КРИВАВІ «ТАНЦІ»

Буря, що зародилася в пивній на околиці села, досягла свого апогею на найближчій галявині. Поспостерігати за сутичкою Михайла з Павлом (імена в матеріалі змінено) прийшло близько десяти чоловік. І дуелянти, і секунданти були напідпитку. Ні у кого навіть не виникло думки розборонити чоловіків, котрі билися. Глядачі улюлюкали, хвалячи добрячі стусани. Михайло і Павло чубилися серед купи сміття, під світлом єдиного ліхтаря, від чого обличчя в обох виглядали звірячими.
— Я тобі покажу, як мене кидати! — ревів Павло.
— А я свій дім нікому не дозволю підпалювати! — відказував йому Михайло.
До пори до часу двобій проходив на кулаках. Але ось Михайло отримав відчутний удар у підборіддя і звалився на купу якихось відходів. Коли він із виттям скочив, у його руці блиснуло лезо ножа.
— Ну що, потанцюємо тепер?!
— Потанцюємо! — Павло підхопив із землі уламок дошки. — Ще й як потанцюємо!

Приїзд батька сімейства додому завжди був радісним для дружини й дітей. Вважалося, що Павло приїхав із заробітків, хоча ніхто толком не знав, де і ким він працює.
— Кручуся, як білка в колесі, — туманно пояснював він рід своїх занять.
Але так чи інакше, вони приносили Павлу прибуток. Він ніколи не повертався додому з порожніми руками. Ось і цього разу привіз велику, акуратно упаковану картонну коробку.
— Тату, а що це? — спитав молодший син.
— Ігрова приставка, сину, — важно відповів Павло. — І не яка-небудь «соні-плейстейшн», а найсправжнісінький «ікс-бокс».
Спалах дитячого захоплення викликав у батька поблажливу усмішку.
— Ну-ну… Упаковку не рвати. Підключити-то хоч зможете?
— Зможемо, тату!
Зауваження щодо упаковки було далеко не випадковим. Більш-менш цінні речі в будинку Павла довго не затримувалися. Як правило, коли наставало безгрошів’я , вони йшли з молотка, щоб незабаром замінитися на інші.
Нову приставку чекала та ж доля. Через тиждень Павло відключив «ікс-бокс», упакував і старанно обгорнув скотчем.
— Хе! Просто, як із заводу!
Свої послуги із реалізації цінного устаткування запропонував сусід Михайло, котрий славився своєю заповзятливістю.
— Продам із прибутком! Не хвилюйся, — обіцяв він Павлу. — Штуковина дорога. Тут багатенький покупець потрібен. А в мене такий знайомий є.
— Так мені з тобою?
— Ще чого! Хочеш чоловіка налякати своєю пикою?
Павло на «пику» не образився. Навіть пореготав із Михайлом над його жартом. Після взаємних запевнянь у вічній дружбі і міцного рукостискання друзі розійшлися.
Даремно Павло очікував на прибуток. Михайло зник разом із приставкою. На телефонні дзвінки не відповідав. Через тиждень розхвильований господар «ікс-бокса» почав розшукувати Михайла.
«Пропажа», на диво, відшукалася досить швидко. Михайло сидів у своєму найулюбленішому кафе, у колі захмелілих друзів і подруг, за накритим з царською розкішшю столом.
— Де приставка? — спитав у Михайла Павло.
Той довго морщив чоло. Потім запропонував:
— Сідай до нас. Вічно ти кудись спішиш. Забуваєш, що життя коротке. Сідай, випий та закуси.
— Та які там закуски! — обурився Павло. — Поверни мені мою річ, а потім пий, скільки влізе!
Михайло змінився на обличчі. Відвівши партнера в куток, забелькотів:
— Розумієш, тут таке діло… Кинули мене, брате. По повній програмі кинули. Але ти не хвилюйся. Гроші поверну всі. До копійки. Частинами.
— Частинами?!
Від ревіння Павла затрусилися стіни. Він схопив Михайла за барки і заповзявся його трясти, як грушу. Хамові було би непереливки, якби не друзі. Вистрибнувши з-за столу, вони відтягли Павла од жертви і виштовхали на вулицю.
— Провітрись і заспокойся.
Павло провітрився, проте заспокоюватися не побажав. Він попростував до будинку Михайла. Найгірші побоювання підтвердились уже в дворі. Картонна коробка від приставки валялася серед поламаних дитячих іграшок. Павло рвонув у дім. Відштовхнув дружину Михайла і пройшов до кімнати. Приставка була тут, але в якому вигляді! На обшарпаний корпус явно ставили чайник і чашки. Поруч валявся замучений джойстик, із якого стирчали обірвані дроти.
Побачивши здивування Павла, синок Михайла із сумом констатував:
— Зламалася іграшка…
На порозі господарка оселі спробувала відчитати Павла за вторгнення, однак у відповідь отримала спопеляючий погляд.
— Ви мене ще пригадаєте!
Зі злості Павло почав діяти того ж вечора. Він приніс із сараю каністру бензину, і в очікуванні темноти, німо сидів на лавці, підігріваючи свою злобу горілкою. Коли стемніло, пішов до будинку Михайла. Переліз через паркан. Михайло був поганим господарем: через дірки в загорожі міг би і трактор проїхати.
Місце для підпалу Павло облюбував ще вдень: складені біля стінки веранди дрова, які були ідеальною стравою для «червоного півня». Крадучись і позиркуючи на освітлені вікна дому, підпалювач дістався до дров, вилив на них весь бензин і крутнув колесико запальнички.
Коли вогнище розгорілося, Павло був уже далеко. Він заснув із почуттям людини, котра до кінця виконала свій обов’язок.
Увесь день Павло чекав новин про пожежу, але так і не дізнався результатів свого нічного подвигу. Довелося йти в облюбовану пивну і прислуховуватися до її клієнтів.
— Михайла цю ніч спалити намагалися, — зрештою сказав хтось. — Добре, що його дружина по воду до криниці вийшла. Дивиться — дрова палають! Вчасно загасили.
Павло аж побілів од злості. Він роздумував над новими варіантами помсти, коли до закладу влетів Михайло.
— Так ти тут, сволото?! — заревів він. — Через якийсь дріб’язок хотів лишити життя всю мою сім’ю?! Ось тепер потанцюємо!
— Потанцюємо!...
…Уже надворі Михайло пішов у атаку і зойкнув від болю. Гострий кінець дошки потрапив йому в живіт. Він зігнувся наполовину, пожадливо хапаючи ротом повітря.
Зрадівши удачі, супротивник кинувся добивати Михайла та раптом застиг на місці, випустив дошку і впав на землю.
Коли стало зрозуміло, що обидва бійці добряче поранені, глядачі порадились і викликали «швидку».
До лікарні доставили обох. Що далі буде з цими чоловіками — має розібратися суд.