ВИДАТНИЙ ПОЛКОВОДЕЦЬ КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ ОСТРОЗЬКИЙ — ЗАСНОВНИК НАШОГО СУЧАСНОГО МІСТА

ДО 550-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ І 480-Ї РІЧНИЦІ З ДНЯ СМЕРТІ
2010 рік — рік 550-річчя з дня народження знаменитого полководця, найбільш видатного українця тих часів, а головне — батька-засновника сучасного Новограда-Волинського (Звяголя) — Костянтина Івановича Острозького. 21 серпня цього року також виповнилось 480 років з дня його смерті.
Наша топонімічна комісія примудрилася увіковічнити у назві однієї з вулиць пам’ять про Данила Галицького, який ...спалив давній Возвяголь. Батькам — засновникам міст, зазвичай, споруджують пам’ятники у центрі заснованих ними міст. Але навіть жодної меморіальної дошки князям Острозьким, у першу чергу Костянтину Івановичу, котрий через 250 років відродив давній Звяголь як місто на сучасному місці, немає. Хіба можливо таке, особливо у рік ювілею славетного українця?
Народився К.І.Острозький у 1460 р. (точна дата невідома) в Острозі. Його батьком був острозький князь Іван Васильович, син знаменитого Василя Красного, мати — Марія Іванівна — дочкою новгородського (Чорна Русь) князя Івана Бельського. Певних відомостей про його дитинство не маємо, крім того, що після ­1465 р. він лишився без батька.
У яких умовах проходило становлення молодого Острозького? То були складні часи. Утворення Кримського ханства, — багатосторічної проблеми для всіх східнослов’янських земель — принесла на них, в першу чергу на Україну, незчисленні лиха.
Хан Хаджі-Гірей прийшов до влади у 1443 р. при підтримці Казимира IV Ягеллончика. Тому він не створив великих проблем для цих земель (навпаки — навіть був їх охоронцем). Його наступник хан Менглі-Гірей, за недалекоглядної політики польського і литовського урядів, вигнав за допомогою Туреччини генуезців з Криму. Потім він «взявся» за східнослов’янські землі. Татарські напади (в першу чергу, на Україну) вже з 1482 року набули системного характеру.
Ці напади татар показали безпорадність урядів Литви і Польщі (що врешті-решт призвело до появи в Україні такого явища, як козацтво).
Тому вміння вчасно, у необхідній кількості і у правильно обраному пункті зібрати військо, заслонити певну територію, погромити татар, а, головне, відбити полон — дуже високо цінувалася у ті часи на усіх східнослов’янських землях. Особливо цінувалось уміння «ходити в поле» («Дике»), тобто громити ворога на його території. Від польського короля і великого князя литовського вимагалося, в основному, вміння... вчасно і у необхідній кількості «вибити» з сейму і Ради кредит на війну.
У той же час Литва протягом майже 200 років була втягнута у нескінченну прикордонну війну з Великим князівством Московським, в першу чергу, за Смоленщину, Сіверинщину і Чернігівщину. Але ця війна носила трохи інший (у військовому плані) характер.
Ось у такі часи проходили становлення і діяльність К.І.Острозького: у 1486-90 рр. він був активним учасником битв з татарами. Взимку 1490 р. з його участю під Заславом (Ізяславом) татар було «страшно побито», а, головне, відбито полон. Ян Ольбрахт (у 1492-1501 рр. польський король), який тоді очолював оборону проти татар, пізніше дуже високо оцінював допомогу К.І.Острозького у цих битвах.
У 1492-95 рр. К.І.Острозький бере участь у війні між Литвою і Москвою, що закінчилася одруженням великого князя литовського Олександра з Оленою, дочкою великого князя московського Івана ІІІ Васильовича. К.І.Острозький входив до складу литовського посольства до Москви.
Не пощастило К.І.Острозькому у 1496 р. при обороні Рівного, в якому він замкнувся з Луцьким (Гольшанським) і Володимирським (Хребтовим) старостами та волинським боярством (шляхтою), за дуже значною чисельною перевагою татар їм довелося... відкупитися.
