ТАКІ ПРИВАБЛИВІ АРАБСЬКІ ЕМІРАТИ!

АБО ПРО СЕКСУАЛЬНЕ РАБСТВО В ДАЛЕКОМУ ЗАРУБІЖЖІ
Йшло судове засідання (імена в матеріалі змінено).
Прокурор:
— Імена жінок, які щойно прозвучали, вам відомі?
Підсудний:
— Ні, я їх не знаю.
Прокурор:
— І в Об’єднані Арабські Емірати ви їх не переправляли?
Підсудний:
— Такого теж не було. І взагалі, я там нікого не знаю.
Із залу викрикує потерпіла Світлана Марчук:
— Як не знаєш?! І мене не знаєш?! Забув, як мене продавав?!
Адвокат заспокоїв молоду жінку. Запитав у підсудного:
— Що ви скажете на зауваження потерпілої?
— Нічого, — закопилив губи чоловік у загратованій клітці. — Я бачив її всього кілька разів.
— При яких обставинах?
— Я допомагав їй грошима.
— З якою метою?
— Для оформлення закордонного паспорта. Але в Арабські Емірати я її не переправляв. Хіба що за її проханням підвіз до київського аеропорту «Бориспіль».
— Навіщо?
— Вона мене попросила.
— Ви свою вину визнаєте, що…
— Нічого я не визнаю! Нікого не знаю і нічого такого я не робив!..

Авакуму Маєцькому — близько тридцяти років. Народився він у місті Ташкенті (Узбекистан). Як цей молодий чоловік опинився в Україні в одному із сіл Новоград-Волинщини, — автору цього матеріалу невідомо. Проте, Авакум Маєцький мав українське громадянство і прописку. Був одружений, але ніде не працював. Та й не хотів він працювати, тому й обрав найлегший шлях до збагачення. 2004 року Авакум домовився з неустановленими досі слідством особами, котрі проживали в місті Баку (Азербайджан) і місті Дубаї (Об’єднані Арабські Емірати), про те, що за певну плату доправлятиме їм українських дівчат для борделів. Першою в пастку потрапила місцева жителька, 21-річна Марія Марчук.

Це було у вересні. Марія вже давно потрапила в поле зору Авакума. Зустрів він її на зупинці.
— Привіт, красуне!
Дівчина зніяковіла. Але відповіла:
— Здрастуйте!
— Куди їдеш?
— До міста.
— Щось термінове?
— Роботу шукаю.
— Роботу?! — ніби здивувався Маєцький. Разом з тим, він добре знав про складні умови життя односельчанки. Тому одразу перейшов до справи. — А в тебе освіта є?
— Та, яка освіта!
— То, де ти що знайдеш?
— Може, де на базар влаштуюся. Продавцем.
— Думаєш, що це так просто? Там теж свої порядки. Одному хазяїнові треба якийсь стаж, другому — ще щось, третьому — ще щось.
— Все одно пошукаю.
— Хочеш, — пильно дивлячись на дівчину, запропонував Авакум, — влаштую тебе на роботу.
— Куди?! — усміхаючись, голосно спитала Марія.
Маєцький серйозно відказав:
— За кордон.
— Умгу, — недовірливо кивнула головою дівчина. — Знаємо ми ті ­«закордони»!
Авакум аж вирячився.
— А ти що, вже там була?!
— Де? За кордоном?
— Еге.
— Чого була? Тепер по телевізору все показують і розказують.
— А, ось про що ти...
— Так, так!
— Ти, Марійко, не так мене зрозуміла. Я що, бузувір якийсь, щоб своїх підставляти?
— А що за робота?
— Офіціант. І знаєш де?
— Ну і де ж?
— В Арабський Еміратах!
— О-йо-йой!
— Я серйозно. В мене там знайомі є.
— Страшнувато, — замислилась дівчина. — Зараз таке робиться.
— Страшно, — діловито зауважив Маєцький, — коли їдеш за кордон одна. Або коли справу маєш із незнайомими людьми. А тут — свої!
— Ви не так давно у нас живете.
— То й що? — не відступав Авакум. — Зате всі знають. Тут. Погоджуйся, не прогадаєш. Зарплата — пристойна. Навіть дуже пристойна! Тим більше, гарне відношення з боку роботодавців.
— А додому можна буде їздити? — спокусливо поцікавилася Марія.
— Звичайно! — загорілися очі в уродженця Узбекистану, відчуваючи, що дівчина підчепилася на гачок. — У будь-який час!
— Але-е… — протягла дівчина і замовкла.
Маєцький здогадався про що хотіла спитати Марія. Допоміг їй:
— Ти маєш на увазі: за що туди дістатися, так?
Дівчина кивнула.
Авакум заусміхався.
— Про це не хвилюйся! Витрати на оформлення документів, квиток на літак і таке інше я беру на себе.
— Як так? — аж виструнчилася Марія. — Безплатно чи що?
— Чому безплатно? — хитрувато відказав мудрагель, а відтак додав: — За те, що я тебе переправлю до Еміратів, мені заплатять тисячу баксів! Але тобі доведеться їх відпрацювати.
— Як відпрацювати?!
— Я ж говорив: офіціанткою! Але відробиш гроші дуже швидко. Бо зарплати там високі. Надто високі! Ну, то як, полетиш до Арабських Еміратів?
Марія вагалася.
— Щось мені лячно.
Маєцький знову пустився на хитрощі.
— Ну, дивися. Якщо ні, то знайду інших.
— Добре, я згодна, — дівчина злякалася втратити шанс. — Я полечу.

