ГЕНЕРАЛ НА ПАСІЦІ…

Баба Василина довгенько блукала довгими коридорами. Втомилася, запихалася.
— От кровопивці, га! — обурливо мовила вголос. — Хоч би тобі де один стілець поставили!
Притулилася до стінки перепочити трохи.
Аж тут поважний міліціянт підійшов. Порозпитував стареньку, а відтак показав, куди йти їй потрібно.
Баба Василина постукала в двері і тут-таки їх відчинила, просунувши голову в щілину.
— Мона? — несміло запитала.
— Мона! — хихикнувши, дозволив молодий офіцер. — Заходьте, не соромтеся!
— А я й не соромлюся! — посміливішала баба Василина і увійшла до кабінету. — Я — Василина Федорівна Кульбаба. Заяву писала…
— А-а-а! — підвівся страж порядку. — Пригадую, пригадую! А я — ваш дільничний!
— Та знаю, — знічев’я махнула стара. — Ще склерозу немає, слава Богу. Бачила вас у селі. І не раз!
— А ви сідайте!
— Дякую, пане капітане!
Дільничний різко скосив погляд праворуч, на погон. Усміхнувся.
— Я ще тільки лейтенант!
— Значить, будете капітаном! — пророчить баба Василина. — Я майбутнє бачу!
— У вас щось там із пасікою, — перейшов до справи лейтенант, хоча і приємно було чути про кар’єрний ріст.
— З пасікою, з пасікою, — кивнула провидиця. — І з сусідом також.
— А що сусід?
— Ой, — знову махнула рукою баба Василина. — Через нього наші бджілки мед перестали носити. Таке виробляють! Таке виробляють!
— Бджоли?
— Сусід той окаянний!
— Наскільки мені відомо, пасіку тримає ваш чоловік. Чому заяву писав не він?
Баба Василина слушно зауважила:
— Удвох тримаємо. Павло та я. Я ось медку принесла. Майський!
— Дякую! Але заховайте.
— Чого б то?
— Алергія у мене на мед.
— Бідолашненьки-ий. Я вилікую!
— Не треба! Повернімось до заяви.
— Еге ж, еге ж, пане, майоре.
— Лейтенант я!
— Будете майором. Я знаю! Я бачу крізь…
— Гаразд. Про вашого чоловіка…
— А-а! Так-так! Сором’язливий він. Усе на пасіці. Коло бджілок. З двору не витягнеш! Ось і мусила заяву писати я.
— Щось у цій заяві мені не все ясно.
— А що ж тут неясного? Кури мої перестали нестися. Півень не туди дивиться.
— А куди він дивиться?
— На сусідський двір.
— На чужих курей чи що?
— Еге! На курей!... На женщин!
— Ну, це ви вже перебільшуєте! Не може якийсь там півень дивитися на… на…
— Може, пане полковнику!
— Та лейтенант я!! Лейтенант!!!
— Ви вже вибачте стару. У званіях не дуже розбираюся. Але полковником обов’язково станете! Я знаю! Я…
— Добре, добре, — пом’якшав молодий офіцер, переводячи погляд на папірець, що тримав у руках. — І все ж. Ну, не все я розумію у цій заяві.
— Ну, що ж тут розуміти? Сусід на своїй дачі оргії влаштовує. Дівиць понавозить і просто біля нашої пасіки цим і займаються!.. Ну, як зараз по-новому кажуть, сексом. Таке виробляють, аж шибки тремтять! І морди такі довольні! Тобто, обличчя. Музика верещить, шум, гам, крики. Оті шльондри, вибачте, дівчиська, голісінькі по двору гасають. А бджоли мед не носять. Розпуста з пантелику їх збиває. Привлікать треба.
— Кого?
— Сусіда! За блуд!
— Гаразд, розберемося.
— Розберіться вже, розберіться. Медок візьмете?
Міліціянт скривився. Його знудило.
— Казав же: в мене алергія на мед.
— Біда, біда. Але я можу вилікувати, пане генерале!
— И-и-иииии-х! — аж завив лейтенант, але мимоволі таки знову подивився на правий погон. А потім, витерши ребром долоні з чола піт, утомлено сказав: — Бабуню, я лейтенант. Лей-те-нант-т-т-т! Ясно?
— Ясно, — кивнула стара і додала: — Але до генерала ви доростете! Ось зараз крізь час бачу на вас генеральські погони! І ви на пасіці! Своїй! Кругом трави цвітуть! Бджілки гудуть!..
— Так! — нетерпляче перебив господар кабінету. — Я вас зрозумів. Будемо розбиратися. Можете йти.
— Дякую! Надіюся на вас, пане сержанте.
Лейтенант од такого різкого пониження у званні аж підскочив.
— Ну, це вже занадто!
Баба Василина зніяковіла.
— Вибачте, але я у званіях…
Молодий офіцер цього разу їй не повірив. Тут так вправно сходинками «крокувала» від лейтенанта до генерала, а ж раптом: сержант! Знущається, стара!
— До побачення! — сухо кинув бабі. — Завтра заїду до вашого села.
— Еге, еге. Будьте здорові, пане-е-е…
— До по-ба-че-ння!
— Все, йду, йду.
Баба Василина, зрештою, пішла. Тільки тепер лейтенант під стільцем помітив банку з медом. І йому зробилося недобре.