Але вже наступного року, разом із рідним братом Михайлом (тоді острозьким князем), вони наздогнали татар і відбили великий полон. У липні того ж року К.І.Острозький «відігрався» за минулорічну поразку, коли його загони асистували Яну Ольбрахту у його Чорноморській кампанії. Вони вщент розбили під Очаковом татарське військо Махмет-Гірея і навіть взяли в полон (тимчасово) його самого.
Воєнна вдача К.І.Острозького викликала великий резонанс у Польщі і Литві і привела до того, що вже 11 вересня 1497 р. він став великим литовським гетьманом: тобто, на 24 роки головним сторожем литовських кордонів, та отримав три прикордонних староства: Брацлавське, Вінницьке і Звенигородське (вже тоді обезлюднених і геть спустошених татарськими нападами).
Фактично, головною подією у житті Звяголя у XV ст. стало отримання К.І.Острозьким 28 червня 1499 р. чергової бенефіції (довічне надання землі за виконання певних військових і армійських обов’язків), тоді лише маєтка — «имение… именем Звягол(ь) зо всими его приселк(ам)и в повете Киевском што держали первей всего князь Василей, и князь Андрей Семеновичи Звягольские зо всима людьми, к тому имению здавна прислужаючих, и з их службами». Цей маєток, після вимирання по чоловічій лінії князів Звягельських, знаходився у державній власності.
Але в «имении Звягол(ь)» частина маєтностей була надана попередніми володарями «слугам» (дрібній шляхті). У тому ж Віленському привілею було зазначено, що та шляхта, якої маєтності не були надані (чи підтверджені) великокнязівськими привілеями, а надані князями Звягольськими, — мали поступити на службу до К.І.Острозького чи забиратися геть, навіть без компенсації.
Саме така альтернатива стала приводом до 20-річної судової тяганини. Відзначимо лише два цікавих моменти: по-перше, як не дивно, це мало важливе значення для розвитку Звяголя; по-друге, деяка частина цієї шляхти була родичами князів Звягольських по жіночій лінії, а сучасні дослідники, завдяки саме цьому привілею, вважають родину Звягoльських найближчою до родини Острозьких. Тобто, цей конфлікт можна вважати у певній мірі «родинним».
Такою ж «родинною» була чергова війна між Литвою і Москвою, тобто, між зятем і тестем. Вона почалася навесні 1500 р. Військо на чолі з К.І.Острозьким вирушило під Смоленськ, потім — на Дорогобуж, де на нього чекала невдача. У битві на р. Відрощі, 14 липня того ж року, К.І.Острозький на цілих сім років потрапив у полон.
Незважаючи на закінчення, за три роки війни, це не принесло йому свободи. Взамін К.І.Острозькому було запропоновано очолити оборону Великого князівства Московського від татар і великі бенефіції за це. Під час перебування у полоні, у 1501 р., помер його брат Михайло, і Костянтин став новим острозьким князем. Лише за рік після того, як він 18 жовтня 1506 р. склав присягу новому великому князю Василю, йому вдалося утекти з Москви так званим «татарським шляхом» до Литви. Це сталося у вересні 1507 р.
Костянтин Іванович був радісно зустрітий новим великим князем литовським (з 1506 р.) Зигмунтом (Сигізмундом, Жигмонтом) Старим. Той відразу повернув йому гетьманство й усі три староства.
Після одруження (першого, у віці 45 років) з Тетяною, дочкою свого старого бойового товариша — луцького старости Семена Гольшанського, котрий під час полону К.І.Острозького заміщував його на посаді гетьмана (помер у 1505 р.), він отримав по тестю ще й Луцьке староство і маршальство Волинської землі. Вочевидь, він був заручений з Тетяною ще до полону.
Тріумфальне повернення К.І.Острозького з полону мало для Звяголя історичне значення і наслідки. Адже, за традицією, що існує й досі, ображена звягольська шляхта одразу ж звернулася зі скаргою до нового великого князя. Реакція Зигмунта Старого була на той час майже миттєвою і стала зворотнім пунктом в історії Звяголя.
