ВИНОВИЙ ТУЗ

Михайло протягнув ключі від «БМВ» Григорію, а сам відчинив дверцята. Жест був оцінений належним чином.
— Це по-мужськи, Михайле. Ми цілком розрахувалися!
— Тоді, може, мене в село до тещі звозиш?
Авто повернуло на трасу.
— Ось тут можна цій тачці жару задати! — Григорій не приховував своєї радості.
З того ранку його більше ніхто не бачив. Лише через місяць, коли в лісному масиві сусідньої області була виявлена згорівша машина, доля карточного гравця почала прояснюватися.

Михайло з неба зірок не хапав, не зараховував себе до багатих підприємців, але і не бідував. Вантажне авто і мікроавтобус, якими він володів, використовувались під вантажні перевезення і приносили стабільний дохід. Коли знайомі підприємці пропонували ризиковані проекти Михайлові, — він відмовлявся.
— Мені і так добре. Ліпше менше та краще.
Як у бізнесі, так і в сім’ї Михайло вважався зразком добропорядності. Не пив, не ходив по саунах і вважав, що найліпший спосіб розслабитися — риболовля.
Одного разу, в суботу, Михайло із сусідом по гаражу поїхали на річку.
Розставляючи снасті, помітив, що друг нервує.
— Щось сталося?
— На гроші попав. Карти, будь вони неладні…
Так Михайло вперше дізнався, що в колі його знайомих є люди, котрі знімають стрес за картковим столом і навіть трапляється, що непогано виграють.
— На шулерів, значить, нарвався? — поцікавився він у жертви азарту.
— Шулери тут ні до чого. Просто — не повезло.
Все закінчилося тим, що Михайло допоміг приятелеві грошима.
— Повернеш, коли зможеш.
Через кілька тижнів Михайло здійснив свою давню мрію: купив ще не зовсім старий «бумер». Подивитися на авто прийшли сусіди по гаражному масиву, серед яких був і боржник Михайла. Він похвалив машину і витягнув пухкенький гаманець, відрахував борг, добавив відсотки.
— Устиг піднятися? — здивувався Михайло швидкості, з якого розрахувався приятель.
— Повезло! — усміхнувся той.
— Знову карти?
— Вони, рідненькі!
… Доживши до сорока років, Григорій устиг послужити прапорщиком, побувати власником великої торгово-закупівельної фірми і відсидіти п’ять років у колонії за афери з банківськими кредитами. Вийшовши на волю, він не докладав видимих зусиль до заробляння на життя, але ні в чому собі не відмовляв. Наївні люди дивувалися легкості, з котрою Григорій кидався грошима в барах.
— Щастить же людям! — захоплено вигукували вони. — Адже крутиться якось!
Ті, хто знав Григорія ближче, знали про джерело доходу і загадково посміхалися. Майже кожний вечір у тихій вуличці, де мешкав Григорій, зупинялися дорогі іномарки, і солідні чоловіки разом із досить сумнівними особами цілу ніч сиділи в гостях. Картами Григорій «балувався» давно, а як професійний «катала» достеменно оформився в «зоні», і з тих пір охоче обслуговував тих, хто мав недолік адреналіну в крові. Силою до себе в гості нікого не тягнув, але, побувавши раз у Григорія, ні-ні та й зазирали під його гостинний дах.
У черговий раз виїхавши на риболовлю з другом, котрий також грав у карти, Григорій поцікавивсь у того, як ідуть справи на ниві азарту.
— Сам давненько карт до рук не брав, — була відповідь. — Треба було би розвіятися. Не складеш компанію?
— Далекий я від таких справ. На що хоч граєте?
— На що доведеться. Під настрій.
— Я, пригадую, в інститутській компанії чемпіоном по покеру був, — з посмішкою згадав Михайло. — Ночі з друганами просиджували.
— Так давай, приїжджай!
