ВОРОГИ ВОГНЕБОРЦІВ — ПОЖЕЖІ І... СТАРА ТЕХНІКА

29 СІЧНЯ — ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ
Після реорганізації пожежної охорони у рятувальну службу МНС, головним професійним святом пожежників тепер є День рятівника, котрий вони відзначають 17 вересня. Втім, хоч згідно з офіційними документами свято й «змінило прописку», у серцях справжніх вогнеборців воно залишиться назавжди.
Крім того, цей день відзначають і працівники окремих пожежних частин на об’єктах Міністерства оборони, інших галузей. І ті, й інші обрали собі за фах героїчне протистояння вогненній стихії — безжальній, жорстокій та безкомпромісній. Їх завдання — відбирати у смерті людей, рятуючи їх із полум’яних лещат.
ПРО ГЕРОЇЗМ — ПРОСТО І БЕЗ ПРИКРАС
Парадокс у тому, що самі пожежники про героїзм у своїй професії не говорять. Висловлюються завжди стримано, без жодного пафосу та гучних слів. Напевно тому, що коли небезпека стає частиною твоєї щоденної професії, — на екстремальні ситуації дивишся інакше. Це у роботі кабінетного клерка адреналін є дефіцитом, а тут його — хоч відбавляй.
— Коли були пожежною охороною, то знали, що основне завдання — гасіння пожеж. Тепер, окрім цього, у нашій компетенції — знищення вибухо-небезпечних предметів, допомога ДАІ під час дорожньо-транспортних пригод (визволити людину з понівеченої автівки). Крім того, — інформаційна профілактика вірусів, або застереження під час тонкої криги на річках чи пожежонебезпечної ситуації влітку, — розповів Олексій РИЖОВ, начальник СДПЧ-10. — Доводиться навіть шершнів знешкоджувати, хоч це зовсім не є нашою роботою.
— А випадки різні трапляються, — продовжив Олексій Рижов. — Як правило, ново­річні свята без трупів не обходяться, а цього разу минулося. Виїжджали на задимлення: з речей в оселі був лише диван, на якому господар у стані сп’яніння заснув. Диван зайнявся, людина отримала опіки ІІ ступеня. Нам же довелося потім ще клопотати про його подальшу долю: надворі були морози, а в хаті навіть дивана немає, ще б від переохолодження довелося згодом рятувати…
Або інший випадок: нещодавно рятували чоловіка, котрий переходив річку і впав у воду. Коли надійшов виклик, то виявилося, що він зачепився за опору під житомирським мостом, і чекає на допомогу. Витягали його мотузкою, виявилося, що чолов’яга хильнув зайвого, як часто трапляється…
Зважаючи на те, що навантаження на рятівників у складі МНС істотно побільшало, слід подякувати професіоналам своєї справи — тим, котрі виконують свою роботу віддано і фахово, незважаючи на безліч «але»…
АВТОДРАБИНА ЗЛАМАЛАСЯ. А ЯКЩО ПОЖЕЖА НА 9 ПОВЕРСІ?
Злощасних «але», як і в різних професіях, тут багато. Складно пробачити брак коштів державі, коли йдеться про службу порятунку. Бо, економлячи кошти на техніці та оснащенні рятувальників, вона ставить під пряму загрозу життя своїх людей.
У автопарку СДПЧ-10, ­наприклад, є машини 1976-го року випуску… Техніка подекуди старша за особовий склад. Їй впору стояти у музеях, а пожежники на ній продовжують працювати. І вже це — неабияке геройство, адже максимальний строк експлуатації машин складає 15 років. Починаючи з 90-х років, новинки у пожежний автопарк СДПЧ-10 не надходили. Лише у 2009-му дочекалися! За підсумками річної роботи, наших пожежників нагородили двома сучасними машинами. Серед новинок — пожежна автоцистерна та автомобіль пожежної швидкої допомоги.
Усі інші машини, під наглядом особового складу СДПЧ-10, уперто борються не лише із вогнем, а й із незавидним тавром «металобрухт» і продовжують рятувати людей. Щоразу, правда, пожежники не знають, чи вчасно і чи безперешкодно дістануться до місця екстреного виклику, чи не зламається у дорозі стара техніка, чи виправдає себе в тисячний раз.
