ГОСТРОСЮЖЕТНЕ ВЕСІЛЛЯ

Хлопці Василя зустріли біля магазину.
— З тебе могорич! — пихнув цигарковим димом Павло.
— І закуска! — докинув Микола.
Василь був не скупий на гроші. Тому ідея приятелів сподобалася.
— Нема питань! — сказав він.
За магазином стояв столик. Там і розмістилися.
— Коли розписуєтеся? — поцікавивсь Павло у Василя.
— Через три дні.
— В суботу, значить?
— Еге ж.
Микола, зітхнувши, хитнув головою:
— Не жалієш ти себе, Васю.
— Чого це? — не второпав той.
— А куди спішиш-то? Погуляв би.
— Так скільки вже можна гулять? За тридцять перевалило,— відказав Василь і враз з холодком зауважив. — А ти, Миколо, не лізь не в своє діло. Звідки тобі про життя відомо? Он ще молоко на губах не висохло!
Микола похнюпився, замовк.
Василь же, дивлячись на Павла, продовжив:
— Та й Райка моя напосідає. Мовляв, скільки отак ходитимемо? Люди невідь що думають. А недавно питання поставила руба: або-або!
— Тобто? — не втямив Павло.
— Ну, — затягнув Василь. — Сказала: або робимо весілля, або розбігаємося!
— Слухай, Васю?! — здивовано озвався Микола (посміливішав, мабуть, хміль пішов гуляти головою). — А, може, в неї хтось інший є?!
— Що верзеш-то, сопливе?! — гримнув Василь. А відтак, примружившись, спитав: — Чи щось знаєш? Коли так, то кажи!
— Та нічого я не знаю, — знітився Микола. — Припустив просто.
— «Припустив» він, бач! Будь обережний на поворотах! А то…
— Та не сердься ти.
— Добре, проїхали. Давай ще пропустимо по одній.
Павло дещо змінив тему:
— Сабантуй де проводитимете?
Василь звів плечі.
— Та хто його знає. В кафешці якійсь. З її сторони, а також і з моєї, вже якісь замовлення роблять.
— Ну, — підняв пластиковий стаканчик Павло, — хай тобі щастить, Васю! Будьмо!
— Еге ж, будьмо! — підняв і свою Василь. Видихнув із себе повітря. Але не випив. Подивився на свій стаканчик, примовив: — Хай біс вийде, а спирт залишиться!

«Біс» не вийшов. Василь добряче набрався і поплівся до Раїси.
Наречена, побачивши в якому стані до неї завітав коханий, стала дибки.
— Де це ти так нализався? Йде приготування до весілля, а ти…
— Хлопців пригостив, — перебив Василь.
— З якого це дива? — зчудовано спитала Раїса, заправляючи пасмо каштанового волосся.
Василь дурнувато кинув:
— За наше весілля виставився.
Раїса спересердя аж пританцьовувати стала.
— Так його ще ж не було!
— А яка різниця? Чи тобі моїх грошей шкода?
Такого стерпіти молода жінка не змогла. Обурено сказала:
— Та що ти верзеш таке?! До чого тут гроші?!
— А що тоді до чого?
— Що ти напився, ось що!
— Так не кожен же день п’ю-то.
— Ще тільки цього бракувало!
Раптом Василь звузив посоловілі очі. З його «туманної» пам’яті випливли уривки дошкульних фраз, кинутих Миколою за магазином.
— А, може, в тебе вже хтось інший завівся? — злобно спитав він.
Аби допекти до живого, Раїса злісно кинула:
— А, може, і «завівся»! Поки ти там зі своїми дружками ханьки м’яв!
Василь на якусь хвилю заціпенів. Потім, що геть було несподівано, стис кулаки і двинув на Раїсу.
Щоправда, молода жінка була не з лякливих. Лише здивовано проказала:
— Ми ще під вінцем не стояли, а ти вже таке вичворяєш! Щоб тебе, ідіоте…
— Та я тебе!.. — не дав їй договорити наречений. — Та я вас!..
Саме в цю мить до хати ввійшла Галина Богданівна, майбутня теща.
— А що це тут діється? — здивовано вирячилася вона.
— Та ось Василько до нас з концертом завітав! — знущально повідомила дочка.
Це ще дужче зачепило Василя. Він схопив Раїсу за плечі і затрусив, мов ту грушу.
— Замовч, а то я тебе приб’ю! — прошипів.
Галина Богданівна зойкнула і кинулась у другу кімнату. Там стояв телефон…
… Міліція приїхала швидко, але Василя до відділку не забрали. Раїса за нього заступилася. Мовляв, самі розберуться.
— Чого тоді викликали? Відповідати доведеться.
Коли охоронці порядку покинули дім, дівчина Василеві показала на двері:
— А тепер забирайся геть!
Василь трохи протверезів. У замішанні спитав:
— А далі що?
— А далі все! — Раїсі огидно було дивитися на Василя. — Іди і більше сюди не приходь!
Василь мовчки вийшов із хати.
Галина Богданівна в розпачі розвела руки:
— Доню! А весілля?! Замовлення?!
— Треба негайно дзвонити. Сповістити гостей. Відмінити всі замовлення…

Магазин. Столик. За ним — ті ж друзі.
Потираючи руки, Василь потягнувся до пляшки.
— Холоднеча і на душі важко, — признався приятелям Василь, наливаючи в чарки. — І що цим жінкам мало? Що їм треба, га?
— А я ж тобі говорив… — був почав ­Микола, але, зустрівшись із суворим поглядом Василя, запнувся.
Павло повернув розмову дещо в інше русло. Вдаривсь у філософію:
— Життя сповнене сюрпризів. А жінка — вічна земна загадка! Але, коли кохає, то — прийме. Факт! Ось у мене з моєю Люською чого тільки не було. Але якось живемо, тремося.
— Отож — живете-третеся! — докинув і своє «повчальне» слівце Микола. — А толку-то?
— Стули пельку! — урвав його Павло. — Знову повчаєш тому, чого не знаєш? — І зареготав. — У тебе хоч дівчина є?!
Микола ввігнув голову. Образився.
Потім була друга пляшка. І знову хлопці непогано посиділи.

