ЛІСОРУБИ

Чекаючи автобус, працівники одного лісозаготівельного підприємства зігрівалися горілочкою. Кремезним чоловікам, котрі провели день на морозі, однієї пляшки було замало. До того ж, автобус затримувався. Довелося «відкупорити» другий «пузир», уже в лісі. Коли покінчили з ним, почалися відверті розмови. Стосувалися вони прекрасної половини людства.
— А я то взагалі, без презерватива з дому не виходжу, — хрумкаючи огірком, заявив Євгеній. — Усе життя катаюся, а в дорозі, сам розумієш, може статися всяке. Ось, наприклад, місяць тому ловлю попутку. Зупиняється шикарна тачка, а за кермом — шмара років двадцяти. Їй, очевидно, хтось із чоловіків ­набрид. Тому й потягло на інших чоловіків. Я хоч і не дуже ­притарабанений…
— Це як? — ніби не втямив Ігор.
— Ну, вдяганка…
— Ей, ти, «не дуже притарабанений», замість того, щоб казки розповідати про шмар і шикарні тачки, ти б ліпше за своєю жіночкою придивився…
Євгеній скочив із пенька, схопив хлопця за груди.
— Ти це на що натякаєш, гнидо?!
— Які там натякі? — заточився той. — Усім давно відомо, що наш шеф із твоєю дружинонькою плутається… Пусти!..
Євгеній думав, що все почуте ним — вигадка. Однак мовчання, що повисло над засніженою ділянкою, було красномовним…

Євгеній та Ігор виросли в одному дворі. Часто так трапляється у шкільні роки, що хлопці бувають закохані в одну дівчину. Віра доводила парубків до крайнощів, віддавала перевагу то одному, то другому. Не визначилася і після закінчення школи. Спочатку гуляла з Ігорем, а коли той поїхав учитися в технікум лісного господарства, «перекинулася» до Євгенія. Хлопець пішов служити на строкову службу з надією, що вітряна красуня його чекатиме. Однак, як це часто трапляється, струмок листів од Віри все мілішав, доки не пересох узагалі.
Повернувшись зі служби, завзятий прикордонник дізнався від друзів, що його Віра напропалу гуляла з Ігорем.
— Моєї ноги у вас більше не буде! — оголосив Євгеній. — Знайду собі кращу!
Проте, дівчина крутнула хвостом.Весілля відбулося через місяць. Однієї зустрічі було достатньо для того, щоб забути усі минулі гріхи та образи.
Ігоря, звичайно, на весіллі не було.
Не дивлячись на те, що вікна п’ятиповерхівок Євгенія та Ігоря дивилися одне на одного, вони зустрілися тільки через кілька років — на вечері випускників. Розговорилися. Євгеній пожалівся на те, що не може знайти нормальну роботу.
— А ти, я чув, влаштувався лісником?
— Застарілі повідомлення. Рік — як уже працюю сам на себе. Між іншим, у хлопців із моєї бригади зарплати непогані.
Зустріч закінчилася тим, що вже другого дня Євгеній став «сучкорубом» на приватному підприємстві Ігоря. Той обіцяв колишньому другові швидке просування по службі, проте «кар’єра» Євгенія застопорилася на посаді звальщика лісу.
Він не ображався на Ігоря. Зірок звальщики з неба не хапали, але із заробітками Ігор не обманув. Євгеній вникав у справу. Відрядження у ліс на три дні, а то і надовше, для нього стали звичними. Хоча інколи, коли Ігор з’являвся одягненим у шикарний костюм, Євгеній відчував приступи заздрості. Він супроводжував «мерс» шефа недобрим поглядом.
У цей вечір для Євгенія усе змінилося. Він думав про зраду дружини. Згадав про детальні її зради, поведінку і, коли за вікном автобуса попливли вогні нічного міста, вже сумніву не було, що Віра його зраджує.
Коли ввійшов у квартиру, одразу кинувся до спальної кімнати. Було бажання влаштувати «розбірку», але побачивши Віру, котра спала, передумав. Пройшов на кухню. Не знімаючи одягу, прилаштувався за столом, щоб подумати про ситуацію, що склалася. Однак нічого путнього в голову не приходило. Довелося звертатися за порадою до… пляшки. Випивши її у гіркій самотності, прийшов до висновку, що у всіх його бідах винуватий Ігор. Він із самого початку був, як кістка в горлі. Робив, що хотів із Вірою, коли його не було поруч. Обійшов його у «посаді» і принизив дужче, взявши на роботу. І цього мерзотнику виявилося замало…
Євгеній тихенько прокрався до спальні. Узяв з тумбочки мобільник дружини. Продивившись «есемески», не знайшов нічого підозрілого. Проте того, що в адресній книзі був номер Ігоря, ревнивцю вистачило. Він натиснув кнопку.
— Віра? Ти чого дзвониш серед ночі? — пролунав добре відомий голос. — Щось трапилося?
— Трапилось, — прошипів Євгеній. — Розмова є. Зустрітися треба.
— А… Це ти, — розгублено пробубнів Ігор. — До ранку розмова не почекає?
— Ні. Або ти вийдеш, або я…
— Вийду.
Зустріч із коханцем дружини була не тривалою. Євгеній із антресолі дістав сокиру, сунув її під курточку. Ніким не побачений, він пройшов крізь двір, увійшов у під’їзд і піднявся на третій поверх. Ігор курив на сходах. Атласний халат, що був накинутий на його плечі, викликав у Євгенія приплив ненависті.
— Ну що, буржуй, прикид непоганий!
— А чого? Навіть, знаєш, зручно. Не у куфайці ж мені по квартирі гуляти.
— У своїй квартирі можеш хоч і голяка ходити! А в мою навіщо влазити?
— Ти що, перепив?
Замість відповіді Євгеній вихопив із-під курточки сокиру. Очі Ігоря вирячилися од здивування. Він навіть не встиг злякатися і гепнувся на майданчик із розрубленою головою.
Євгеній довго дивився на недопалок, що ще димів у пальцях Ігоря.
— Ось, падло, тобі за все!
Повернувшись до себе додому, він розбудив дружину і показав їй ­закривавлене лезо сокири.
— Викликай міліцію. Я твого коханця на той світ одправив.
Євгеній помилився. Удар сокири пройшовся краєм голови. Ігор прийшов до тями після уходу Євгенія. Спромігся дістатися до дверного дзвінка сусідів, а ті викликали «швидку». Кілька днів Ігор пролежав у реанімації між життям і смертю. Потім був переведений до загальної палати. Євгеній перебуває під слідством. Суду ще доведеться розібратись у цій складній справі.