ТА, ЩО ТВОРИТЬ ЗЛО

Досвідчені слідчі запевняють: однакових злочинів не буває. Та отже… Після нашумілого фільму «Юленька» з Маратом Башаровим у головній ролі у одному із міст повторився той же сценарій.
ВЕРШНИК БЕЗ ГОЛОВИ
Зоотехніку Ігорю Садченку після вечері зробилося зле. Хапаючись за стінку, він ледве дійшов до ліжка. «Швидка» застала агонію: Ігор отруївся отрутою для пацюків — ратиданом!
В останні три роки на село Серебрянка, що розташоване поблизу річки Сосна, біди так і сипалися.
— Спочатку на скелях виявили труп учителя, — розповідав газетярам колишній дільничний інспектор Лопатко. — З урвища впав учитель Віктор Квасов. Верхню частину тулуба розбило об каміння, голову відірвало і настромило її на гострий камінь, мов на кіл.
Через рік — нова біда: заживо згорів сільський комбайнер Микита Кошель. А тепер ось… Страшні події, певна річ, насторожують. Але, коли обиватель не шукає причинно-наслідкових зв’язків, органи дізнання — повинні обов’язково. Смерті учителя і конюха списали на нещасний випадок. Лише після жахливої загибелі зоотехніка в Серебрянку нагрянула комісія. З’ясувалося: загиблі пов’язані одним ланцюгом. І вбивця у них — один!
ЧЕРВОНІ КУЛЬКИ
Свідчення свідків привели слідчого Руслана Харчука в дім медсестри Надії Єршиної.
— Ну, так… Всі троє загиблих у різний час були моїми коханцями, — не приховувала вона. — А із зоотехніком Ігорем Садченком місяць, як ми розбіглися. Кинув він мене.
— І ти вирішила його отруїти?!
Надія зблідла, кинувши швидкий погляд на 17-річну дочку Юлю. Це не приховалося од слідчого, але на допиті Юленька трималася спокійно.
— Ігор отруту попросив, коли ми пацюків труїли. Сказав, що їх у нього повно.
— Ти допомагала Садченкові труїти пацюків?
— Ні. Він сам.
Огляд будинку підтвердив: гризунів справді труїли ратиданом. Дивним ­виявилося інше: чому кілька кульок отрути «завалялися» в кишені Юленьки? До того ж, на речах загиблого були виявлені відбитки її пальців.
ВЗЯТИ «НА МУШКУ»
— Ну і що? Я йому сама отруту додому принесла, — не моргнувши оком, тягла Юленька. — А він мене…
— Що він тебе?
— Він мене… ледь не згвалтував!
Харчук пильно дивився на дівчину. І раптом ошелешив:
— Ну, що ще вигадаєш? Це ж ти його отруїла! І до нього двох материних коханців. Так?!
Харчук свідомо брав «на мушку» Юлю. Чуття підказувало: вбивця — вона! Мила 17-річна дівчина із пшеничною косою. Зібрані по крупинках покази свідків, огляд місць злочинів і експертиза ексгумованих трупів говорили про те ж. Харчук вирішив: «Нічого, доведу! Ах ти, маленька тваринко!» Він приготувався до відсічі, коли Юленька, піднявши очі, повні сліз, прошепотіла:
— Я тільки хотіла, щоб мама була щасливою.
«ДРУГА У СТОЛИЦІ»
Скільки пам’ятала себе Юленька, вона мріяла про батька. Тому що її батько спився і помер.
Молода гарна мати Юлі також дуже сумувала без чоловіка. Але в селі хіба знайдеш собі пару? Чоловіки або одружені, або п’ють. Може, від цього почала приглядатися до квартиранта — учителя зі столиці. Віктор Квасов приїхав на кілька тижнів підкорювати місцеві скали. Величезні, неприступні, вони колючими виступами спускалися до річки Сосна.
Якось, забігши додому, 14-річна Юленька побачила, як дядько Віктор пожадливо обіймав голу матір. Юленька зраділа: «Може, одружаться!» Віктор їй подобався. Вечорами, поки мати готувала вечерю, вони грали в шашки, розв’язували кросворди. Та одного разу Віктор зник.