Протверезівши, Василь пішов до Раїси. До хати не заходив. Боявся здибатися з її матір’ю.
Коли Раїса вибігла надвір, тихо, несміло гукнув:
— Ей, Райка!
Колишня наречена сердито поправила:
— Не «Райка», а Рая! Чого треба?!
— Поговорить.
— Вже поговорили!
— Та не гнівайся ти.
— Нічого собі! — вирячилась Раїса. — Накинувся на мене з кулаками. Весілля зірвав. Осоромив перед усіма. Як тепер людям в очі дивитися?
— Ну, найшло щось.
— Як Філі Кіркорову? Між іншим, у мене на руках синці лишилися!
Василь мимоволі всміхнувся:
— До суду подаватимеш?
— А що з тебе візьмеш-то? — пом’якшила тон Раїса.
— А, може, щось і є…
Василь вимолив у Раїси прощення. І вони знову почали дзвонити до знайомих, до кафе, до ресторанів.
Галина Богданівна, дізнавшись про це, з докором почала виказувати дочці:
— Ти забула, що він зробив?! Якщо вже він почав з такого, то чого від нього чекати далі? Був би батько живий… Не допущу!
Та згодом молодятам таки вдалося переконати Галину Богданівну. Знову призначили весілля.

Кафе. Музика. Танці. Лунали тости за молодих. Рікою лилося хмільне.
Та несподівано між кількома гостями-чоловіками, запрошених з боку нареченої, виникла сварка, а потім зав’язалась і бійка.
— Неподобство! — захмеліло на це сказав Василь і різко зірвав із себе піджак, кинув його на підлогу. Потім заходився засукувати рукава сорочки, цідячи крізь зуби. — Дефекти треба устранять!
Почався мордобій.
Василь був міцної статури (ходив колись на самбо), тому швидко і хвацько порозкидав по залу хуліганів. Хтось із них навіть пикою «проїхав» по столі, змітаючи на своєму шляху посуд із наїдками та келихи зі спиртними напоями.
Гам, крик, лемент, переляк і … музика!
Однак потерпіла сторона не думала складати зброю. Потираючи лоби, хлопаки накинулися на молодого.
— Ну, Рембо недодєланий, тримайся!
«Рембо» — ще так-сяк, але слово «недодєланий» дуже вже зачепило Василеву гідність. Тому на голові у того, хто це сказав, розлетівся стілець.
Секунда — і чергова сутичка.
Та під час неї на зятів кулак нарвалася сама теща. Полетіла вбік.
— Що ж ти, виплодок гадючий, робиш?! — проказала Галина Богданівна, сидячи на підлозі.
— Чому це виплодок? — з недобрим виразом обличчя нахилився над нею свекор Іван Миронович. — Наш Вася зовсім не виплодок. І ми не гадюки.
— Да-да! Саме так! Іч! — підключилася Марія Семенівна, повновида новоспечена свекруха.
— Мамо, підводься, — Раїса підхопила матір під руки (після декотрого оціпеніння дочка прийшла до тями). — Ходімо.
Вася і далі махав руками, на бік котрого вже стали його знайомі та друзі.
Стінка пішла на стінку.
— Ви що, подуріли?!! — крикнув тамада, рідний дядько Раїси, намагаючись утихомирити завзятих «бійців». — Ну, зятьок… Чи то пак… Це ти в усьому винен. Зараз я тобі сдєлаю!
Та «сдєлав» Вася. Заліпив тамаді у щелепу, і той полетів під стіл.
А далі… Далі, здається, вже гамселилися всі: і сильна стать, і слабка.
Зупинити побоїще змогли лише міліціянти, котрих викликав невідь-хто.
Та ні Раїса, ні її матір цього вже не бачили. Вони ще задовго до цього покинули кафе.
А наступного дня Раїса до РАГСу понесла заяву на розлучення.

Магазин, столик…
Василь, Павло, «зелений» Микола…
— Дааааа, погуляли,— замислено проказав Василь, почухуючи на голові свіжі гулі.
— Да-ааа, — зітхнувши, докинув і Павло, котрий після побоїща скидався на китайця. — Погуляли. Тепер усіх по міліціях тягають. І чим воно все скінчиться?
Василь потягся до пляшки.
— Важко сказати. Але без штрафів не обійдеться. А то ще й посадять.
— Сплюнь ти!
— Плюй не плюй, а ділов наробили. Микола онь, бач, який свіженький. Як огурчик.
— Я ж на весіллі не гуляв! — весело відказав хлопець. — І вас попереджав…
— Та цить ти, блазню! — зірвався з місця Василь.
Але за Миколою тільки сніг запорошив слідом.

З цим незвичайним випадком правоохоронці розбиралися досить довго. Щоправда, нікого не посадили. Хто відбувся штрафом, хто — громадськими роботами.
Василь ще раз був спробував підступитися до Раїси, але молода жінка й говорити з ним не забажала. Вигнала з двору і накинула на хвіртку защіпку. Назавжди.
Погуляли...