У СВЯТО-ТРОЇЦЬКОМУ ХРАМI — НОВИЙ НАСТОЯТЕЛЬ

10 лютого під головуванням Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира у синодальному залі Київської митрополії завершилося робоче засідання Священного Синоду УПЦ. Священний Синод УПЦ є органом управління УПЦ у період між соборами. Священний Синод обирає і поставляє єпархіальних і вікарних архієреїв, у разі необхідності — переводить їх на іншу кафедру, а також «начисляє за штат і звільняє на спокій».
На засіданні було прийнято рішення про звільнення Преосвященного Гурія від управління Житомирською єпархією і почистити його за штат за станом здоров’я, згідно з поданим рапортом (прохання). Синод доручив тимчасове управління Житомирською єпархією Високопреосвященному Віссаріону Митрополиту Овруцькому і Коростенському.
У житті єпархії пройшли кадрові зміни, в тому чисті і у Новограді-Волинському. Призначений новий намісник у Свято-Троїцький кафедральний собор — отець Валентин Мороз. Інтерв’ю з ним ми пропонуємо нашому читачу.
Я думаю, що багато новоград-волинців пам’ятають колишнього настоятеля нашого собору приснопам’ятного протоієрея Валерія. Мабуть, не було таких людей у нашому місті, хто не чув би про нього. Часи настоятельства о.Валерія були періодом стрімкого становлення і розквіту нашого храму. Люди тягнулися звідусіль сюди, щоб допомогти будівництву, що, по мірі необхідності, відбувалося навіть уночі. Молоді люди не хотіли залишати територію храму, тому що їм було тут добре. Багато молодих юнаків і дівчат поступали в духовні навчальні заклади від нашого храму; дехто приймав священний сан.
Я познайомився з о.Валерієм у перший день його приїзду. І з того дня між нами, не дивлячись на різницю у віці, якої ніхто тоді не відчував, зав’язалася глибока і міцна дружба. Я до цього часу зберігаю подаровану мені книгу Нового Завіту з написом: «Найкращому другу».
І коли не стало цієї людини, кожен із нас бажав, щоб справа, яку він розпочав, була продовжена.
Я продовжував нести пастирське служіння в храмі, що вже був збудований, але потребував оздоблення. Я запропонував своєму другу — впливовій людині, котра мешкає в Києві, — допомогти розписати храм. І, дякую Господу, він погодився. Люди пам’ятають, яка радість охопила прихожан, коли на стінах і багатьох храмових колонах з’явилися зображення святих угодників, і були, нарешті, розібрані будівельне риштування, які багато років заважали молитися. Було багато планів. Після свята Різдва планували повністю завершити розпис храму, але не судилося.
Мене перевели на іншу парафію, хоча це, мабуть, не правильно сказано. Коли я приїхав у мікрорайон «Дружба», на своє призначення, то парафії я там не побачив. Там нічого не було: ні громади, ні землі, ні споруд, ні документів, ні коштів. Починав я своє служіння з одним папірцем: «Указ про призначення…».
Але нічого... Було відчуття присутності Бога. І це завжди допомагає. Сьогодні, милістю Божою, на «Дружбі» функціонує повноцінна парафія з прихожанами, недільною школою, молодіжним клубом, церковними спорудами, фундаментом із підвальним приміщенням нового храму.
Я завжди просив у Бога допомоги в особистісному розвитку. Як би мені не було складно морально і матеріально, але самовихованню і освіті я завжди віддавав багато сил. Закінчивши Київську духовну семінарію, я вступив до Київської духовної академії. По закінченні захистив кандидатську дисертацію на тему: «Особистість пастиря в переданні святих отців і сучасній психології» і отримав вчене звання кандидата богослов’я. Пізніше вирішив, що не зайвим буде закінчити світський ВНЗ. Сьогодні навчаюся в Державному університеті за фахом «психологія». Разом з тим, несу ряд церковних послухів у різних церковних підрозділах. Рішенням Священного Синоду УПЦ призначений відповідальним секретарем УПЦ у справах сім’ї, очолюю відділ релігійної освіти і катехізації Житомирської єпархії, є членом єпархіальної богословської комісії.
Сьогодні, завдяки багаторічним молитвам і наполегливим проханням людей, Господь знову повернув мене туди, де завжди була частка моєї душі.
Які плани? Говорити про плани дуже легко, оскільки за п’ять років моєї відсутності в соборі змінилося небагато. Тільки відійшли у вічність, на жаль, дорогі моєму серцю люди.
Можу розповісти про найближчі плани, які частково вже почали втілюватись.
Перше і основне — це зменшення торгівлі в храмі. Свічки люди нехай беруть самі, а пожертву за них — кладуть по мірі своєї платоспроможності. Бувають такі, що їм не вистачає і на найменшу свічку коштів. То що? Через це зовсім у храм не заходити? Я дав людям можливість користуватися своєю свободою. Те саме стосується пожертв за поминання. На Літургію чи молебінь люди повинні жертвувати стільки, скільки бажають чи можуть, а не стільки — скільки їм сказали.
Прибрав карнавку від сповідального аналоя. А то складається таке враження, що люди приходять не каятись, а купувати собі прощення гріхів.
Взагалі іконну лавку, що знаходиться в храмі і відволікає людей від молитви, перенесемо в притвор, щоб храм залишився місцем молитви і нічого зайвого людину не відволікало б від спілкування з Богом.
Прошу у правлячого архієрея направити до нас на служіння диякона. Адже соборна служба повинна відправлятися з дияконом. Збільшення штату дасть можливість активно займатися місіонерством. Настав час священикам виходити з храмів. Потрібно деколи зайти до тих, хто сам ніколи до храму не прийде. Так робили апостоли, послідовниками яких ми є.
Плануємо провести від нашого храму акцію, можливо, загальноміського рівня — «Родинне дерево». Перед центральним входом по дві сторони садимо красиві невеличкі туї. Родина, яка має бажання посадити дерево, вносить за нього гроші (скільки буде коштувати — ще не знаю) і разом висаджуємо його. До стовбуру дерева прикріплюємо імена тих, хто його посадив. І це дерево росте на території нашого храму разом із вашими дітьми і радує всіх. Користуючись нагодою, запрошую мешканців нашого міста приєднуватися.
Хочу запропонувати розпочати безперервне читання Псалтиря. Набираємо двадцятьох людей, за кількістю кафізм, і розподіляємо кожному по одній кафізмі, яка повинна бути прочитана кожний день. У кого продовжувати читання не має можливості, — передає свою кафізму іншій людині, котра стоїть на черзі. Таким чином, ми зможемо постійно підтримувати наш храм молитовно. Це має об’єднати і зміцнити людей.
На великі свята пропоную влаштовувати хресті ходи навколо міста, із залученням всіх православних християн.
Створено сторінку для спілкування з новоград-волинцями в одній із соціальних інформаційних мереж: http://vkontakte.ru/club1882578.
Досвід спілкування показує, що наші мешканці досить скуто себе почувають, коли питання стосується віросповідання. Це сигнал того, що у багатьох не сформована життєва позиція, котру кожний з нас повинен захищати і відстоювати. Люди спілкуються анонімно, боячись своїх питань. Така форма спілкування для мене прийнятна, але все ж хотілося б, щоб про свою віру люди говорили відкрито.