ГОРОДНИЦЬКІ «БЄЛОЧКИ»

Днями в центрі міста зупинив мене один рибалка. Привітавшись, поцікавився:
— Що це там у Городниці таке робиться?
— А що там таке робиться? — відповів запитанням на запитання. Хоча зрозумів, про що зараз піде мова. Й не помилився.
— Та приїхав у ті місця спінінгом порибалити, — стурбовано почав звягельчанин, — а тут ціла ватага місцевих хлопаків до мене враз підлітає і заявляє: котися звідси туди, звідки прикотився! Мовляв, це наша річка! У вас є своя!
— І що ти робив далі?
— А що робив? — спохмурнів рибалка. — Довелося ближче до Новограда їхати. Та й узагалі, там таке твориться, що просто жах! Браконьєр на браконьєрові сидить і браконьєром поганяє!
— Нам про це відомо, — відказую й, усміхаючись, додаю: — Місця там глухі, партизанські. Не раз, коли їздили туди в рейди, то ті лісовики нам дороги деревами перегороджували! І колеса спускали, інколи й пробивали їх. Баламути…

Випадки щодо «приватизації» водоймищ, на жаль, не поодинокі. Щось подібне — розподіл річки на ділянки — спостерігалося і в районі села Івашківки, в інших селах, навіть на території самого міста. Про це говорили і говорять ті, кому це болить. Тому в останні вихідні і був проведений рейд в одну із вищезгаданих «гарячих точок» — городницький напрямок.
Участь у цьому рейді взяли представники міськрайонної громадської організації «Громада рибалок», державний рибінспектор В. Засуха та автор цього матеріалу.
Правду кажучи, я не сподівався на якийсь позитив, бо останнім часом, як не поїдеш, то обов’язково згаєш час. Складалося враження, що браконьєрів наче хто заздалегідь попереджає про наші плани. Та цього разу картина була дещо інакшою.
Насамперед, заїхали до колишнього піонерського табору (район с. Курчиця), звідкіля часто надходили дзвінки про незаконний вилов риби певними індивідами. Але цього разу там було спокійно. Далі — більше здивування: біля місцини, де впадає Церем, та на так званій Кривій — жодного браконьєра, жодного нормального рибалки!
Прийняли рішення іти вплав. Тож, команда розділилася: одна частина на двох човнах попливла нижче по Случі, друга частина, на автомобілях, рушила в об’їзд, назустріч хлопцям.
Машини, зрозуміла річ, у назначене місце приїхали раніше, ніж човнярі. Та невдовзі й вони з’явилися, тягнучи за собою на ланцюзі довгий дерев’яний човен з двома браконьєрами.
— Приймайте апарат! — сказав нам Валерій Засуха, додаючи: — Не човен, а баркас!
Судно і справді було великих розмірів. І завширшки, і в довжину. Мов, криголам, змайстроване із «п’ятдесятки»! Підкріплене з боків додатковими дошками! Навряд чи це був простий рибацький човен.
Повіяло прохолодою. Піднімався туман. Погода, що тривалий час стояла теплою, різко почала псуватися.
Усі вибралися на берег. Витягли з човна також три добротні, «тристінні» сітки (за словами знавців, одна така може коштувати до тисячі, а то й більше, гривень). Як повідомлялося у попередніх числах газети, подібні снасті вже вилучались у браконьєрів, котрі в районі Курчиці виловлювали рибу для високоповажних дядечок із Києва. До речі, після опублікування даного матеріалу у «Звягель-Інформі», зі столиці припинилися дзвінки з погрозами щодо анулювання протоколів і повернення сіток.
Браконьєри трималися спокійно. Подекуди навіть зухвало.
— А що тут такого?! — наче здивовано вигукнув старший, опецькуватий чоловічок.
— Як що? — озвався з темноти державний рибінспектор. — Є правила риболовлі. Їх потрібно дотримуватися.
Говорив усе той же:
— Якби ж то робота була в селі, то зараз удома б спали. А як електровудками рибу б’ють, то ви не бачите? І ваші приїжджають, новоградські.
— І вони колись попадуться. Ваші прізвища?
Браконьєри не назвалися.
В.Засуха сказав їм сідати до «буса».
— Навіщо? — заточилися ті, очевидно, не очікуючи такого повороту подій.
— Поїдемо до вас. По документи.
— Може, домовимося? Ви нам дзвонитимете, коли в рейди сюди приїжджатимете.
— Ти що, зовсім страх утратив? Що пропонуєш? І кому?
— А що тут такого я сказав?
— Так, поїхали по документи!
— Ну, поїхали.
Я сидів у салоні з двома браконьєрами. Вони знову скаржилися на безробіття. Поцікавився:
— Чого так далеко рибу від дому ловите?
— Бо там місця усі поділені, — відказав молодший.
— Рибу комусь продаєте?
Городничани промовчали.