І техніка не підводить. Більше того, працювала на масштабних підтопленнях у Чернівцях та у Польщі. Щоправда, у поляків необхідного для роботи машин бензину «А-76» немає, а на 92-му техніка невдовзі вийшла з ладу. Як кажуть, те, що одному добре, то іншому — смерть.
Скільки ще «сучасна» держава Україна експлуатуватиме міць радянської техніки — невідомо, втім часу залишається все менше, а що далі — це питання жахає. Кожна пожежна частина у такому місті, як Новоград, працює на зношеній техніці, оновлюють автопарки лише в обласних центрах — тих, що ближче до керівництва. Якщо ж пожежні машини остаточно «посипляться»(а це колись таки станеться!), — вогонь не чекатиме, коли у держави врешті-решт з’являться кошти.
За прикладами далеко ходити не потрібно. Коли нещодавно у частині зламалася автодрабина, її ремонт, як ви­явилося, не був потрібен нікому, окрім самих пожежників, грошей на ремонт ніхто не дав. Доки ремонтували машину, — рятувальникам довелося виходити із ситуації за допомогою штурмових драбин і мотузок. Як кажуть, мало екстриму — ось вам іще!
Якщо би, не дай Боже, в цей час сталася пожежа у багатоповерхівці, відсутність автодрабини, говорять пожежники, могла би цілком стати серйозною перепоною у спасінні людських життів. Навряд чи за це відповідала би держава, котра не виділяє кошти не те, що на нову техніку, — жодного літра на бензин (!) з 1996-го року… Тому доводиться бути прохачами і шукати добрих меценатів. Невелика приємність, а як інакше? Тож тим, хто допомагає пожежникам паливом, — велика подяка від усіх врятованих.
РОБОТА — В УМОВАХ ПОСТІЙНИХ БОЙОВИХ ДІЙ
— Скільки пам’ятаю, — тут завжди намагаються удосконалити базу, відбувається постійний ремонт, — розповів Сергій Олександрович ПАВЛОВСЬКИЙ, перший начальник пожежної частини (у 1985-1995рр.). — Колись давно тут була професійна пожежна частина №9, а з 85-го — самостійна воєнізована пожежна частина №10. До цього воєнізовані частини були лише у містах-мільйонниках. Нам довелося усе починати з нуля. Там, де нині височіє учбова вежа, на початку були сараї, в яких люди тримали свиней. Не було нічого, навіть паркану навколо частини.
А вже у квітні 1986-го сталася аварія на ЧАЕС, — поділився спогадами ветеран. — Вже 7 травня група з 14 наших пожежників виїхала на ліквідацію — ось таке ­серйозне і відповідальне завдання одразу. Наш працівник Володимир Тимофійович Черниш вимірював глибину водойми під реактором на захищеному свинцем БТРі — стояло завдання відкачати воду на випадок обрушення реактора, щоб не було водневого вибуху. Відповідальність величезна. Якщо б стався цей вибух, — наслідки аварії були б іще страшнішими, не було б ані Київської, ані Житомирської областей…
— Нам завжди було непросто працювати, — розповів Микола Миколайович ­АНТОНЮК. — Я керував частиною з 1996-го по 99-й роки, коли перестали забезпечувати паливом, із оснащенням було дуже сутужно. І зараз ніхто не питає, де берете паливо, а на місяць його потрібно не менше тонни…Втім, навіть за таких умов жоден не сказав: не поїду на пожежу….
— Працюємо в умовах постійних бойових дій, — ділиться начальник СДПЧ-10 Олексій Рижов. — Навіть форма називається у нас «бо­йовий одяг» або «бойовки». Найважче — у підвальних приміщеннях. Тут почуваєшся, наче сліпе котеня, — світло ж відключаємо, плюс до того — в апаратах захисту. Ніколи не знаєш, що раптово може вибухнути: чи каністра, чи балон. Були випадки, що знеструмили лінії електропередач, а при подачі води, пожежників все одно б’є струмом. Виявилося, що господар забув знеструмити ще одну лінію, а якби сильніший струм…
Між специфікою роботи наших пожежників-рятувальників та американською рятувальною службою 911 часто проводять паралелі — завдання практично ті самі, проте умови для роботи навіть не різні, вони…протилежні. На жаль. Тому й бажають пожежники, з нагоди свята, аби покращилося ставлення держави до їх потрібної роботи. Бажають і чекають, коли це нарешті станеться.