НАЩО Ж МЕНІ ТОЙ РАЙ, ЯК У ХАТІ КОРОВАЙ? НАЩО Ж МЕНІ ТЕ СЕЛО, ЯК У ХАТІ ВЕСЕЛО?!

Великою популярністю у молодят сьогодні користуються стилізовані весільні церемонії. Круто побачити на вулицях міста, наприклад, байкерське весілля — а-ля наречена у білій фаті та джинсових шортах із нареченим у шкіряній куртці і кортежем по-весільному вбраних байків. Сучасне кохання багате на вигадки — романтичні весільні вечірки тепер організовують будь-де і у будь-якому вбранні (навіть спеціальний дрес-код для гостей запроваджують) — хто на березі моря, хто поруч із басейном, стрибаючи у сукнях та костюмах у воду із келихами шампанського. Тут вам і драйв, і адреналін, і зняття у неординарний спосіб першого в житті серйозного стресу, викликаного штампом у паспорті... Останнє, звісно, — жарт. У який же спосіб починати подружнє життя — то вже особистий вибір закоханої пари.
Українським молодятам повезло двічі — все більше хлопців та дівчат обирають весілля у народному стилі: вбрання оздоблюють ексклюзивною вишивкою, а сценарій свята відбувається за аналогом колишніх весіль із новомодними й не менш колоритними доповненнями. Слід зауважити, що такі весілля впадають у око не менше за байкерські «паті». Та й вирізняються вони не лише оригінальною фішкою, котра запам’ятається як молодятам, так і весільним гостям, а й національною самосвідомістю майбутньої сім’ї.
Приємний факт, що у Новограді є людина, котра займається дослідженням та відродженням традицій наших пращурів. Це — Галина­ КУЧИНСЬКА — керівник ­фольклорного гурту «Мальва».­ Окрім неперевершеного голосу, Галина Оксентіївна має жагу до всього національного, прищеплену бабусею, захоплюється народними звичаями та обрядами, а також щедро ділиться цими знаннями із учасниками свого колективу. Цими днями у Палаці дітей та молоді «мальвичани» представили на суд публіки фрагмент весільного обряду «Коровай».
Це дійство — ніяка не вигадка і не копія затертого інтернетівського сценарію. Сто або двісті років тому саме так наші пращури святкували весілля, тож споглядати відтворене у деталях було не просто цікаво — здавалося, що машина часу перенесла тебе у захоплююче минуле і дозволила доторкнутися до того, про що можна було лише уявляти із книжок.
Галина Кучинська досліджувала весільні традиції на основі етнографічної експедиції у селі Радулин, Баранівського району. За основу взято розповіді старожилів, перекази та обрядові пісні (в активі Кучинської їх близько сотні), що передавалися поколіннями. Радулин — це її рідне село, й саме тут, у такому ж народному стилі, у 90-х роках (!) пройшло її власне весілля. То було їх спільне з чоловіком бажання і не схоже на інші весілля — бо навіть у селах, на жаль, далеко не завжди тепер святкують, як колись...
— Це чудово, що сьогодні церемонії у нас проходять за європейськими стандартами: у біло-рожевих світлих тонах, з арками із різнокольорових кульок, одне слово — сучасно та вишукано, — говорить пані Галина. — Але давайте не забувати, що в Україні існують ще більш давні весільні традиції, не менш яскраві, а головне — самобутні!
Цікаво, але багато колишніх звичаїв ми використовуємо у весіллях, навіть не підозрюючи, скільки їм років! Запросини, благословення батьків, викуп молодої, обряд хустки, зав’язані червоною стрічкою ложки на короваї, його ділення — усе це та багато-багато іншого прийшло до нас із минулого. «Дарую вам, батьку, сорочку, щоб прийняли за рідного синочка. Дарую вам, мати, хустину, щоб прийняли за рідну дитину», — ці символічні слова, скажімо, досі використовують на українських весіллях.
Звісно, багато звичаїв трансформувалися. Наприклад, вважається, що наречений не повинен бачити наречену у святковій сукні до весілля. Насправді, коли раніше молодята йшли запрошувати гостей, то вони повинні були йти різними стежками: якщо побачаться, — це до нещастя, а благополучно повернуться — житимуть довго і щасливо.
«Мальва» відтворила лише маленький фрагмент весільного дійства — процес випікання короваю. Кожен рух під час цього обряду робився з Божого благословення, а на роль коровайниць здавна запрошували найкращих у селі жінок — гарних господинь, матерів та дружин. Можливо, тому й жили тоді молодята у злагоді та мирі впродовж усього життя, бо до обрядів ставилися, як до священного дійства. А сьогодні, на жаль, навіть вінчання для багатьох є даниною моді, а не свідомим кроком. І розлучення після цього — теж не дивина...
У репертуарі етнографічного гурту — не лише весільні обряди. Є також Андріївські вечорниці, Купальський та Різдвяний обряди, багато інших. На щастя, знайшлися спонсори, які підтримали ентузіастів та профінансували пошиття українських костюмів для дітей. Без матеріальної підтримки, говорить Галина Кучинська, не було би творчого розвитку. Тому гуртківці вдячні за меценатство народному депутату від комуністичної партії Миколі Тимошенку, керівникам лісгоспу та магазину «Норма», а також колективу професійного ліцею. Зокрема, викладачам С.І.Логвиненко, Л.В.Кизяк та Л.Ф.Сімон — під їх керівництвом студенти пошили та вишили чудові костюми для «мальвичан».
Звісно, свято «Коровай» не відбулося би без підтримки адміністрації Палацу дітей та молоді, батьків, котрі прийшли підтримати своїх дітей. Викладачі Людмила Антошевська, Анатолій Добжанський, Руслан Свиденюк, Ніна Дьоміна, Олена Маркович, Валентина Мартинюк разом з гуртом «Мальва» стали головними дійовими особами обряду. Тож наснаги вам, шановні, й надалі — не втрачайте свого запалу і продовжуйте славні українські традиції.
А гурт «Мальви» цілком гармонійно влився би у будь-яку місцеву весільну церемонію — заспівавши молодятам пару-трійку обрядових пісень та нагадавши давні цікаві звичаї. Як роблять це на Миколая чи Різдво. Можливо, варто ­запросити?