САДИСТ-БІОЛОГ

Кішка чинила опір до останнього. Та захистити її не було кому. Кілька свідків бузувірського уміння Леоніда були просто заворожені діями сусіда-садиста. Він викручував Мурці лапи і, можливо, продовжив би це робити, але кицька, вивернувшись, пошкрябала Леоніду руки.
— Ах ти зараза! — гірше кішки зашипів хлопак.
Удар об стінку гаража зупинив муки кішки — на цеглинах розпливлося червоне місиво мізків тварини.
Відтак Леонід лизнув поранену кисть руки.
— Всі бачили? — звернувся він до «публіки». — Питаю: всі бачили?
Діти закивали головами, а Леонід вдоволено хмикнув:
— А раз бачили, то повинні знати: краще мовчати. Якщо дізнаюся, що хтось комусь ляпнув про кицьку, оцими руками голову розмолочу!
Налякані діти нічого не розповідали про Леоніда. А той, будучи повним «трієчником», продовжував дивувати вчителів своєю тягою до біології. З цього предмету в Леоніда завжди були п’ятірки.

* * *

— Ну і що тепер робити? — розводив руками Сергій. — Додому вже їхати сенсу немає. Ото попали ми з тобою, Мишко.
— При бажанні можна і тут непогано відтягнуться, — відповідав Михайло. — Зовсім необов’язково в гуртожитку бухати. Можна, наприклад, на природу вибратися. На рибалочку сходити, юшечки забацати! У мене знайомий є. З місцевих. За кілька пляшок нам такий відпочинок організує — повертатися не захочеш!
Сергій усміхнувся.
— Рибалка, кажеш? Лади. Зв’язуйся зі своїм знайомим.

Так парочка студентів-першокурсників звернулася за послугами до «організатора-риболова» Леоніда, вищезгаданого садиста-біолога. Щоправда, зустрівшись із ним уперше, Сергій не був у захопленні. Леоніду було всього двадцять п’ять, однак виглядав на всі сорок. Не дивлячись на спеку, Леонід таскав важкий брезентовий плащ і гумові чоботи. На його опецькуватому, розпухлому од постійний п’янок обличчі, застиг вираз постійного незадоволення.
— Ну що, Льончику! — усміхався Михайло. — «Хвости» ми здали! Тепер мучимося від нудьги. Рятуй!
— Головне, — відказував Леонід, — щоб бухло було, а рибалку я вам організую.
— І бухло є, і до нього є…
Після школи Леонід знайшов собі роботу по душі — двірником. Строкова служба йому не світила, оскільки були проблеми із психікою. Одного разу навіть лікувався. На роботі Леонід махав мітлою, а вільний час проводив на річці. Розмовляв з рибалками, розповідав про своє важке життя. Дочікувався, доки відпочиваючі відгуляють-відіп’ють, і збирав після них порожні пляшки. З Михайлом він познайомився, коли підвипивші студенти зробилися приязними настільки, що запросили на шашлики жебрака…
Наповнивши рюкзак горілкою, Сергій і Михайло зустрілися із Леонідом на кінцевій зупинці автобуса. Почувши характерне подзвякування склопосуду, Леонід збадьорився і запропонував:
— Хлопці, а може, остограмимося ще до рибалки?
Студенти перезирнулися. Проте Михайло кивнув рукою Сергію:
— Гаразд, виймай одну.
Леонід майже один вицідив пляшку оковитої. Занюхав випивку блискучим од грязюки рукавом.
— Ну, тепер — до річки!
— А брать-то буде сьогодні? — спитав Сергій.
Леонід запевнив:
— Кльов буде, як ніколи!
— Це в сенсі позитивному чи…
— Без риби не підете!
— Ну-ну…