— Посварилися? — допитувалась Юленька в матері.
Але Надія, змахнувши з очей сльози, захитала головою:
— Ні… Просто у Віктора у столиці — інша жінка.
«Я ПРИГОТУВАЛА ТОБІ СМЕРТЬ!»
— Розумієте, дівчинка уявила, що може крутити долями людей! — розпалювався слідчий Харчук. — Вона шантажувала Віктора Квасова, мовляв, якщо той не одружиться на її матері, то йому буде погано.
Втомившись од «есемесок» і дзвінків, Віктор нагрянув до Серебрянки. Від нього Надія і дізналася, що витворяє дочка. Насварилася.
Юля спохмурніла. Відтак підійшла до Квасова.
— Поговоримо, дядь Віть.
— Поговоримо.
Коли стояли на крутому схилі — сказала:
— Ви повинні одружитися на матері! Я бачила, як ви… вона вас кохає!
Юленька була наче не в собі: плакала, благала, навіть стала на коліна.
Віктор же стояв на своєму:
— Нема у мене почуттів, щоб…
— Нема?.. — Юленька приблизилася впритул. Очі горіли, губи нервово посіпувалися.
— Не одружитеся?
— Ні.
— Тоді вам не жити!
Віктор зареготав.
Юленька крізь зуби процідила:
— Я не жартую.
Квасов, нічого не підозрюючи, розізлився:
— Та пішла ти…
І в ту ж мить сильний поштовх у спину примусив його похитнутися. Віктор втратив рівновагу і, хапаючи руками повітря, полетів із височенного схилу, вниз на каміння.
ГОРИ-ГОРИ ЯСНО
У міліції і односельцям, ридаючи, точнісінько як героїня фільму «Юленька», Юля розповідала, як дядько Віктор оступився, як упав, як…
Їй повірили. А вона повірила у власну безкарність. Минуло два роки. Юленька перетворилася на симпатичну дівчину. За нею косяками ганяли хлопці, котрих вона «динамила», зберігаючи незайманість. Так їй подобалося! І вже не бажання замати батька, а вже чітке бажання влади над людьми володіло її серцем. Юленьці і в голову не прийшло би відбити в матері добродушного комбайнера Микиту Кошеля. Але зробити так, щоб Микита розлучився з дружиною, покинув сина і став її власністю, — вона вважала само собою зрозумілим.
— Мам, нехай розлучиться! Примусь!
Надія зупиняла:
— Ти що таке говориш?
І тоді Юленька вирішила діяти самостійно. Підкинула записку дружині Микити: «Чоловік спить із Надькою Єршиною!» А коли та не відреагувала, — натравила на Микиту двох п’яних гевалів із сусіднього села. Комбайнера побили, але ефект виявився зі знаком мінус. Замість того, щоб піти із сім’ї, Микита перестав приходити до Єршиних. Ось тоді розлючена Юленька і вирішила його провчити. Вибрала час, коли Микита був один удома, і кинула сірник у сміття під вікном. Через спеку будинок умить спалахнув, і Микита, котрий спав, згорів заживо.
«МЕНІ ЇЇ НЕ ШКОДА»
— Не тягни! Ще раз повтори, як усе було, — слідчий Харчук похмуро дивився на Юленьку, котра в ізоляторі чекала на суд. Вона вже зізналася, що порішила двох чоловіків…
Харчук розповідав працівнику газети:
— Навіть зовні на цю… ну, Юленьку з ужастика, схожа. Зізналась таки, що підсипала отруту зоотехніку.
Кореспондент запитав:
— Зоотехнік Надію покинув?
— Навпаки, — відказав Харчук. — Він уже обручку купив. Надія попросила його будинок на себе переписати, а він відмовився. Ось тоді Юленька і…
— Мати хоч знала, що руки в дочки в крові по лікті?
— Гадаю, здогадувалася. Тільки доказів у нас немає. А то також потрапила б під статтю.
— Ну, а Юленька, що її чекає?
Харчук важко зітхає:
— Їй нещодавно вісімнадцять стукнуло. Так що по дорослій статті за потрійне вбивство піде.
Слідчий нервово закурив і раптом вичавив:
— А мені її не шкода. Нехай хоч двадцять дадуть!