РЯТІВНИК

Якщо хтось і чув крики дівчини, котру гвалтівники тягли в кущі, то заступитися за неї ніхто не насмілився.
Місце для чорних справ було просто ідеальним — крутий схил до невеликої річечки у приватному секторі міста. Рідкісні перехожі користувалися дерев’яним містком лише вдень.
— Сама же з нами пішла, — шипів один із бузувірів, прикриваючи долонею дівчині рот. — Пила, коли наливали? Пила! А значить, притули пельку і намагайся отримати задоволення.
— Вали її! — запихаючись од задоволення, говорив другий гвалтівник. — Тут, біля цих кущиків, саме нормально буде!
За кілька секунд нічну тишу прорізав крик.
Захищаючись, дівчина вкусила свого мученика за долоню. Поки той тріпав рукою і сипав матюками, бранка скористувалася моментом і заверещала що є сили. Та дарма. Її кинули на траву. Задерли сукню. Коли, здавалося, все закінчено, пролунав гучний голос:
— Ей, виплодки! Ану підвелися і натягли штани! Щоб через п’ять секунд я вас тут не бачив!..

Григорій ріс без батька. Мати його була жінкою самостійною. Обпікшись один раз, більше на чоловіків не розраховувала. Працювала на фермі, а заразом гнала самогон. «Точка» була популярною в селі. Щоправда, мали місце деякі незручності. В будь-який час ночі до будинку могли постукати як любителі оковитої, так і міліціонери.
Матір Григорія неодноразово штрафували. Намагалися переконати, що «зелений змій» до добра не доведе.
— Обіцяю більше цього не робити, — з усмішкою говорила мати. — Кому хочеться грати з вогнем?
Жінку не лякали ні штрафи, які були мізерними порівняно з прибутками, ні прокляття односельчанок, чиї чоловіки спивалися. Вона і не підозрювала, що за її гріхи доведеться платити п’ятнадцятирічному синові.
Григорій ріс спокійним хлопцем. Якщо і бивсь у школі, то зрідка. Намагався уникати компаній, де підлітки, під керівництвом старших дружків, випивали й курили. А такі в селі були. Верховодив ними авторитет, котрий відсидів за пограбування шість років. У «шістках» у нього ходила пара молодих, але вже «спалених» сільських п’яничок. Цю трійцю боялося все село. В тому числі і мати Григорія, бо молодики полюбляли добряче випити.
У той роковий день Григорій повертався з дискотеки. Добряче натанцювавшись, він мріяв якнайшвидше дістатися до ліжка. Світло у вікні він помітив ще здалеку. Дещо здивувався: мати була економною і ніколи не включала лампочки по всій хаті. Новий сюрприз чекав підлітка на ганку. Один із кримінальної трійці загороджував вхідні двері.
— Покури, хлопче. Маманя твоя зараз дуже зайнята…
Григорія не на жарт стурбував єхидний тон нічного гостя. Вибравши влучним момент, він відштовхнув жартівника і прошмигнув до будинку. Там на нього чекала жахлива картина. Головний вурка села повалив матір на диван і, світячи голим задом, захлинаючись, сопів. Його товариш, зі спущеними до колін штанами, чекав своєї черги.
Григорій стрімголов вилетів із хати. Він не знав, що робити. Сором, злість і думка власного безсилля змішалися в голові хлопця. Хотілося бігти світ заочі.
Проте, бігти не виходило. Ноги зробилися ватяними. Юнак ледь дійшов до хвірточки. Тут його погляд упав на лом, котрим вони підпирали ворота.
Все, що сталося далі, пам’ять зберегла лише окремі епізоди. Першим лома «спробував» нелюд, котрий стояв на «шухері». Григорій переступив через його смикаюче в конвульсіях тіло на ганку і ввійшов у будинок. Другий гвалтівник, помітивши хлопця з ломом у руках, спробував відбитися, але заплутавсь у штанях і гепнувся. Він із підлоги більше не підвівся.
Останнім загинув головний вурка. Він навіть не побачив, хто його вбиває — Григорій застромив лом гвалтівнику в спину.
Підлітка арештували. Справа неповнолітнього у потрійному вбивстві закінчилася несподівано просто. Поки йшло слідство, Григорія тримали в камері тимчасового затримання. Чи то випадково, чи то через юридичні ігри, Григорій увійшов у зал засідання, коли він став повнолітнім.
На запитання судді, щоби він зробив, якби йому вдалося повернути час назад, парубок спокійно відповів:
— Вони у мене вмирали би не так швидко.
Після такого одкровення хлопця приговорили до п’ятнадцяти років позбавлення волі.
Із колонії він вийшов через двадцять три роки. Строк Григорію добавляли за бійки і через невиконання наказів керівництва колонії.
Свою матір Григорій не застав. Продав будинок, де мав погані спогади, поїхав до обласного центру. Влаштувався на роботу і збирався розпочати нове життя. Можливо, у нього усе склалося, якби він випадково не опинився свідком нічного згвалтування…

Місяць, що вийшов з-за хмар, освітив чоловіка, котрий стояв на пагорбі. Невисокий, худорлявий і посивілий він не справляв ніякого враження на бугая, приготовленого вступити у двобій із трійцею безголових юнців. Тільки в голосі було щось на кшталт, аби гвалтівники залишили жертву у спокої.
— У тебе, дядя, шо дах зовсім поїхав? Хочеш, щоб тебе тут зарили?
— А ви спробуйте! — чоловічок впевнено двинув назустріч недоброзичливцям, що вже обходили його зі всіх боків. — Ну, і хто перший?!
Дівчина, котра ридала, побачивши, як один із гвалтівників пішов у атаку, і через якусь хвилю покотився схилом до річки, заніміла. Та ж участь чекала й другого. Третій був вище рятівника на цілу голову і, як видно, знав кілька бійцівських прийомів. Він обхопив чоловіка за талію. Дуже легко відірвав од землі і намагався кинути, але отримав такий удар по вухах, що завив і, притискуючи долоні до скронь, вовком закрутився на місці.
Його дружки спробували за нього заступитися, однак невідомого чоловіка взяв азарт, він так махав руками й ногами, що ті двоє почали втікати, забувши про приятеля. А незнайомий перехожий і не мав наміру зупинятися. Він схопив із землі товсту поліняку і заповзявся нею лупцювати гвалтівника.
Дівчина взагалі перестала плакати і з жахом спостерігала за лупцюванням.
Рятівник зупинився лише після того, як його жертва вже не рухалася. Кинув цурпалок, нахилився над молодиком. Торкнувся його голови. Коли підняв руку, то вона була мокра від крові.
— Здається, я його забив до смерті..
Дівчина знову заридала, а захисник захитав головою:
— Досить нюні пускати. Треба ментів викликати. Давай-но до таксофону.
— В мене мобільник є.
— Викликай. Не втікай нікуди. Я тут посиджу.
Григорій і не намагався утекти. Він був затриманий по обвинуваченню нанесення тяжких тілесних травм, що потягли за собою смерть. Григорій категорично заявляє, що з дитинства має патологічну ненависть до гвалтівників. Сумніватися в цьому не треба, оскільки слова Григорія підтверджуються матеріалами справи двадцятип’ятирічної давнини. Симпатії людей — на боці Григорія. Проте, закон є закон. Перша судимість Григорія не залишає надій на м’який вирок.