14 ЖОВТНЯ — ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦI

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА
Головний мотив, що послужив для появи цього празника, — це видіння св. Андрія Юродивого. Столиця Візантії — Царгород (Константинополь) — був у облозі арабів. Ціле місто й народ перебували у великій тривозі. У храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах, де переховувалася її риза, правилося всеношне Богослужіння, і храм був переповнений людьми, котрі щиро молилися. У натовпі ревно молився за спасіння міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном.
Відправа закінчилася. Втім св. Андрій побачив, як від царських дверей — так звалися у греків головні вхідні двері церкви — йшла, світлом осяяна, Пресвята Богородиця у супроводі Святого Івана Хрестителя і святого Івана Бого-слова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престола, вклякає, довго молиться і заливається слізьми. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку-покров і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Епіфан, котрі бачили це видіння, зрозуміли, що Пресвята Богомати прийшла, щоб врятувати місто. Подія чуда блискавично рознеслася навкруги. Вороги відступили. Місто було врятоване. Від тієї хустки-покрови дістав свою назву празник. Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.
Хто був св. Андрій Юродивий? Історики притримуються думки, що за своїм походженням він був скіфом-слов’янином із південних земель Русі-України. З іншими невільниками він опинився в Царгороді в одного багатого пана. Тут пізнав і полюбив християнську віру. Роздумуючи над словами св. Апостола Павла: «Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні» (1 Кор. 4, 10), він почав поводитися як нерозумний-юродивий. Звідси — і його ім’я. Діставши від пана свободу, він багато часу проводив на молитві й читанні Святих книг.
Коли жив св. Андрій і коли було чудо покрова? На це питання складно дати чітку й задовільну відповідь. Тут думки істориків поділені. Одні кажуть, що св. Андрій жив за панування цісаря Льва I-го Великого (457-474 рр.). Інші (яких більшість) пересувають час життя св. Андрія на часи цісаря Льва VI-го Мудрого (886-911 рр.).
Празник Покрови був у греків місцевим празником, і після падіння Царгорода (1453 р.) вони перестали його святкувати. Невідомо також, чому якраз день 14-го жовтня став днем празника. Можливо, що того дня св. Андрій мав видіння, а, може, тому, що того дня Східна Церква відзначає пам’ять св. Романа Сладкопівця, котрий склав багато гімнів на честь Пречистої Діви Марії. Наступного дня після празника Церква вшановує пам’ять св. Андрія Юродивого.
Свято Покрови має службу великих празників зі всеношним, але не належить до 12 великих празників. Воно не має ані перед-, ані по-празденства.
ПРАЗНИК ПОКРОВИ В УКРАЇНІ
У часи всенародного лихоліття образи Пресвятої Богородиці знаходилися в кожній українській хаті. Історія нашого народу зберегла для нас чимало чудесних випадків помочі Божої Матері, передусім, коли українським землям загрожував напад ворогів.
Князь Ярослав Мудрий 1036 р. розбиває печенігів і з вдячності до Бога і Його Пресвятої Матері будує в Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. У церкві Благовіщення він 1037 р. віддає увесь народ в опіку Божої Матері. І так, з волі монарха, Пресвята Богородиця стає офіційною Заступницею, Покровителькою і Царицею нашого українського народу.
Липень 1675 року — чудесна захорона почаївського монастиря перед турецькою облогою. На ревну молитву монахів і вірних Пресвята Богородиця з’явилася над монастирською церквою і своїм омофором заслонила монастир. Ту чудесну подію увіковічнила пісня в честь Божої Матері: «Ой, зійшла зоря вечеровая над Почаєвом стала».
Для козаків свято Покрови було найбільшим святом. Цього дня відбувалися вибори нового отамана. Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, котрі пішли за Дунай, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.
Відтак, це свято впродовж століть в Україні набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву — Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва.
Українська Повстанська Армія, що постала під час Другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти окупантів батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за День зброї. 30 травня 1947 року УПА проголосила празник Покрови своїм офіційним святом.
ПОКРОВА І НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ
До початку жовтня закінчуються всі найважливіші роботи на землі (в тому числі — сівба озимих). Тобто, завершується хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. В українських селах і донині дотримуються давньої народної традиції — справляти весілля після Покрови. Не дарма кажуть, що Покрова накриває траву листям, землю — снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем. Також існувало повір’я: «Якщо на Покрову сніг, — буде багато весіль».
Від Покрови і до початку Пилипівки — пора наймасовіших шлюбів в Україні. До Покрови завершувався період сватань і приготувань до весіль, що починався після Першої Пречистої. Дівки, котрим набридло дівувати, у свято Покрови потайки просять: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою».
Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, коли йшли до церкви, i проказували: «Пресвята Покрiвонько, перед твоїм кривалом голови схиляємо. Прохаємо, Покрiвонько, од лиха укрити, здоров’ячко наше знов нам обновити». У народі збереглося повір’я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: «Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря — добром».