У НИХ ОДНА СВЯТА ДО МУЗИКИ ЛЮБОВ

ПЕНСІЯ ДЛЯ МУЗИКАНТІВ — НЕ ДІАГНОЗ, А НОВИЙ ЕТАП У ТВОРЧОСТІ
Саме вона — любов до музики — об’єднала музикантів муніципального духового оркестру, створеного у місті три роки тому. І нехай духова музика нині — не конкуренція року чи попсі, у неї — свої шанувальники — ті, хто колись закохався, кружляючи у вальсі під акомпанемент інструментальної музики чи пережив масу інших неповторних емоцій під супровід саме живої музики. Звісно, забути таке неможливо. А з появою у Новограді, окрім гарнізонного оркестру, ще й міського, духова музика здобула тут свою другу весну.
10 червня відбувся звітний концерт колективу. Серед інших композицій, публіка почула відомі композиції: мексиканський хіт «Бесаме Мучо», «Вічне кохання» Шарля Азнавура, «Мій шлях» Френка Сенатри, сучасне попурі на тему пісень Руслани Лижичко тощо. Були і сльози розчулення на очах метра галузі культури, екс-режисера «Лесиних джерел» Миколи Мартинюка, й захоплені вигуки «Браво» від активного вболівальника — директора ПК Ірини Антипчук, і аплодисменти, стоячи, від вдячних слухачів під завісу концерту...
Про враження від звіту ми запитали і у справжнього фахівця духової музики — диригента військового оркестру Олександра Слісаренка. «Це — перший звітний концерт колективу, що поставив їх роботу на нову сходинку пізнання. Критикувати сенсу немає, а те, що гідні люди у поважному віці так грають, — це похвально. Вдосконаленню немає меж, тому бажаю професійного росту музикантам!».
Заради такої реакції і працюють творчі люди, і якщо зусилля себе виправдали, — це стимул до нових кращих звершень. Диригент Олег ГУРБАН про це і не тільки розповів у інтерв’ю «ЗІ».
— Олеже Миколайовичу, на цьогорічному творчому звіті міста у Житомирі виступ вашого колективу отримав реноме одного з кращих. Це — вагоме досягнення за порівняно нетривалий період роботи. А як прийшла ідея створити муніципальний духовий оркестр, з огляду на те, що досі він у місті «не приживався»?
— Визнання на рівні області нам, зрозуміло, приємно отримати. Отже, не даремно 2008-й став роком відліку нашої історії. Нелегко було згуртувати нинішній склад. В основному — це музиканти військового оркестру, котрі нині на пенсії. Я теж працював свого часу із військовими музикантами, як вільнонайманий працівник. А коли довелося звільнитися, то вирішив не зупинятися і створити свій колектив. Хоч на мене з цією ідеєю спочатку й дивилися, як на божевільного, втім, гадаю, зараз нікому не доводиться шкодувати про те, що нас підтримали. Зокрема, дякую за підтримку керівництву галузі культури.
— Напевно, важко конкурувати із відомим у місті духовим колективом — військовим оркестром, який має понад півстолітню історію та є визнаним віртуозом?
— Навряд чи ми є конкурентами — граємо різну музику. Звичайно, нас порівнюють. Але ми, швидше, вчимося у них. Співпрацюємо із військовим диригентом Олександром Слісаренком. У підготовці до звітного концерту Олександр Миколайович допоміг мені із партитурами. Він, як і я, переконаний, що взаємовиручка у будь-якому колективі — половина успіху.
Цього року на 9 Травня ми організували спільний виступ наших колективів — забезпечили музичний супровід номера Ірини Антипчук «Свята перемога». І це вже не вперше. Торік самотужки «витягнули» День Перемоги, бо колеги з військового оркестру виступали у столиці.
У нас — маленький колектив, доводиться часто коригувати партитури, але виходимо із того, що маємо. Оплата нашої праці — невисока, для молодих музикантів — не приваблива. А для інших — це можливість не випасти, як кажуть, із обойми. Робота, що приносить задоволення як нам, так і нашим шанувальникам.
— Вам вдалося реалізувати цікаву ідею — у першу і останню суботу кожного місяця городяни мають змогу насолодитися оркестровою музикою у Парку культури і відпочинку. Відчуваєте, що ваша творча робота є затребуваною?
— Судячи з відгуків, — так. Люди підходять, слухають, танцюють, дякують. Здебільшого наші слухачі — старшого віку. На «ура» йдуть попурі на тему українських народних пісень, пісні з репертуару Софії Ротару, класичні твори. У нашому репертуарі багатьом подобається відома увертюра з художнього фільму «Діти капітана Гранта». Приємно, коли вдається розворушити духовою музикою молодих людей, зіграти на їх замовлення.
— Родзинкою вашого звіту 10 червня стали соло музикантів: на трубі, саксофоні, тромбоні... Сценічний вигляд, про який подбало керівництво Палацу культури, теж «не підкачав» — вишневі жилети із «метеликами» виглядали стильно. Це — на сцені, а за лаштунками, певна річ, усе набагато прозаїчніше. Наскільки складно керувати творчими людьми?
— Нелегко, але коли є результат, — це тим паче приємно. Кожен з музикантів заслуговує на подяку за уміння та старання. Судячи з відгуків після звіту, приємно здивував майстерністю Віталій Калінський, виконавши соло на трубі (композиція Же де Вайса «Не можу допомогти тобі у коханні»). Музиканту вже за 60, а він володіє інструментом не гірше за молодих колег.
— Важлива умова набуття досвіду для творчого колективу — це гастролі, фестивалі, конкурси. Як у вас справи із цим?
— У 2010-му році ми побували на фестивалі духових оркестрів на Рівненщині, привезли звідти відзнаку — нас помітили серед багатьох колективів. Подібні конкурси проходять у Житомирі, Луцьку, і дуже хочеться відвідати їх, заявити про себе голосніше. Але наразі це — лише мрія. Будемо раді, якщо влада допоможе нам її втілити. А музикантам я бажаю здоров’я та творчого довголіття. Щоб залишалися гідним прикладом для молоді. Адже вік — то не проблема, головне — бажання займатися музикою!
— Редакція «ЗІ» в свою чергу бажає вам, щоб у вас усе було, як по нотах!