ТАКИЙ СОБІ КОРПОРАТИВЧИК

Це була остання нарада минаючого року. Йшлося про досягнення, недоліки, фінанси, кадри й «позакадри». Зрештою, дещо втомившись, Іван Петрович, директор фірми, зсовуючи окуляри на кінчик носа, підсумував хід думок.
— Так, значить, — сказав він, копирсаючись у паперах. — Як бачимо, не обійшлося без проблем, але загалом рік пропрацювали непогано. Тепер поговоримо про приємніше, — щодо проведення новорічного корпоративу. А, як вам відомо, проведемо його за рахунок фірми!
Присутні в кабінеті пожвавішали, завовтузилися на стільцях.
— Святкуватимемо в барі «На буграх». Надіє Семенівно! — шеф звернувся до стрункої жінки, відповідальної за ­накриття святкового столу. — Весь колектив братиме участь у святкових заходах?
— На жаль, не всі можуть прийти. Через поважні причини, — сказала Надія Семенівна, гортаючи записничок. — Але до списку додалися подружжя Білявських, Шовкоплясів — теж два штука, Запашних — два штука, Дужкіних…
— Одна штука! — озвався Гнат Дужка.
Шеф перевів погляд на ­завгоспа. Спитав:
— А чого одна шт… Кгм. — Іван Петрович скоса подивився на секретарку. Потім — знову на Гната Дужку. — А чому без дружини?
— До батьків їде. Справи.
— Зрозуміло. Надіє Семенівно, що у нас там далі?
— Святковий стіл!
— Ну, і що ви там для нас готуєте?
— Традиційно, буде олів’є…
— Два відра! — вигукнув Гнат Дужка.
Шеф сердито замахав на нього рукою:
— Сиди вже! Жінки й самі знають, скільки треба! Відра досить.
— Ну, салати там різні, — продовжила Надія Семенівна перелічувати святкове меню, — бутерброди з червоною рибою, скумбрія запечена, стегенця курячі фаршировані, картопляне пюре, голубці, вареники …
— Відро! — аж зайшовся слиною Гнат Дужка.
— Та цить ти вже! — прикрикнув Іван Петрович на невгамовного завгоспа. Ніби з голодного краю!
— А з якого ж?
— То, гадаєш, якщо гуляємо за рахунок фірми, то й відрами можна столи завантажувати?
— Так не завжди таке щастя випадає.
— І піввідра досить! — твердо мовив шеф. — Ну, з цим ясно. А що там із напоями-то?
Надія Семенівна зазирнула в записничок. Повела далі:
— Вода солодка і проста газована, шампанське, вино, ну і для чоловіків — по нуль п’ять горілки.
— Мало! — скривився Гнат Дужка.
Озвався Іван Петрович:
— Для Гната Дужки ще одну візьми.
— Дві!
— Гаразд. Але додому ми тебе не понесемо.
— Та я ж не китаєць!
— А до чого тут китайці? — не зрозумів шеф.
— Бо китайці, — знаюче сказав Гнат Дужка, — одну пляшку міцної п’ятнадцятеро п’ють, а в нас…
— Так, досить про китайців! — урвав його Іван Петрович.
А Єгор Мишка, комп’ютерний спец, раптом заявив:
— А я взагалі не піду на сабантуй!
— А це чого? — здивувався Іван Петрович.
— Я коньяк п’ю, — ображено мовив майстер своєї справи. — А у списку його немає.
— Значить, буде! — запевнив керівник фірми і звернувся до Надії Семенівни. — Що у нас там далі за планом?
— Розважальна програма! — сказала миловидна підлегла. — Музика, танці, кумедні номери, вітання Діда Мороза і Снігуроньки…
— А хто у нас, до речі, Дідом Морозом і Снігуронькою буде? — спитав шеф.
— Ще не вибрали, — знітилася Надія Семенівна.
— Тоді, може, Дідом Морозом, — директор обвів присутніх поглядом, — Гната Дужку назначимо?
— Ой! — пирснув із кутка голос головбуха, Настасії Холодної. — Вже раз вибирали! І що?
— Що? — аж наліг на стіл Іван Петрович.
— Та наш Гнат Дужка тоді недозакусив, та так «напривітався», що свою дружину з хазяйкою бару переплутав! Все її мацав, кудись повести поривався.
— А, може, я й не переплутав? — хихикнув минулорічний Дід Мороз.
Та Настасія Холодна пустила шпильку:
— А якщо дружина про це дізнається?
Гнат Дужка здався:
— Тоді переплутав.
— А знаєте що? — приєднався до обговорення новорічного корпоративу Остап Брюква, працівник з відділу маркетингу. — Я взагалі проти розважальних програм. Ми зберемося, щоб відпочити, чи по залу з хустинками гасати та пляшки на підлозі крутити?
— А чого ви так захвилювалися? — здивовано зауважила Надія Семенівна. — Ви будете випивати і закушувати. А потім — потанцюємо.
— Все одно…
— Та припиніть ви сперечатися! — перервав усіх Іван Петрович. — Свято ж на носі, а ви… Не хоче Остап Максимович крутити пляшку, не хоче з дівчатами цілуватися, то не примушуйте його цього робити!
Остап Брюква хмикнув, глибоко замислився.
— Одне слово, — повеселішав шеф, — з дідами морозами та снігуроньками якось розберетеся. Будемо завершувати. А то засиділися. Ага! Сюрпрайзик! Від Настасії Андріївни! Аванс! Бігом займайте чергу!
Першим до дверей кинувся Гнат Дужка.
Це була остання нарада минаючого року.