Всього за три місяця після повернення острозького князя з полону, 26 грудня 1507 р., у Мельнику він здобув великокнязівський привілей. У ньому не тільки були підтверджені всі права К.І.Острозького на «имение Звяголь», але «з особливої ласки дозволяємо йому у Звягoлі замок справити і місто садити і торг во всяку неділю мати і ярмарок кожен год на свято св. Дмитра». Саме цим привілеєм офіційно було «зареєстровано» народження (локація) Звяголя як міста (на сучасному місці) і почалась його розбудова К.І.Острозьким.
Що ж ще робить Костянтин Старий відразу після повернення з московського полону? Бере активну участь… у черговій війні між Литвою і Москвою і придушенні пов’язаного з нею рокоша (заколоту шляхти) М.Глинського, направленого на приєднання українських і білоруських земель до московських. М.Глинський, давній друг великого князя Олександра, з новим, Зигмундом Старим, порозуміння не знайшов. Але К.І.Острозький заступив 13 липня 1508 р. під Оршою шлях московському війську, не дав йому з’єднатися з повстанцями.
У тому ж році він відбиває черговий напад татар на Волинь. Те ж саме він робить з великим коронним гетьманом Камєнецьким наступні два роки (1509-1510 рр.).
Але за військовими справами він не забуває про інші: привілеї від 16 листопада 1509 р. Звяголь і округа були «навічно» звільнені від «воловщини» (назва на Волині загальнодержавного основного грошового щорічного податку — назва від одиниці оподаткування: ділянка землі, зорана плугом, запряженим волами).
У 1510 р. 50-річний К.І.Острозький нарешті стає батьком — у нього народився син Ілля.
У червні 1511 р. «схизматик» Острозький стає Віленським каштеляном (щось на кшталт сучасного Собянина, але з більшими ­повноваженнями), — цю посаду міг обіймати тільки католик. Відразу, незважаючи на заборону будівництва нових православних церков у самій Литві, Костянтин Старий отримує привілей на відродження у Вільне (Вільнюсі) церкви Пресвятої Богородиці (побудована в готичному стилі на давньоруському фундаменті).
Через місяць він отримує ще один привілей, в якому знову були підтверджені усі його права на всі його маєтки, у т.ч. на «замок Звяголь».
Звягольський замок будувався мурованим, на відміну від інших, за найбільш сучасним на той час староіталійським, бастейно-бастіонним типом. Але Костянтин Острозький встиг закласти мурованим лише фундамент, все інше було дерев’яним. Муровані стіни, башти — то вже справа його сина Василя-Костянтина.
Відбиваючи черговий набіг татар на Червону Русь і Поділля, К.І.Острозький разом із М. Каменецьким одержав славну звитягу 28 квітня 1512 р. під Вишневцем.
Відразу після цього він взяв активну участь у черговій війні між Литвою і Москвою (у січні 1513 р. померла Олена, вдова великого князя Литовського Олександра і рідна сестра великого князя Московського Василя).
Восени 1513 р. він розбив корпус московського війська під Оршою, але це не врятувало Литву від втрати у липні 1514 р. Смоленська.
У серпні-вересні того ж року литовсько-польському війську на чолі з К.І.Острозьким, Я.Сверчевським і В.Самполинським вдалося відтіснити війська І.Челядіна від Березини за Дніпро і нанести їм під Оршою серйозну поразку, але Смоленськ залишився за великим князівством московським.
Звитяга під Оршою дозволила К.І.Острозькому знову, незважаючи на заборону, отримати від великого князя чергові привілеї на будівництво у Вільні (Вільнюсі) наступних двох церков: Троїцької (взамін старої дерев’яної) і Микольської (побудована у готичному стилі, але, як і замкова, Микольська церква у Звяголі — на фундаменті давньоруського типу).
