«ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ»

СПІЛЬНИЙ ПРОЕКТ ГАЗЕТИ «ЗВЯГЕЛЬ-ІНФОРМ» І МІСЬКОГО ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОГО ЦЕНТРУ
Шановні працівники освіти міста Новограда-Волинського!
Сьогодні ми відзначаємо ваше професійне свято – свято, яке звільняє від буденності й допомагає осягнути найголовніше у житті. Кожен з нас згадує свого Вчителя – того, котрий долучив до книги, запалив іскорку знань, був старшим другом і порадником, кому ми зобов’язані своїми життєвими і професійними перемогами.
Ми схиляємо голови перед мудрістю і жертовністю освітянина – учителя, вихователя, викладача, майстра, зусиллями якого твориться майбутнє нашого краю, всієї нашої держави. Вчитель виконує надважливу місію у суспільстві. Його покликання вимагає наполегливості, духовної рівноваги, постійного творчого горіння. Народна мудрість каже, що справжній вчитель — не той, хто намагається повчати нас, а той, у кого ми вчимося. В Новограді-Волинському багато саме таких освітян, котрі завжди обдаровують своїх вихованців енергією добра і людяності.
Прийміть щиру вдячність за високе служіння обраній справі, невтомний творчий пошук, самовідданість, добро і щедрість душі. Впевнені, що ви й надалі докладатимете зусиль задля утвердження заможної, духовно багатої України.
Щиросердно бажаємо вам, шановні освітяни, міцного здоров’я, щастя, благополуччя, великих творчих успіхів і невичерпної наснаги.

Напередодні професійного свята освітян інформаційно-методичний центр управління освіти і науки спільно з газетою «Звягель-інформ» запропонували учнівській молоді взяти участь у реалізації проекту «Від щирого серця…», присвяченому Дню працівників освіти. Учні написали твори (нариси, есе, оповідання, поезії) про педагогів своєї школи, міста.
Пропонуємо вашій увазі роботи учнів, присвячені вам, шановні педагоги!
ЛЮБЛЮ ЛЮДЕЙ, ЯКІ НАВЧАЮТЬ!
Доки живуть на світі вчителі та учні, доти світ перебуватиме у постійному розвитку, який веде до оновлення, духовного збагачення, моральної досконалості.
Учитель прагне створити особистість. Таке ж бажання мають і наші батьки. Тому ставлення до вчителя, на мою думку, має бути таким, як до батька й матері. Та, на превеликий жаль, не всі учні це розуміють.
Важко навіть уявити собі, скільки душевних сил, енергії, знань, умінь треба докласти, щоб виростити і виховати справжніми людьми таких різних, не схожих між собою дітей!
Учитель для мене — друг і порадник. Він уміє відчувати мій настрій, побачити в моїх очах якусь тривогу чи зажуру — і підтримати, захистити від біди, застерегти від необдуманих кроків... За це він не вимагає ніякої винагороди. Вчить нас бути вдячними батькам і старшим друзям як за похвалу, так і за докір, бо похвала свідчить про твоє вдосконалення, а докір чи осуд допомагають зрозуміти якісь помилки і навчитися жити по-людськи.
Учитель розкриває перед учнем усі таємниці буття: вчить розпізнавати добро і зло, щирість і підступність, багатство душі і духовну убочість... Він учить нас пізнавати самих себе, привчає мислити, аналізувати життєві ситуації, бути співчутливими до чужого горя, уважними до слабких і немічних, милосердними до тих, хто потребує допомоги.
«Вчителько моя, зоре світова...» Як прекрасно і точно названо в цій поезії А. Малишка вчительку! Дійсно, як зоря ранкова дарує радість нового дня, так і вчитель дарує нам щоденну радість пізнання світу, майстерно «будує» з нас справжню Людину. Нехай же кожен новий навчальний рік посилає вчителям розумних, добрих і вдячних учнів. Кожного року кожен учитель віддає в чужі руки рідних випускників. Це боляче не тільки вчителям, а й самим учням. Я знаю, як хочеться залишитися в стінах рідної школи, де тебе завжди захистять і приголублять. А коли покидаєш цю «домівку», — вступаєш у самостійне життя.
Дуже важко розставатися з рідними вчителями, однокласниками, адже після закінчення школи кожен обирає свій шлях самостійно, і в цьому ніхто не може дати пораду, яка на 100% нас задовольняла б.