Незважаючи на Леонідові запевнення про хороший кльов, рибалка не вийшла із самого початку. Було надто спекотно, всіх розморило від випитого, і незабаром трійця мирно посапувала в затінку великої верби.
Прокинулися тільки ввечері. На закинуті вудки уваги вже не звертали.
— Треба похмелитися, — Михайло видобув із рюкзака пляшку міцної.
Леонід пожадливо дивився на горілку. Підсів до компанії і Сергій, невдоволено кивнувши:
— Наливай.
— Чого такий кислий? — поцікавився Михайло.
Сергій скосував погляд на Леоніда.
— Хтось уранці обіцяв класну рибалку, юшечку.
— Може, пізніше візьме, — обнадійливо мовив Леонід.
Та це натхнення нікому не принесло.
Приблизно через годину студенти вирубилися знову. Леонід спробував половити рибу сам, але був добряче п’яний. Заплутавши ліску, він плюнув на рибу і тихенько видобув із рюкзака останню пляшку зеленого змія…

Михайло прокинувся від того, що його хтось наполегливо тряс за плечі. Світив повний місяць. Догоряло багаття.
— Чуєш, студенте, — пробубонів Леонід. — Бабки в тебе ще залишились?
— Звідки? — Михайло зібрався повернутися на інший бік. — Випий горілки і лягай спати.
— Закінчилась водяра, — повідомив Леонід. — Але швидко принесу. Були б гроші.
— Відчепися! Сам винен, що все вижрав! Немає в мене грошей.
Леонід підсунувся ближче.
— Так знайди! — зашипів він, підкріплюючи свою вимогу ударом кулака. — Ліпше не зли мене.
Ошелешений Михайло скочив із покривала.
— Ти чого, гад, а?!
Леонід був напоготові. Схопив Михайла за волосся й ударом коліна розбив йому ніс.
— Не рипайся!
— Чи ти здурів? — намагався виборсатися Михайло. — Припини!
— Не рипайся, кажу!
Новий удар перекинув студента на спину. Леонід тут-таки всівся на нього верхом і завзявся бити головою об твердий глинистий берег.
Сергія розбудили глухі удари. Звівшись на лікті, він сонно кліпав очима і ніяк не міг збагнути, що відбувається. А коли розгледів у відблисках жарин вогню Михайла і Леоніда, то закам’янів від жаху. Біля голови Михайла темніла калюжа крові, а Леонід все продовжував бити жертву, котра безтямно лежала на землі.
Зловивши на собі погляд Сергія, Леонід підвівся:
— Чого орбіти витріщив, студент?
— Ш-що тут сталося? — вичавив Сергій.
— Твій дружок першим до мене поліз, — збрехав Леонід. — Ось і отримав своє… Так, немає чого сидіти! Тепер твоя черга. Тримай палку.
— Навіщо? — холодок пробіг по спині Сергія.
— Він уже не жилець, — сказав Леонід. — Бери палку, а то вкладу поряд з ним.
— Я… Я не можу.
— Бери! — замахнувся Леонід.
Сергій стис палку тремтячими руками…

Рано-вранці працівник ДАІ звернув увагу на двох чоловіків, котрі вибрались з-під мосту і намагалися перейти дорогу, виписуючи на ній замислуваті криві. Сержант затримав п’яних порушників. Документів у них не було. Коли Леонід і Сергій опинилися у витверезнику, то дуже незрозуміло пояснили походження плям крові на своєму одязі.
Протверезівши, Леонід пояснив:
— Ну, побилися. З ким не буває? Випускайте!
Сергій узагалі нічого не пояснював. Лише тремтів, як осиковий листок, оскільки крові було багато, а слідів травм у забіяк ніяких. Тож, їх затримали до з’ясування обставин.
У середині дня, коли на березі річки був виявлений труп Михайла, все стало на свої місця…
Сергій заговорив після того, як йому пообіцяли, що Леонід до нього недотягнеться.
— Бити непритомного Михайла, — свідчив Сергій, — мене насильно примусив Леонід. Якби я цього не зробив, то він мене вбив би. Сказав, що покладе поряд із ним. Я хотів жити і нічого не міг удіяти.

Суд визнав Леоніда винним у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті. Судово-медична експертиза виявила в убивці зменшену осудність. Вирок — одинадцять років позбавлення волі. Сергію зі студентських харчів доведеться перейти на тюремні. За колючим дротом він проведе два з половиною роки.