У 1518 р. він багато часу провів у Польщі, у складі литовського посольства. К.І.Острозький зустрічав у Моравії майбутню польську королеву Бону Сфорца, дочку міланського герцога Джана Галеаццо. На покоївці королеви Бони-Беаті Костелецькій, доньці коханця Зигмунта І Старого, через 20 років так нещасливо одружиться його старший син Костянтина Ілля.
Коли наступного 1519 року почалася чергова війна між Литвою і Москвою, на Русь одночасно «впали» татари Махмет-Гірея. Невдало вибране поле битви з татарами під Сокалем, всупереч застереженням К.І.Острозького, привело 2 серпня 1519 р. до поразки польсько-литовського війська.
Але серед таких важких воєнних трудів, К.І.Острозький не забув свій Звяголь. За його проханням, щоб покінчити з 20-річною судовою тяганиною, великий князь 15 вересня 1519 р. видав привілей, у якому підтвердив як привілей свого брата від 28.06.1499 р., так і свій привілей від 26.12.1507 р. Тобто, були підтверджені усі права К.І.Острозького на Звяголь.
Наступні роки до його військових, господарських, адміністративних і сакральних справ додалися суто політичні.
Щодо сакральних справ, то у 1521 р. було закінчено будівництво замкової Богоявленської церкви в Острозі. В її архітектурних формах поєднались елементи давньоруського, готичного і ренесансного стилів.
У тому ж році, по смерті київського митрополита, він стає опікуном аж на три роки всіх маєтностей митрополії аж до вибору і затвердження наступника.
Ретельне вивчення тогочасного храмового будівництва Острозьких дозволило уточнити: Звягольську замкову Микольську готичну дерев’яну церкву, на мурованому фундаменті давньоруського (візантійського) типу заклав саме К.І.Острозький. На жаль, його праонука Ганна-Алоїза перебудувала її у костел.
Князі Острозькі спробували відродити давньоруські традиції храмового будівництва, адже у післямонгольський період православних церков в Україні, Білорусі та Литві майже не залишилось.
Але зробити це у повному обсязі їм не вдалось: відбулись зміни у будівельній техніці, історично закономірний взаємовплив європейських архітектурних культур та послаблення позицій православної церкви у Великому князівстві Литовському. Звідси, певне, змішування стилів у архітектурі храмів, збудованних Острозькими.
Ще одним фактором був довгобуд цих храмів — від 15 до 60 років. Аналогічну за архітектурою (тобто готичної, дерев’яної, на старому мурованому фундаменті хрестоподібної форми) Микольську церкву Костянтин Старий почав будувати у Вільні (Вільнюсі) з 1514 р. Але встановити, яка з двох Микольських церков почала будуватися раніше, на жаль, не вдалось.
Щодо політичних і адміністративних справ, то він послідовно стає воєводою троцьким, потім більше — великий князь змінив порядок місць у Раді, призначив йому, «схизматику», перше місце у литовській Раді серед інших світських достойників. Все це було зроблено всупереч Городельського привілеєю, як свого часу ­отримання К.І.Острозьким посади Віленського каштеляна. За Городельським актом ці посади могли обіймати виключно католики, крім того, перше місце належало тільки віленському воєводі!
Що змусило Зигмунта Старого до такої щедрості? Приводом стала інспірована королевою Боною номінація 2-річного Зигмунта Августа на Велике князівство Литовське на випадок смерті батька (оскільки це майже гарантувало вибрання на польський трон). На тому ж Віленському сеймі 1522 р. присутні склали на це присягу, а вже у 1529 р., при живому батькові, він був проголошений Великим князем Литовським.
Які були політичні погляди К.І.Острозького? Він виступав проти інкорпорації (включення) Литви до Польщі і не довіряв московському ладу, виступав за більш широку автономію православних Білої, Малої, Червоної і Чорної Русі, інших руських земель у складі Литви. Виступав він і проти сепаратизму Віленського воєводи О.Гаштольда, вважаючи, що Литва без Польщі не встоїть під тиском Криму і Москви.
У тому ж 1522 р. померла його перша дружина Тетяна, і через рік, відбувши траур, 63-річний К.І.Острозький одружився вдруге на Олександрі, доньці Семена Михайловича Олельковича, князя Слуцького.