Увечері Михайло вперше побував у Григорія і залишився цілком задоволений солідністю компанії і організацією гри. Незабаром став у нього частим гостем. Багато не вигравав, але й не залишався в програші.
Михайло побачив, що ніхто з його нових знайомих при всьому азарті не збирався залишати за картковим столом останню сорочку. Сам вважав себе людиною, котра вчасно може зупинитися.
Дружина Михайла знала, де пропадає чоловік ночами, але відносилася до нового захоплення спокійно.
— Головне, Михайле, щоб ти по дівчатах не бігав.
— Це я тобі, мила, гарантую!
Якось уранці Михайло повернувся з добрим настроєм і з пляшкою шампанським.
— Ще кілька таких виграшів — і можна буде новий мікроавтобус купити!
— Ти вже там не дуже заривайся.
— Не бійся! Дещо в цій справі розумію.
Рокові для Михайла посиденьки за картковим столом починалися цілком звично. Гра навіть обіцяла бути нудною, оскільки, крім Григорія, інших партнерів не передбачалося, але о першій ночі в двері постукали два нових гравці. Обох Михайло бачив уперше, а один із них, як виявилося, не був знайомий самому Григорію.
Гра ставала напруженою. Зростали ставки. Несподівано Михайло виграв крупну суму, отримав привітання, для годиться посидів ще з півгодини і почав збиратися йти.
— Залишайся, — порадив Григорій. — Затям, браток, що у карт пам’яті немає. Якщо раз повезло, — не значить, що в другий раз теж підфартить.
Через кілька годин Михайлові довелося плюнути на свої принципи і поставити на кон дорогий швейцарський годинник, а ще через годину він попросив дозволу зіграти в борг.
— Без проблем, Михайле! — запевнив Григорій. — Свої люди, — розберемось!
Чергова партія закінчилася тим, що Михайло повторив своє прохання, а незабаром програна сума стала такою великою, що за одностайним рішенням партнерів од Михайла зажадали заставу.
— Так у мене більше нічого немає. Штани ж не зніматиму!
— А хіба не твоя тачка біля двору стоїть? — натякнув один із нових знайомих. — Пиши розписку, а там, дивись, і відіграєшся.
— Точно, — погодився Григорій. — Чисто формально, для порядку.
Січневий ранок був сонячним для всіх, окрім Михайла. Залишивши «БМВ» біля чужого будинку, він кілька разів озирнувся на авто, що перестало бути його власністю.
Біда не приходить одна. Бізнес Михайла дав серйозний збій. Треба були гроші. Знайомі охоче дали в борг, але справи залишалися складними. Григорій постійно нагадував про картковий борг.
— Невже почекати не можеш? — не витримав Михайло під час чергового телефонного дзвінка. — Я на цю тачку п’ять років укалував!
Будь-що довести кредитору не вдалося. Чим більше Михайло просив відстрочку, тим наполегливішими ставали вимоги Григорія, що поступово переходили на погрози. Масла в огонь підлив один зі знайомих Григорія.
— І дешево ж тебе купили, Михайле! Вони ж утрьох проти одного грали!
Коли Григорій подзвонив у черговий раз, Михайло не став принижуватися.
— Гаразд. Можете ваш виграш забирати.
Очікуючи на Григорія в гаражі, Михайло сунув у багажник «БМВ» каністру з бензином, а в кишеню куртки — ... ніж.
Знайдений у згорівшій машині труп Григорія був ідентифікований за допомогою аналізу ДНК уже після того, як Михайло зізнався у вбивстві кредитора.
Це сталося не одразу. Спочатку Михайло стверджував, що просто дав Григорію випробувати «БМВ» на предмет купівлі і сам дуже здивувався, що Григорій зник разом із машиною.
Покази багатьох свідків, у тому числі і партнерів Михайла по картах, примусили його змінити свої свідчення. Він заявив, що двічі вдарив Григорія ножем у ході сварки, злякався і вирішив замести сліди. Суд засудив Михайла до 15 років позбавлення волі.