ПРОБА ПЕРА

УКЛІН ЗЕМНИЙ ЛЕСІ УКРАЇНЦІ!
У місті Новограді-Волинському,
Де Случ несе води свої,
Народилась ти, Українко,
І ми любимо вірші твої.
Ти жила у будинку над Случчю,
А тепер там відкрито музей,
Все нагадує там твою вдачу співучу,
Що дивує ще й досі людей.
Ти не тільки жила в Новограді,
В Олександрівці часто була,
Але в мріях своїх я вбачаю —
Ти й в Чижівку заїхати могла.
Гордимось, що ти — наша землячка,
Що вселяла надію в серця.
Ти відома ще всім, як громадська діячка,
Твоя творчість не має кінця.
Ти живеш у віках і завжди будеш жити,
І прекрасним творінням нам серця наповнять.
Твої віщі слова, як веснянії квіти,
Будуть душу мільйонів людей зігрівать.
Оспівана в піснях,
прославлена й вічна,
Думки твої чистіші від сльози,
Ти — гордість і слава Новограда
Ми низько кланяємось тобі.

ЧОМУ НЕМА ЖИТТЯ?
Задумано, закохано, прекрасно
Стоїть на підвіконні у кутку
Без назви квітка, зсохла і нещасна,
Як безпорадний дзвін у хутірку.
Лиш мріє квітка про ясне майбутнє,
Про різні трави і чужі світи,
Про гарне, ніжне диво незабутнє,
Про те, що навіть і не мрієш ти.
А час летить, неначе дивна птаха,
Хоч квітка й досі мріє про світи,
Яка нещасна, дивна бідолаха.
Чому їй жити дать не можеш ти?
Не можеш дати корені зривати,
Щоб мрія стала долею її,
Чому вона не може процвітати,
Як кожна квітка у своїм житті?
Вікторія ЩЕРБАКОВА, випускниця Чижівської ЗОШ

ЛІСОВЕ ДИВО

Ліс — це безмежна краса Полісся! А ще: зелені лани, голубі озера, колосисті поля — це моя Україна. Як добре, що серед такої природи провела я своє дитинство.
Ліс — це окраса нашої Батьківщини, багатство людей. Я, щоранку їдучи до школи через ліс, думаю, що цю казку виплекав мій батько, який вже 15 років, працюючи лісником, вирощує ліс.
Для мене ліс — це світ казки, тут я знаходжу спокій, набираюся сил, забуваю негаразди.
Заглянь ти у це диво і почуєш шелестіння листя, спів солов’я, і подих вітру, і ніжні руки ранкового туману, що ніби пестить тебе.
Лісові жителі свій час не втрачають марно: мурашки пораються у своїх домівках, плідно готуючись до зими. Дивись, і білочка збирає собі горішки. А ось недалечко пробігає козуля і прошмигнув зайчик.
А он там, на узліссі, відпочиває якась родина. Видно люди зі статками, бо одягнені багато і машини не дешеві. Але після їхнього відпочинку страшно глянути на ту галявину, навіть ніжні ромашки опустили від сорому за людей свої пелюстки. Навкруги валяються пластикові пляшки, папір, недоїдки раків.
Люди, від імені лісу, до вас я звертаюся. Подумайте, що залишите нащадкам! Де ж ваша культура? Придивіться і ви помітите красу рідного краю.
Поліський краю, я тебе кохаю,
У снах, думках, у пам’яті шукаю.
Твоя краса — завжди переді мною
І моє серце буде лиш з тобою.
Ліси, поля, чарівні ріки —
Це все моє отут навіки.
А ще, як квіти розцвітуть,
Таке не можна вже забуть.
Ось там струмочок жебонить,
Про щось він ніжно шепотить,
А дуб берізку обнімає,
І каже, що її кохає.
А як не любити чудовий наш ліс,
Який аж під хмари вершечки підніс!
Я часто по лісі блукаю
І Лесину Мавку шукаю.
Я рідний свій край поважаю,
Тому всіх людей закликаю.
Цінуйте його і плекайте,
Від різних негод захищайте!
Люди, бережіть природу, любіть її. Не забувайте, що ліс — це наше життя та казкове диво!


Вікторія ЩЕРБАКОВА, с.Чижівка