ГУСЯЧИЙ ГАРДЕРОБ

Уранці прихопив морозець. Не відпускав до обіду. Бралося до зими.
Дід Василь увійшов до хати і як обухом ударив по голові:
— Наші гуси поздихали. Отак усі рядочком коло хліва лежать, наче хто їх там і поклав.
Баба Олена, дружина, спочатку зойкнула, відтак плеснула у долоні і гепнулася на стілець.
— Як поздихали? — вирячившись, вичавила.
— Як, як? — буркнув старий. — Хіба знаю як? Лежать — і все! Ногою копав, а вони, як поліна.
— Бо-о-о-же! — заголосила стара. — Потруїв хтось! Щоб ї-іх а-а-а…
— Та цить ти, дурепо! — рявкнув дід Василь. — Що вже тепер? Слава Богу, що хоч свині живі.
— А живі-то-о? — мимоволі спитала баба Олена.
Старий гикнув. Потім примружив брови.
— Ніби, не рохкали.
Дід із бабою стрімголов кинулися до сараю.
На щастя, льохи були живі-здорові. Проте гуси… Коли баба Олена їх побачила, отаких, та ще в рядочок…
І знову сльози рікою:
— І в кого рука-то піднялася-а?
— Треба закопати, — знехочу старий зачухав потилицю.
— Куди закопати! — рявкнула дружина. — Дай хоч обскубу! Пір’я шкода!
— А-а! Скуби!
Ковтаючи гіркі сльози, баба Олена своїх гусенят обпатрувала, а дід Василь старанно відносив їх до того ж сараю, під ту ж стіночку. А закопати вирішив тіла пернатих уранці.
Ранок…
Старий зачовгав до хати і вшкварив:
— Олено там це... Ну, вони стоять під ганком і гелгочуть. Голі. А надворі — мороз.
— Хто гелгоче? — не втямила баба Олена.
Дід Василь знову чухає потилицю.
— Гуси наші.
Дружину злість пройняла:
— Вже до погреба злазив?!
— Треба мені твій вишняк! — образився старий і підборіддям показав на вікно. — Іди подивись.
Баба Олена вийшла на ганок і обімліла.
— Лю-у-у-у-у-до-ньки-и! — ляп у долоні. — А як же це?
— Як, як, — буркнув старий і дорікнув: — Вишні з вишняку на гноярку викидала вчора? Викидала!
Баба Олена гепнулася на сходинку.
— То це вони були п’яні, я їх обскубла? По живому?
— По живому, по живому! — пробурмотів дід Василь. — Іще мене примушувала їх живих закопати!
Гусі стоять, гелгочуть, лапи піднімають, трусяться.
Стара й поради в чоловіка питає:
— То що ж тепер робити, га?
— Що, що! — замислився дід Василь, а відтак слушно порадив:
— Ший тепер піджаки для них!
І баба Олена сіла за стару швейну машинку.