УРОКИ, ЗІГРІТІ ЩИРІСТЮ Й ЛЮБОВ’Ю
Моїм першим вчителем була Галина Сергіївна Тодорович. Вона була вимогливою, але справедливою і мудрою. Мені подобалось, як Галина Сергіївна вела уроки. Вона жартувала і сміялась з нами. Галина Сергіївна навчила нас відповідати за свої вчинки, виходити з будь-якої ситуації, впевнено йти до своєї мети. Завдяки їй ми всі дружні і життєрадісні. Вона любила всіх нас, як рідних дітей. Ми з задоволенням вчили вірші, пісні, які задавала нам Галина Сергіївна. Всі виконували вправи, які показувала нам вчителька на уроках фізкультури. А іноді на уроках ми просто спілкувались. Ми старались гарно виконувати домашні завдання, і всі були для неї не просто учні, а рідні діти. Г.С. Тодорович — це вчитель з великої літери.

У мене була дуже велика проблема: про кого писати? Адже хороших вчителів у нашій школі багато (майже всі). Але зараз я розповім вам про викладача української мови - Любов Георгіївну. Це тонкий психолог і прекрасний педагог. Її поява завжди супроводжується чарівною посмішкою. Вона вміє все: і вдало пожартувати, і підбадьорити напередодні контрольної, і зрозуміло пояснити важку тему. Сама вона, здається, розповсюджує світлу енергію, доброту, тепло. Коли ти не зрозумів якусь тему, обов’язково пояснить знову, хоч у неї не так багато вільного часу. Любов Георгіївна ніколи сліпо не йде за програмою, часто робить для нас цікаві відступи. Коли вона пояснює нову тему, обов’язково розповідає з гумором, що допоможе краще запам’ятати матеріал. У кожній дитині вона бачить насамперед людину, а потім — учня. І від своїх товаришів я чув про Любов Георгіївну тільки схвальні відгуки. Якби таких людей було більше, то менше було б негідників, злочинців і байдужих.

У моєму нарисі рядками поваги, любові, щирості стануть рядки розповіді про вчительку математики Ірину Василівну Лободзінську. Це гарна, розумна, лагідна, стримана вчителька. Вона любить нас, своїх гомінливих, не завжди слухняних учнів. Основне в її методиці — навчати і навчити. Вона не залякує, вона не підвищує голосу. Ірина Василівна любить свою математику, передає любов нам. Ірина Василівна має ту душевну щирість і благородство, які найбільш імпонують людям, які її оточують. Прояв внутрішньої, духовної суті розкривається, насамперед, в її чуйному характері, що становить особливу, неповторну, індивідуальну рису цієї жінки. Я ціную в Ірині Василівні її гарні вчинки, прагнення зробити добро іншим. Мені пощастило, що я маю таку класну вчительку. Хочу, щоб Ірина Василівна була завжди щасливою, щоб іскорки в її очах завжди зігрівали нас.

Професія вчителя дуже складна. І якщо ти не любиш дітей або не маєш терпіння, не потрібно обирати цю професію. Школа повинна бути другою домівкою, а вчитель — другою мамою, яка у важку годину зрозуміє, підтримає і допоможе. І такі люди є.
Після четвертого класу в нас з’явилося багато нових учителів, але найбільше з них мені подобається вчителька російської мови і зарубіжної літератури Світлана Іванівна Петровська. Це людина гарної вдачі, яка прекрасно володіє своїм предметом, вміє захопити ним учнів. її уроки цікаві і хочеться, щоб вони тривали довго-довго. Світлана Іванівна чудово декламує вірші. Разом з тим вона тактовна у поведінці з учнями. Коли потрібно, похвалить, а якщо учень правильно себе поводить, то дасть прочухана, не ображаючи при цьому його гідність. Часто на уроках вона наводить такі приклади з життя, що змушують учнів бути добрішими і милосерднішими до людей. Я б хотіла, щоб таких учителів було більше.

Ранок... Скільки їх було? О будь-якій порі року на восьму кликав дзвінок до класу. А там весь простір просякнутий любов’ю і цікавістю. Так, не було жодного у класі, хто не любив би її, нашу Надію Матвіївну, нашу першу вчительку і нашу другу маму. Красуня, лагідна, ніжна, витримана, щирою українською мовою, день за днем відкривала вона перед нами нові сторінки великого світу. Світу, такого зрозумілого для дорослих і такого таємничого для нас. Минав деякий час, і непомітно для себе, ми не тільки всотували знання, але й переймали її манери, інтонації її голосу та почуття справедливості. Були перші дзвінки, були останні, та ось настав той, який розлучив нас. Розлучив у справі навчання, та не в житті, та не в серцях. І зараз, коли на шкільних майданчиках лунають вересневі дзвінки, перші квіти їй — нашій неповторній Надії Матвіївні.