Аж раптом той, що опецькуватий, каменем упав на купу своїх же сіток і, схопивши ості (восьмизубець, що недавно був відібраний у браконьєра із Ходурок), швидко повернувся назад.
— Ану поклади, де взяв! — на підвищених тонах наказав я браконьєрові. Але той не поспішав, чогось вичікував. Довелося повторити вимогу.
Метушню почули в кабіні, включили світло в салоні «буса». Поцікавилися:
— Що там у вас?
— Ості схопив.
Діватися було нікуди — опецькуватий поклав восьмизубець на місце. Навіщо він його хапав? Для нападу? Чи, щоб приховати від нас, а потім ловити ним рибу?..
Було вже далеко за північ, коли приїхали до них додому. Хтось із наших одразу ж пожартував:
— Кажуть, нема роботи, а хатинки он які!..
«Хатинки» і справді у кожного з браконьєрів були у два поверхи. Вікна — пластикові. Через тюль проглядалася нічогенька обстановка.
З паспортами городничан повезли знову до Случі, де В. Засуха мав на них скласти протоколи. Проте, човни, на котрих плив і держрибінспектор, затримувалися.
Понад річкою туман посилювався. Пробирав холод.
— Навіщо хапав ості? — поцікавивсь я в опецькуватого.
Той, посміхнувшись, з відповіддю не забарився:
— На всякий случай.
— З вами в човні був ще третій. Куди він дівся? — спитав один із рейдовиків у худого, другого браконьєра.
Той молодець не розгубився, вшкварив:
— Там — грабник. Може, бєлочка ходить.
— Ага, «бєлочка»! Кілограмів так на вісімдесят! Так од берега шкребла, що аж кущі тріщали! Був третій?
— Нє, мабуть, то бєлочка.
— Ясно, що діло темне!
Наші човни все не з’являлися. А в селищі вже почали співати півні. Пробуємо зв’язатися зі своїми по мобільному. Нам повідомляють, що нас не бачать і просять включити на воду автомобільні фари. Виконали прохання. Однак нас все одно не помітили. Значить, колеги від нас ще далеченько. Незабаром — дзвінок від В. Засухи: «Ми — перевантажені. Нас ведуть. Із Анастасівки. Їдьте назустріч!»
Ми мерщій кидаємося до машин і, обминаючи каміння, їдемо вперед. Але далеко не пробилися — завадили валуни. Та, зрештою, крізь густий туман помітили розмиті «очі» ліхтарів і почули хлюпіт води — то пливли наші.
А протилежним берегом рухалися з ліхтарями невідомі індивіди. Йшли мовчки. Вживати якихось заходів не наважувалися. Можливо, через те, що в нас було два «буси» і купа людей.
Аж ось на човнах підійшли рейдовики.
Відразу ж поцікавилися:
— Де ті, котрі переслідували вас?
— Побачили вас і відстали, — сказав держрибінспектор і після кількохгодинного переходу по воді втомлено додав: — Допоможіть підійти до берега.
Те, що ми побачили, неабияк здивувало. Із-за пірамід вилучених раколовок визирали лише голови рейдовиків.
Якщо відверто, то я вперше бачу такі раколовки. Мало того, що їх було близько півтори сотні, але вони ще й були різної конфігурації: круглі, квадратні, з привареними низькими і високими бортиками, у вигляді мисок, тазиків, абажурів, ковшів тощо. Без сумніву, ті, хто їх тут ставив, займалися промисловим виловом раків.
Поки викидали все те багатство на берег, неподалік нас зупинилася біла іномарка. Щоправда, із салону ніхто не висовувався.
«Забивши» до стелі одного із «бусів» раколовками і склавши на тих двох браконьєрів протоколи, ми рушили до асфальтівки.
Дорогою заїхали в Курчицю. В районі мосту витягли більше тридцяти раколовок і затримали одного браконьєра.
— Моїх раколовок тільки десять, — сказав раколов. — Інші — не мої. Там місця забиті.
— Мені і десять вистачить, щоб скласти протокол! — сказав Валерій Засуха.
— А скількома раколовками можна ловити? — спитав мешканець Курчиці.
— Добре ви знаєте «скількома» можна ловити! — зіронізував рибінспектор, проте додав — Дозволяється п’ять раколовок на одного рибалку. Вилов — до тридцяти раків на добу, і щоб особина була не менше десяти сантиметрів. Діаметр снасті — не більше сімдесяти сантиметрів, а очко сітки — не менше двадцять два міліметра. Ясно?
— Та ясно…
У Чижівці ще зняли кілька сіток. Переслідували один човен із кількома молодиками, але їхню причетність до браконьєрства довести не вдалося — не бачили, що то саме вони ставили сітки.
Загалом же, за цей рейд було вилучено до півтори сотні раколовок, до десяти сіток і складено чотири протоколи.
Ну, а ось порушникам тепер доведеться відповідати перед судом.