Але головними залишилися справи військові. Влітку 1524 р. він разом з великим коронним гетьманом М.Фірлеєм відбиває черговий напад татар на Русь, особливо, як звично, на Поділля. Короткий перепочинок, пов’язаний з внутрішньо-ординськими «розбірками» за ханський престол, закінчився.
Напад татар взимку 1526-27 рр. на Київське Полісся приніс чергову велику звитягу К.І.Острозькому, дав можливість «тряхнуть стариной». Зібравши під Острогом військо, він наздогнав татар під Ольшаницею, неподалік від Києва, котрі вже відходили до Криму.
Саме під Ольшаницею, 27.01.1527 р., Костянтин Старий «сильно погромив» татар, а, головне, відбив у них полон (сучасники вважали його чисельність до 40 тисяч осіб). Після цієї звитяги він тріумфально в’їхав до Києва, по в’їзді його вітали король і королева, у присутності всього двору. Того ж року про цю звитягу в Нюрнберзі була видана навіть брошура (одна з репортажних першодруків у Європі).
Наснагу у цій битві старому князю, мабуть, надала інша чергова «звитяга». У 1526 р. 66-річний полководець знов стає батьком! У нього народився син Василь, котрого з 14 років за прикладом батька всі почали називати Костянтином. До історії згодом, не менш славетний син, так і увійшов під ім’ям Василь-Костянтин.
За військовими справами не полишав він і господарські. Цікаво поводився К.І.Острозький із татарськими бранцями. Їх частину він оселив на північній околиці Острога. Там виникло Татарське передмістя з однойменними вулицею і в’їзною баштою (в’їзд до Острога з боку Звяголя і Корця).
У 1528 р. він, як хоруговий князь, виставив 426 коней (серед одноосібних постачальників — це другий показник у великому князівстві). Будучи одним із п’яти найзаможніших магнатів, він мав маєтності в усіх землях великого князівства (на одній тільки Волині третина усіх земель належала Острозькому) — він ніколи не забував про Звяголь!
У тому ж році французький посол звертався до К.І.Острозького з проханням про надання допомоги трансильванському князю Яну Запольяї — татарами Остафі, Дашкевича (в той час «у сусідстві Черкас» шукав захисту один з претендентів на Кримське ханство Іслам-Гірей з вірними татарами).
Наступного року, за проханням Київського митрополита Йозефа ІІІ, великий князь видав привілей, згідно з яким, на випадок смерті митрополита, опікуватися маєтностями митрополії знову мав К.І.Острозький. Взагалі Костянтин Старий рішуче виступав проти унії з Ватиканом і на захист церковнослов’янської мови.
К.І.Острозький помер 10 (21) серпня 1530 р., поховано його, за його бажанням, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Його надгробок — один з шедеврів українського ренесансу — загинув під час вибуху собору 1941 р.
Сучасний йому польський хронікер так описував К.І.Острозького: «Він був малий на зріст, але великий душею, для усіх доступний, щедрий до сподвижників, милосердний до бранців та досвідченіший всіх у воєнному ремеслі».
Ось таке яскраве і насичене життя прожив Костянтин Іванович Острозький. Незважаючи на граничну завантаженість військовими і суспільно-політичними справами, саме він став батьком-засновником Звяголя як міста, та перших 22 роки на сучасному місці його розбудовував.
За 62 роки володарювання Василя-Костянтина у Звяголі (з 1569 р. — Звягелі), серед здобутків славетного сина Костянтина Івановича — відкриття у нашому місті перших школи і лікарні, будівництво Спасо-Преображенської церкви, завершення будівництва мурованого замку.
Саме тому ми звернулись до міської влади з пропозицією відкрити з нагоди ювілею меморіальну дошку славетному батьку-засновнику сучасного міста і його не менш знаменитому сину. Дошку ми запропонували встановити на стіні старовинного Звягольського замку. Топонімічна комісія у вересні ц.р. підтримала нашу пропозицію. Справа — в його виконанні.