СТРОКОВА СЛУЖБА: ОБОВ’ЯЗОК ЧИ БЕЗВИХІДЬ?

ПРИЗОВ ІЗСЕРЕДИНИ: ПОНАД 90% ПРИЗОВНИКІВ МАЮТЬ ПРОБЛЕМИ ЗІ ЗДОРОВ’ЯМ
— Де ви втратили руку? На фронті? — Та ні, коли у військкомат тягнули... Анекдотів про військкомат, напевно, стільки ж, як про... тещу. Складається враження, що армії й тещ чоловіки бояться найбільше — обидві жіночого роду, обидві часто мають войовничий образ... Звісно, це — жарт. Бо, якщо любиш дружину, — поважатимеш тещу, а якщо не боїшся складнощів і бажаєш виконати військовий обов’язок, — не втікатимеш від строкової служби.
12 МІСЯЦІВ У АРМІЇ — НЕ КАЗКА. А ПОРЯТУНОК ВІД ВУЛИЦІ?
Якщо немає змоги здобути путівку в життя у вигляді диплому якогось ВНЗ, — в армію сьогодні йдуть з двох причин. Аби мати хоч якісь козирі, щоб влаштуватися потім на роботу, або ж просто прилаштувати себе на певний час під армійський «дах». Справедливості заради, слід зазначити, що батьки тепер спокійніше, аніж у складних 90-х, відпускають своїх чад у школу загартування — тут вчорашні шибайголови починають сумлінно підшивати комірці, стають дисциплінованішими та змужнілими. Цього вже точно не дає нині вулиця, тому плюси у строковій службі є. Пропри те, що авторитет української армії кульгає давно, а держава досі не спромоглася вилікувати цю недугу, закріпивши за нею статус хронічної...
Хронічна недуга — тавро не однієї лише армії. Хвороби, виявляється, атакують і захисників, котрі присягають на вірність нам з вами. Захистити ж наших молодих оборонців нема кому — понад 90% (!) місцевих призовників сьогодні мають проблеми зі здоров’ям. Зрозуміло, є у цій статистиці «липові» військові квитки із вигаданими хворобами, про які у жодному військкоматі не розкажуть. У принципі, немає в цьому нічого поганого: навіщо людині, котра не хоче служити в армії, туди йти?
З огляду на песимістичні реалії, ідеальною для усіх стала би контрактна армія — служи та отримуй гроші й задоволення від власного професіоналізму. Але контрактна армія в Україні народжується із болісними потугами — немає коштів на «анастезію», тобто, на ефективні, а не декларативні реформи у Збройних силах. Максимум, на що спромоглися державні реформатори, — різко скоротити чисельність військових. Не забули й про термін строкової служби, зменшений до одного року.
ПРИЗОВНА РУЛЕТКА: ПРИДАТНИЙ — НЕПРИДАТНИЙ...
Як розповіли у місцевому військкоматі, серед найбільш поширених недуг призовників, які виявляє медкомісія, — хвороби очей, викривлення хребта (сколіоз), серцево-судинні патології. Позначається тісна «дружба» сучасного покоління із комп’ютером, сидіння за непристосованими шкільними партами із раннього дитинства, екологія, шкідливі звички тощо.
Ось і виходить, що кожному із 12 лікарів медкомісії є над чим працювати: хлопцям дають відстрочки, відправляють на лікування. Вилікуєшся — підеш в армію, проте далеко не усі зацікавлені одужати, як це не парадоксально... Відстрочок існує сила-силенна, загалом видів із тридцять: для сиріт; тих, хто навчається у ВНЗ; має дитину чи вагітну дружину тощо.
Ступінь придатності до армії заносять в особову справу призовника — цей документ у військкоматі заводять на кожного юнака, котрому виповнилося 17 років. На непридатних до військової служби чекає не армія, а... полиця архіву. Для них військкоматна епопея закінчена.
За словами головного спеціаліста відділу комплектування Новоград-Волинсько-Червоноармійського об’єднаного військкомату Василя Соболя, під час цьогорічного весняного призову середній показник придатності до військової служби склав 60%. Спеціалісти занепокоєні: з року в рік кількісний і якісний стан призовників погіршується.
ЯК ФІНАНСУЮТЬ, ТАК ДО АРМІЇ «ПОСПІШАЮТЬ»
Погіршується й стан будівлі, в якій працює «призовна кузня». Цьому будинку вже понад сто років. Кабінети лікарів, у яких проходять огляди, скажемо відверто, далекі від комфортних. Слід віддати належне працівникам військкомату, які без жодної копійки фінансової підтримки утримують стару будівлю з останніх сил. А звідси ж починається знайомство юнаків з армією — із кабінетів, де, окрім стола, стільця і лікаря, є ще хіба що... похмурі стіни. Та навіть це — не найгірший варіант, говорять у військкоматі. Бо кабінет стоматолога, наприклад, обладнаний необхідним приладдям і вважається кращим в області серед військкоматів. Відтак із Новограда у Збройні сили хлопці ідуть принаймні із полікованими зубами...
Фінансування призовів — це обов’язок місцевої влади, покладений на неї державою, відповідно до закону. Втім, місцева влада, розповідають у військкоматі, з часу настання незалежності України на цю потребу не виділила жодної копійки. Навіть завезти новобранців до обласного призовного пункту немає за що... Тому у неофіційний обов’язок працівників військкомату з року в рік входить пошук спонсорів. Під час останнього призову трохи грошей на пальне виділили з області, допоміг перевізник Віктор Пелешок — надав два автобуси. А відправок було вісім...
З огляду на далеко не райдужні перспективи, юнаки, зрозуміло, не поспішають на призовну дільницю. З 1700 призовників майже половина не з’явилися... Мінімальний штраф, передбачений за це державою, складає 85 гривень. Здавалося б, непогані гроші могли би надійти у місцеві бюджети на утримання військкоматів. Але ні — ці кошти перенаправили у головну державну кишеню, вкотре залишивши військкомати без фінансування. ОСББ також не справляються із обов’язком доставляти повістки призовникам, і нарікають у військкоматі.
Збройні сили налічують сьогодні приблизно 200 тисяч військовослужбовців. А ще у країні є близько мільйона міліціянтів. Попри величезну різницю у кількості (кого від кого захищаємо — незрозуміло взагалі), гідного фінансування не мають ані армія, ані міліція. Схоже, державні мужі забули відому істину про те, що армії часто бувають подібні суднам, яким заважають плавати їх розміри...