ЕПОПЕЯ З ТЕЛЕВІЗОРОМ

Коли пролунав гучний стукіт у двері, Ольга Васіна (імена в матеріалі змінено), одразу зрозуміла, хто цей пізній гість. Безперешкодно перелізти високий паркан і пройти повз одв’язану вівчарку міг тільки один чоловік. І Ольга Васіна не помилилася. На порозі стояв Віктор Ханченко, більше відомий як Хан.
Він без запрошення пройшов у дім, усівся на стілець у коридорі.
— Може, наллєш чарку гостю?
— Зараз-зараз, — заметушилася господарка. — Тобі з огірочком?
— Після першої не закушую, — хмикнув Віктор.
Перехиливши, він вдоволено крякнув.
— Проблема твоя вирішена, — відтак сказав. — Більше Сашка Мошик тебе ніколи не образить.
— А це… телевізор?
— «Ящик», звичайно, в мене. Я його за послуги забрав.
— Як — за послуги? — Ольга Васіна почала розуміти, що її «кинули». — Які послуги?
Ханченко підвівся й ступив до дверей. Біля порогу він обернувся.
— Мої послуги, Олечко! Довелося попотіти. А я дарма не працюю.
Хан пішов, не підозрюючи, що в його фразі «ніколи не образить» ховався зловорожий зміст…

Олександр Мошик не вийшов, а, швидше, вивалився на перон маленької станції. В руках у нього була коробка з дорогоцінним телевізором. Його він привіз зі столиці. Дорогою Олександр набрид випадковій компанії п’яничок, розповідаючи про достоїнства телевізора. Перерви робив для того, щоб послати «гінця» до вагона-ресторану за черговою пляшкою.
— Рідкокристалічний екран, сенсорні кнопки, гніздо для флешки та інші навороти! — бурмотів напідпитку Олександр. — Ви мені повірте: такий тєлік ще пошукати треба!
— Еге, класний!
— Добра річ! — кивали «співпляшечники».
А Олександр радів, мов мала дитина…

Зі станції він пішов до давнього друга Леоніда Цвяха — діставатися десять кілометрів до свого села сил не було.
Не дивлячись на пізній час, Олександр був прийнятий, як найкращий гість. Адже після покупки телевізора і п’янки в потязі у нього лишалися ще гроші, зароблені на будівництві.
Леонід одразу помчав на самогонну точку: Ольга Васіна торгувала спиртним у будь-який час дня і ночі.
«Бухали» дружки майже тиждень, а потім виявили, що гроші закінчилися. Вихід був знайдений досить швидко. Телевізор Олександра завантажили в пошарпану його «шістку» і поїхали до Ольги Васіної.
— П’ять пляшок! — категорично оголосила та, обдивившись товар.
— Так він же новенький! — наїжачився Олександр. — Знаєш, скільки я горбатився на цей тєлік?
— Гаразд. П’ять пляшок і сотня гривень.
Всередині горіли труби. Треба було їх гасити.
— А-а! Давай!..
Що говорити, та сотня також дуже швидко повернулася до Ольги Васіної.
Знову не було чим похмелитися. Олександр і Леонід засумували. Насамкінець заробітчанин скочив і кулаком гепнув по столі. Та так, що
задзеленчала батарея порожніх пляшок.
— Я цій самогонниці безплатно віддав свій телевізор! Ні-і, так діло не піде!
— Згоден, — кивнув Леонід. — І що пропонуєш?
— Забрать!
Увечері молоді чоловіки почухрали до Ольги Васіної різними дорогами. Леонід — просто до хвіртки, а Олександр — до задньої частини хати. Він викликав господарку. Із благанням у голосі:
— Дай похмелитись. У борг.
— Не дам! — різко відмовила Ольга Васіна.
— Чого?
— Бо не дам!
— Та дай, га.
— Так, іди звідси!
— Не можу йти, впаду. Ось тут і гигну. Дай.
— Зараз ось лопатою дам!
— Лопатою не треба. Пляшку дай. Будь людиною.
— Нема!
— Є.
— Нема, кажу!
— Нехороша ти людина.
— Ах так!
— Хороша!..
Ольга Васіна зрозуміла, що прохач морочить їй голову вже після того, як почула дзенькіт розбитого скла і шум у хаті. Забігши всередину, вона побачила, що телевізор зник, а вітер хитає на вікні штори. Жінка тут-таки помчала до Леоніда Цвяха. Та на порозі її зустрів Олександр Мошик.
— Чого тобі, скнаро?
— Річ мою віддай!
— Так уже й твою?! Думала, що мене можна пошити в дурні? Не вийде!
— Віддай мій телевізор!
— Якщо він твій — заяви в міліцію! — неоднозначно проказав Олександр.
Ольга Васіна здогадалася, до чого хилить цей паскудник.
— Навіщо мені міліція? — ні трохи не засмутившись, одказала самогонниця. — Хана попрошу з вами розібратися.
Олександр хряпнув дверима. Хана добре знали в районі. Тричі судимий. Користувався авторитетом у певних колах.
— Нічого, — заспокоїв приятеля Леонід. — Чув таку приказку: попереджений, значить, озброєний.