ДОРОГА МОЯ ПЕРША ВЧИТЕЛЬКО!
Вчитель — найдорожче слово у житті. А моя перша вчителька — це квітка у снах моїх, яка цвіте і приваблює своїм сяйвом усіх дітей.
Перший раз у перший клас ми прийшли і побачили нашу першу вчительку — Марину Рафаїлівну.
Її добра, лагідна посмішка приваблювала всіх до себе. А очі такі добрі, як у рідної мами. Від літери до літери, від слова до слова, від речення до речення, від тексту до тексту… Через простір рідного краю мандруємо ми уже четвертий рік з дорогою нашою вчителькою.
Марина Рафаїлівна терпляче, мудро, по – материнському вчить нас, як на світі жити, як любити своїх друзів, родину, Батьківщину. Всі сили віддає моя вчителька, аби ми знали всі предмети, щоб поважали один одного і старших за себе.
І де б я не була, скільки мені років не було б, ніколи не забуду Марину Рафаїлівну — мою другу маму.
Хай Ангел — хранитель Вас скрізь оберігає і щастя, здоров’я міцного бажає.

ХОЛОДНИЙ ДОЩОВИЙ ВЕРЕСЕНЬ…
А ми з посмішкою йдемо до школи. А ще рік тому цей вересень нас так тривожив і бентежив. Перший раз у перший клас. Перше знайомство з вчителькою, перші невмілі літери, перші прочитані слова…
Але промайнув рік, і ось уже другий клас. І вже ніяких хвилювань. Адже поряд з нашими малятами чудова людина, прекрасний педагог, відмінний вихователь — Косяк Людмила Миколаївна. Саме завдяки її лагідній посмішці завжди приємно заходити до класу. А приємний мелодійний голос цієї дивовижної жінки наче заворожує. Її хочеться слухати і слухати.
Завдяки турботі і невтомній праці затишно і гарно у класній кімнаті.
Уроки ж Людмили Миколаївни вирізняються новизною та використанням інтерактивних технологій. Саме тому дітлахи отримують величезне задоволення від навчання.
Лише за рік навчання наша вчителька так згуртувала батьківський та учнівський колективи, що ми стали справді однією родиною.
Хай Бог дарує цій Людині міцне здоров’я, гарну вдачу, тепло та затишок в оселі, вдячних учнів та батьків, вірних друзів та колег. Хай ті зернинки доброти, які вона сіє у душі своїх вихованців, проростуть щедрою нивою людської гідності.
Низький уклін і найщиріші побажання від усього 2-Б класу ЗОШ №3.

ПЕРШІЙ ВЧИТЕЛЬЦІ
Розумними не народжуються,
Розумними стають.
Бо вчителі навчають
І розуму дають.
Нам наша вчителька,
Мов рідная матуся,
І в заметіль холодну
До неї я горнуся.
Ми не пробачимо собі
Хоча б одну Вашу сльозу,
Бо чиста совість є у Вас,
Й за це я Вас люблю.
Чотири роки
Я ніколи не забуду.
Усе життя своє
Їх пам’ятати буду.

ВЧИТЕЛЬ — ЦЕ ВАШЕ ПОКЛИКАННЯ
Ті ясні промені, що освічують наші дороги знань – то вчителі. Для нас Вони назавжди залишаться сонцем, до якого тягнуться юні голови, сонцем, якому радіє все на світі. Завдяки сонцю росте усе живе на планеті, завдяки Вам багатіють наші знання. Ми не даруємо Вам золота, бо воно постійно з Вами, золото – це Ваші вихованці, оскільки через любов до них Ви обрали цю професію. Вони бувають і працелюбні, і ліниві, і цілеспрямовані, і бешкетні, і надійні, і байдужі… та всі вони Ваші! Ваші квіти, що плекаєте та ростите Ви протягом багатьох років, поливаєте своїми знаннями, наділяєте їх тим, що є у Ваших серцях та душах, віддаєте останні сили, недосипаєте ночей, аби донести в молоді гарячі серця добре і вічне. Нема такої сталі, з якою можна порівняти Вашу терплячість. Про Вас пишуть у творах, для Вас складають вірші, Ваше звання оспівують у піснях. Вчитель – це Ваше покликання!
Ми дякуємо Вам за тепло Ваших слів, за підтримку, за збагачення наших духовних світів. Пройдуть роки, і фундамент, що заклали саме Ви кожній дитині, укріпне, на ньому ми будуватимемо особисте життя, надійне майбутнє, і ми Вас згадуватимемо з вдячністю. Адже основа – найголовніше, і Ви заклали нам її належно. Низький уклін Вам, дорогі. Сяйте ж далі так яскраво! Ви потрібні нам та нашим нащадкам. Сил Вам, наснаги, щастя, здоров’я, радості, щирих посмішок… Ми гордимося Вами, любимо та поважаємо. Дякуємо Вам, наші рідні!

ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ
Я довго думав: «Як приступити до цього твору?». Перед очима проходили, мов на кінострічці, портрети моїх вчителів та вихователів. Скільки їх було у моєму житті! Я пам’ятаю їх усіх ще з дитячого садочка.
Але разом з ними постає постать мого першого вчителя — моєї матусі. Я пам’ятаю, як довгими вечорами ми з нею освоювали ази моєї першої науки — абетки, а потім я ще довго-довго разом з нею вчився виводити букви. Моя матуся — ти завжди найдорожчий і найсуворіший вчитель. Вона завжди проводжає мене до школи лагідним поглядом.
А в класі, скільки я себе пам’ятаю, нас зустрічає ласкава посмішка вчителя. І так сталося, що цю вчительку я знаю ще з першого класу. Це — Людмила Василівна Дейнека, учитель нашої рідної мови, мови поліських гаїв та широких українських ланів.
Саме там я дізнався про багатство та неповторність мови нашого народу. На її уроках ніколи нудьгувати і чекати дзвоника. Саме на цих уроках ми всім класом подорожуємо цікавими країнами синтаксису, морфології, фонетики, вчимося через мову розуміти історію та духовність українського народу. І саме на цих уроках час біжить швидко.
Такому вчителю завжди хочеться сказати: «Хай не закінчується Ваш урок. Хай ще довго-довго Ви будете дарувати нам своє щире серце, свої знання».

ВЧИТЕЛЮ
Вчитель. Це слово закарбовується на все життя в нашій пам’яті. Без вчителів не було б і школи. Школа і вчителі – це два невід’ємні поняття, бо школа — це місце, де ми здобуваємо знання, а вчитель — це та людина, яка їх нам дарує.
Не буває поганих вчителів, можуть бути тільки невдячні учні. Жоден вчитель не має права думати, що він поганий, тому що саме Ви даруєте нам те, без чого наше життя втрачає сенс. Ви вкладаєте частинку своєї душі в нас, щоб ми здобули гарні знання і в подальшому знайшли своє місце під сонцем. Ви завжди підтримуєте нас, коли бачите, що у нас якісь неприємності. Вчителі молодших класів стають другими батьками для своїх учнів. Ви сміливо можете назвати себе філософами в галузі знання дитячих сердець, бо все ваше життя пов’язане з дітьми, їхніми радощами та неприємностями, першою закоханістю та першими невдачами. Вчитель – це не професія, а поклик душі. Оскільки лише добра людина може присвятити своє життя дітям. У кожного вчителя своя методика, що допомагає нам осягнути всі секрети їхнього предмету.
Як на мене, всі вчителі, які дають мені та моїм однокласникам знання, — найкращі вчителі, яких я зустрічала на своєму шляху. Кожен з них по-своєму особливий, і тому навчання в моїй школі таке цікаве та захоплююче. Я дякую вам, вчителі, за те, що ви є, і за те, що ви такі,як є. Низький уклін вам за вашу працю та терплячість.

МОЯ НАСТАВНИЦЯ
Сформувати відповідний світогляд у сучасних умовах життя людства дуже складно. Тому необхідно оволодівати знаннями з історії, психології та новими філософськими течіями. Саме такою людиною — ерудованою, з високою духовною культурою, емоційною, але врівноваженою, є вчитель нашої школи Людмила Євгеніївна Волошина, викладач з творчим підходом до справи виховання і навчання.
Людмила Євгеніївна – справедлива, розумна та емоційно наснажена людина, яка завжди прагне примножувати добро, тобто віддавати людям свою ласку, тепло. Викладаючи українську мову та літературу протягом багатьох років, вона зуміла виростити не одне покоління учнів, відданих Україні. Ми, сучасники, навчилися самовиражатися, виявляти власну індивідуальність. Навіть найважчі завдання, завдяки її особливому підходу до справи, вона зробила звичайною для нас творчою працею.
На уроках, на виховних заняттях, у шкільних концертах з уст Людмили Євгеніївни ллється надзвичайна українська пісня. Неможливо не пишатися такою людиною! Її образ читається в словах В. Симоненка, який писав:
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для інших виборює життя.