Через два тижні Авакум Маєцький оформив документи і придбав квиток до Баку.
— А чому до Баку? — не зрозуміла Марія.
— Бо там у мене є знайомі, — сказав Авакум. — Вони тебе зустрінуть, підготують за свій кошт потрібні документи і вже тоді переправлять до Еміратів. Ясно?
— Та ніби.
Наступного дня Маєцький на таксі відвіз Марію до аеропорту «Бориспіль». Провів на літак.
Коли Марчук прилетіла в Баку, в ­аеропорту її зустріли два чоловіки. Вони відвезли дівчину на квартиру, де вона прожила майже два тижні. Саме стільки потрібно було часу, щоб підготувати документи для виїзду до Об’єднаних Арабських Еміратів.
Черговий переліт.
Аеропорт Дубаї.
Марію зустріла молода жінка, котра назвалася Наталією.
Протягом кількох днів «дубаїнка» водила Світлану по магазинах, купуючи їй дорогі гарні речі. Водила також по салонах «красоти».
А одного дня Марія поцікавилася:
— А коли я вже стану до роботи?
— Скоро, — коротко відказала Наталія.
— А в якому ресторані чи кафе я працюватиму?
— В якому ще ресторані?! Якому кафе?! — неприховано здивувалася жінка і вбивчо додала: — Тебе Авакум продав за тисячу доларів, і тепер ти працюватимеш проституткою!
— Як прос… — обірвавшись на півслові, зблідла Марія.
— А ось так! — Наталія із рук українки вихопила паспорт.
Та Марія сіпнулася до входу аеропорту. — Я й без нього додому дістануся!
— А це вже навряд! — пролунав у її відповідь сарказм. — Без паспорта тебе затримає поліція і посадить до в’язниці! Так що, дорогенька, вибору у тебе немає. Підкорися. Так буде краще.
Марія похнюплено подибуляла до Наталії.

Цієї ж осені Авакум Маєцький у такий же спосіб хотів продати у сексуальне рабство ще одну односельчанку — 20-річну Оксану. На відміну од Марії, Маєцький відкрито їй сказав, що вона відправиться в Арабські Емірати працювати високооплачуваною повією. Розповів також про свої зв’язки за кордоном. Наобіцяв золотих гір.
— З тобою поводитимуться пристойно, — давав слово він. — Житимеш безплатно, отримуватимеш велику зарплату. Коли захочеш, — повернешся додому. Привезеш купу грошей. Заживеш!
Та, відчуваючи щось недобре, Оксана відмовилася від такої пропозиції.
— Ну, що ж, — отримавши фіаско, похмуро на те сказав Авакум. — Твоя воля. Не хочеш сама, то, може, підшукаєш дівчат, які захочуть там працювати? За кожну, — пообіцяв, — платитиму тобі триста доларів.
— Нікого я тобі не шукатиму! — відрізала дівчина.
Тоді Маєцький попередив Оксану:
— Про нашу розмову нікому ні слова. Щоб не було потім проблем. Зрозуміла?
— Та не дурна…

У кінці року, в грудні, Авакум запропонував такій собі Валентині, 19-річній мешканці Новограда-Волинського, ту ж роботу, що й Оксані. Дівчина, дурепа, повівшись на обіцянки-цяцянки, таки поїхала працювати повією у Дубаї. А прибувши, уже тоді дізналася, що на неї чекає.
А умови «праці» були жахливими. Українки обслуговували «ненаситних» арабів день і ніч. На втому і поганий стан здоров’я ніхто не зважав. Нерідко клієнти били дівчат, примушуючи їх займатися сексом у неприродний спосіб. Бранки скаржилися роботодавцям, а ті лише розводили руками: мовляв, такі вже тут традиції по відношенню до жінок.
Грошей за роботу ні Оксані, ні Марії не платили. Обіцяли, що розрахуються пізніше.
Та приблизно через півроку Оксана, скориставшись випадком, утекла із борделю. Блукаючи невідомими вулицями, її затримала поліція. А згодом вона була депортована в Україну.
Менше пощастило Марії. Вона пробула в сексуальному рабстві майже три роки. Їй якимось чином удалося викрасти у роботодавців свій паспорт і з допомогою чоловіка, з котрим познайомилась у Дубаях, змогла повернутися до рідного дому.
Відчуваючи, що запахло смаленим, Авакум Маєцький втік із села до Одеси. Проте, за крадіжку там був затриманий правоохоронними органами, а згодом — засуджений на п’ять років. Та довго не сидів, за амністією вийшов на волю і повернувся до Новоград-Волинського району. Але колишні бранки, побачивши свого «благодійника», котрий чотири роки тому продав їх у сексуальне рабство, вирішили не мовчати — звернулися до правоохоронців. Маєцького затримали. Довго тривало слідство. Авакум усе заперечував. Однак слідство причетність затриманого щодо продажу жінок таки довело, і Маєцький потрапив за грати на п’ять із половиною років.