Ханченко погодився «вибити» борг із Олександра. Він пішов на «розборку», сподіваючись лише на власні сили. І дуже помилився. Коли відчинилися двері, в груди Хана вперлося дуло мисливської рушниці.
— Шо нада?
— Сашка поклич.
— А цього не хочеш?
Леонід до пики Хана підніс дулю.
Це було великою помилкою. Ханченко спритно вихопив зброю. Проте, скористатися нею не встиг — Олександр уже обійшов «вибивалу» зі спини. Удар палюгою по голові встановив статус-кво. Оглушеного Хана довгенько копали ногами, а потім під дулом рушниці ­виштовхали із двору.
— Спробуй ще раз сунутися!
Ханченко розізлився до нестями. Його, авторитетного урку, зганьбили якісь молокососи! Очухавшись і добряче підготовившись, Хан відправився розбиратися із кривдниками, але побачив на дверях будинку Леоніда великий навісний замок.
Протверезівши, хлопаки зрозуміли, що накоїли, і на авто кудись утекли.
— Де ж вони можуть бути? — спокійно спитала Ольга Васіна у розгніваного Ханченка. — Мабуть, у селі Олександра поховалися…

Утікачі, приїхавши до села, відразу почали пропивати пенсію матері Олександра. Коли ж гроші закінчилися, продовжили «фестивалити» в борг.

«Шістку» Хан побачив у кюветі, на півдорозі до села. Коли закінчилося спиртне, Леонід на авто приятеля вирішив з’їздити за добавкою, але, будучи добряче напідпитку, не впорався з керуванням.
Кілька ударів обличчям об кермо розбудили Леоніда.
— Де Сашка? — рявкнув Хан, витягуючи Цвяха із салону. — Дружбан твій де?!
— В селі, — пробелькотів Леонід, шморгаючи розквашеним носом. — Спить. Бухий…
Цвях не обдурював. Ханченко застав Олександра сплячим на дивані перед увімкненим телевізором.
Повністю очуняв Мошик у дворі — після того, як Хан занурив його головою в ямку, наповнену помиями.
— Ну що, падло? Вирішив на мене наїхати?
— Я не хотів, — виправдовувався Олександр. — Це все Цвях…
— Він своє вже отримав. Тепер твоя черга.
«Купання» продовжувалося до тих пір, доки Ханові не набридло. Кинувши Мошика, він увійшов у дім, забрав телевізор і спокійно забрався геть.

Олександра знайшли лежачим біля хати — він захлинувсь у калюжі помиїв. Оскільки на тілі виявили сліди побоїв, у міліції не лишалося сумнівів у тому, що смерть його була невипадковою. Мати Олександра посвідчила, що син пиячив із другом Леонідом. Далі все пішло за ланцюжком — Леонід «здав» Хана. Той, хоч і був дуже здивований смертю Олександра, але свою причетність до неї заперечувати не міг. Залізним доказом проти нього став злощасний телевізор. Ханченко показав на Ольгу Васіну як замовницю «розбірки» з потерпілим.
Тепер вся трійця знаходиться під слідством, до того ж, кожен запевняє, що менше за інших винен у загибелі Олександра Мошика.