат. — Сам ти лох кінчений.
— Це я лох? Отримуй. — Федір зацідив кулаком у перенісся.
На крики із магазину вибіг хлопець, котрий на хвилину лишив своїх супутниць, заскочивши за цигарками. Побачивши неподобство, звалив зловмисника з ніг, почав бити.
Під шквалом ударів Федір умудрився вихопити револьвер і вистрілити. Куля вцілила у цегляну стінку, там і лишилася. Молодь поспішила зникнути.
Федір вирішив чекати Василя біля під’їзду.
Наряд міліції, що прибув, застав лише очевидців. Оперативники допитали свідків, дістали із стінки кулю, обстежили двори. Так ні з чим і поїхали. Хоча користь із цього була: за даними кульогільзотеки, саме із цієї зброї якось уночі стріляли в ногу підприємцю.
Додому Федір заявився зовсім злий. Сусід — і той його кинув. У кімнаті плакала дитина. Співмешканка приймала ванну.
Заховавши за батарею револьвер, Федір дав ляпаса хлопцю. Відтак завалився на диван. Однак п’ятирічний хлопчик заплакав дужче, чим заважав нормально відпочивати. Розізлившись, Федір підскочив до дитини. Він і сам не зрозумів, звідки в того у руках взялася зброя.
— Ану віддай, шмаркачу! — наказав Федір.
У відповідь пролунав постріл. Анна не знала, що діяти. Пораненого вчасно доставили в лікарню, витягли кулю, повернули до життя. В таких випадках повідомляють у міліцію. Федір ще не відійшов од наркозу, а до нього вже приставили конвойного.
Свою «десятку» Федір отримав. Дякуючи дитині, шлейф злочинів новоспеченого грабіжника виявився не таким уже й довгим. Ще добре, що Федір, розмахуючи зброєю, нікого не вбив. Так би строк був серйознішим.
А у Дмитрика — новий тато. Тільки пістолета у нього немає. Шкода, дитина вже встигла відчути себе героєм.