ЗАТЬМАРЕННЯ

Надії Семенівні нещодавно виповнилося сімдесят. Однак вона, як і її чоловік, змушені були працювати. Заради свого внука Сергійка, в котрого лікарі виявили важку хворобу. Щоб урятувати сина дочки, на операцію потрібні були великі гроші. Тож, збирала їх уся родина. Хоча, яка там родина: дід, баба, їхня дочка із зятем. Ото і всього.
Цього дня, йдучи на роботу, Надія Семенівна зайшла до дочки.
Двері відчинила Антоніна.
Ввійшовши до квартири, мати, постогнуючи, сіла на стілець.
Дочка зрозуміла той стогін. Зітхнувши, скрушно мовила:
— Важко вам, мамо, вже працювати.
Надія Семенівна, тамуючи біль у спині, на те відмахнулася:
— А! Доки ноги пересуваються — робитиму! Треба! Та й роботи я не боюся. Як Сергійко?
— Лежить. Медсестра приходила. Укол зробила.
— Ех-хе-хе, — зітхнула мати. — А Василь де? На роботі?
— Так, на зміні.
— Ну, добре. Гляну на внука та почовгаю до праці.
— Мамо!
— Що таке?
— Він щойно заснув.
— Так не будитиму ж. Подивлюся лишень.

У дворі багатоповерхівок, на затіненій каштанами лавці, сиділи дві жінки. Одній на вигляд було років сорок, другій — під двадцять. Вони разюче були схожі між собою. Говорили вони тихо, пильно оглядаючи перехожих. Коли хто проходив повз них, то на якусь хвилю замовкали.
А через деякий час до них підійшов молодий чоловік. Сів поряд. Закурив. А відтак упівголоса повідомив:
— Коротше, вона скоро з’явиться.
Старша жінка поцікавилася:
— Хлопець точно важко хворий?
— Перевірено!
— Скільки йому років?
— Точно не знаю. На вигляд — десять-дванадцять.
— Ясно.
Молодик раптом сказав:
— Я вшиваюся.
Старша жінка не зрозуміла:
— Чому?
— Бо мене тут кожна собака знає.
— А хто нам її покаже?
— Тоді треба відійти подалі.
Спочатку підвівся молодик і почухрав убік гаражів. За хвилину-дві слідом рушили і жінки.

Надія Семенівна, вийшовши з під’їзду, попростувала звичною їй дорогою. Проминула двір, пройшла гаражі. А коли вийшла до скверика, їй назустріч несподівано виринули дві пані.
— Здрастуйте, шановна! — шанобливо привіталася старша.
Головою кивнула і молодша.
Надія Семенівна спочатку подумала, що жінки помилилися, прийняли її за когось іншого. Тому здивовано відказала:
— Я вас не знаю!
Незнайомка, старша, з якимось сумом продовжила розмову:
— То неважливо.
— А що важливо?
— А важливо те, — вже стурбовано сказала жінка, — що на вашій родині лежить велике прокляття і зурочення.
Надія Семенівна насторожилася.
А дивна пані вела далі:
— Мені важко про це говорити, але через кілька днів у вашій сім’ї станеться лихо. По чоловічій лінії. Він — молодий. Точніше, хлопчик. Він зараз дуже хворіє.
Надія Семенівна враз сполотніла. Під серцем защеміло. Ноги підкосилися, проте встояла. А з грудей вихопився важкий стогін:
— Так, так. І що робити, як допомогти внучку — не знаємо.
Незнайомка, побачивши таку реакцію, пішла в «наступ».
— Скажу одне, — мовила «провидиця». — Лікарі вашому внукові не допоможуть.
— А операція? Хіба…
— І операція нічого не дасть. Тільки гроші на вітер пустите.
— То що маємо робити?
— Вам потрібен хороший екстрасенс.
— А де ж його взяти? Хорошого-то?
— Я, звичайно, — відказала старша, могла б вам допомогти, але в мене робочий день розписаний по хвилинах. Он дівчину везу до себе на сеанс.
Чорнявка, котра досі мовчала, жалісливо озвалася:
— У вас — біда. І я вирішила почекати черги. Моя справа потерпить, а життя вашого внука, як я зрозуміла, висить на волосинці.
Стара жінка піднеслася духом. Спитала в дівчини:
— Чим же я тобі, доню, віддячу?
— Та що ви! — усміхнулася дівчина. — Аби з хлопчиком усе було добре!
А «екстрасенсша», не гаючи часу, вже й за «роботу» взялася. Миттєво зняла з голови старої жінки хустку і, сівши на лавку, почала над нею читати молитву.
Поряд присіла і Надія Семенівна.
Чорнявка ж стояла осторонь і спостерігала за ритуалом.
Закінчивши молитву, «цілителька» розклала карти. Через хвилину-другу запевнила:
— Тепер я знаю причину ваших нещасть.
Надія Семенівна аж подалася вперед.
— Кажіть!
— Карти показують, що пороблено на всі ваші гроші! І на золоті та срібні прикраси! Від цього і хворіє ваш онук.
Стара жінка сахнулася. Її пальці мимоволі потяглися до шиї, де знаходився срібний ланцюжок із хрестиком. Та враз рука рвучко смикнулася назад, наче обпеклася об щось дуже гаряче.
Незнайомка ж дістала із сумочки курячі яйця. Розбиваючи їх ножем, виливала в урночку, при цьому багатозначно заявивши:
— Ось навіть і жовтки показують на те, що на гроші і дорогоцінні речі пороблено.
— То що ж робити? — з благанням у голосі спитала Надія Семенівна.
— Треба ті гроші, а також золоті і срібні речі, принести сюди. Щоб заговорити.
Стара жінка, мов чумна, почимчикувала додому. Так швидко бігла, наче їй ні спина, ні ноги не боліли. Хутенько зібравши гроші і дорогі прикраси, повернулася до скверика.
«Цілителька» — знову до «роботи». Читала над «поробленими» речами молитву. Щось шепотіла. А потім сказала Надії Семенівні:
— А тепер вам треба стати до сонця і прочитати «Отченаш». Знаєте цю молитву?
— Аякже!
— Тоді робіть те, що я кажу.
Стара жінка повернулася туди, куди їй веліли. Тричі перехрестившись, зачитала молитву. Коли ж закінчила і повернулася, то дуже здивувалася: а ні «екстрасенсші», а ні її «пацієнтки» ніде не було. Огляділася навкруги. Та дарма, жінок, мов корова язиком злизала. І Надія Семенівна тільки тепер зрозуміла, що її ошукали…

У такий спосіб ці дві шахрайки (як пізніше з’ясувалося, — мати з дочкою) обдурили ще кількох легковірних людей. Проте, незабаром вони були затримані працівниками міліції. В руки правоохоронців потрапив також і той молодик, котрий підшуковував жертви.