ЛІТЕРАТУРНИЙ КЛУБ

НАЙСВЯТІША ЗЕМЛЯ
Писати задля того, щоб рости
Про Батьківщину — рідну Україну,
Патріотизм в своїх серцях нести
І визнати себе, її дитину.

Знайти себе в її палкій натурі,
Дізнатись те, про що раніше ще не знав.
Історія не терпить щось в халтурі,
Тому вставай, допоки ти ще спав!

Спитай в могил високих про Вкраїну,
Чом так жила, хто неї боронив?
І хто палив красиву цю місцину?
Хто голодом людей морив?

Спитай в батьків, що значить Батьківщина,
Спитай у них, у вічі подивись,
Хай знають: люба їх дитина
Росте духовно, прагне стрімко ввись!

Будь патріотом, коли Вітчизні тяжко,
Не залишай її, не їдь в чужі краї,
Будуй тут дім, рости своє дитятко,
Бо більш ніде нема святішої землі!

ОСІННІЙ ДЕНЬ
Небес блакить змінилась особливо,
Душа тремтить, як листя на вітру,
Збираю я думки до купи хворобливо,
Тут осінь є, а хочу я весну.

В осінній день моя душа знов плаче,
Як дощик той, що капає із неба,
А це все осінь, це вона все значить,
Це всі пояснення — і більшого не треба.

А сонце в висі світить, та не гріє,
Так хочеться тепла, але його нема,
Душа одна лиш спогади леліє,
Всі йдуть кудись, а я одна.

Осінній день... Симфонія кохання.
Змішались барви.... Ти куди ідеш?
Набридло вже журливих дум чекання,
Ти йди вперед... Від себе не втечеш!

Сліпа байдужість всіх людей довкола,
На лицях сум і думи знов тяжкі,
Їм так потрібна щира допомога!
Нема уваги — знову треба йти!

Але в осінню теплу пору
Це все пройде, розтане темнота,
Хтось підійде, отримаєш ти змогу
Відчути те, що ти вже не сама.

ВЕСНА
Зійшли сніги, шумить вода,
Весною повіва
Земля підсніжник викидає,
Травичка молода в розмаї,
Веселе сонечко блищить,
Гайок привітно шелестить,
Джерельце радісно дзвенить,
Проміння сонячно бринить:
Весна іде!

МОВА
Моя прадавня рідна мова,
Безсмертна, як безсмертне слово!
Як гул століть, як шум вітрів,
Як бурі подих, спів дощів
Вона співуча, мелодійна,
До болю рідна і надійна,
Безмежно чудова —
Моя рідна мова!

ЯБЛУНЕВИЙ ЦВІТ
Яблуневий цвіт шле мені здаля
Пісню незрівнянну, пісню солов’я.
Вийду я в садок, де яблуня цвіте,
Там мене ще з вечора соловейко жде.

Він заводить пісню, ніжну про кохання,
І тривожить серце — з вечора до рання.
Так до ранку буду у саду співати,
Сердечного друга піснею втішати.

А над нами тихо шелестить листочок,
Принесу калини, заплету в віночок,
Ще в долонях принесу чистої водиці,
Тієї холодної, що б’є із криниці.

А в високім небі вже зоря світає,
По пшеничнім полі лелека походжає,
Ой, яка ж ти гарна, рідна Україна,
В яблуневім цвіті — мила і єдина!

ПОЛІССЯ
Поля квітучі, запашна трава,
Мов у раю пташки співають ,
А вітер ніжно навіва,
Рядки пісень, що в серці не вмирають.
Полісся — України це душа,
Гаї — це тепле серце неньки,
Не згаснуть вільнії вітри,
І колос житній дорогенький.
Лукаві зорі світять з висоти,
Небесні сонячні світила,
Осінні дні уже вдяглись,
У різнобарвні свої крила.
Поліський краю мій, бентежний,
Люблю тебе безмежно!

МОЯ БАТЬКІВЩИНА
Кохана батьківська хатина,
До гаю стежка поверта,
І під вікном росте калина,
І пахнуть золоті жита.
Це рідна, мила Батьківщина,
Це любий серцю отчий край,
І кожна річ, кожна хвилина
Нагадують небесний рай.
Так ніжно, п’янко ваблять квіти,
Дарують терпкий аромат,
Немов коштовні камінці на вітті-
Блищить зелений виноград.
Тече кудись блакитна річка,
Палахкотить багряний ліс,
І в пам’яті моїй спливають
Місця, де змалку грався й ріс.
У полі стрибунець цвіркоче,
Щось тихо осока шепоче,
Лине пісня солов’їна,
Це все моє — моя Вкраїна!

РОСЯНИСТИЙ РАНОК
Росянистий ранок, сонечко встає
І цілує ніжно у щічку мене.
Розквітають квіти у моїм саду,
Я дивлюсь навколо — і життя люблю.
Краю мій поліський, рідна сторона,
Ти на цілім світі є така одна.
Полісянка мила, з древності часів,
Тут я народилась, тут мій рід осів.
Краю мій поліський, ти мене зростив,
Ти мені дав крила, показав шляхи
І сказав: «Дитино, йди, навчайсь, твори!»
Я іду стежками мудрого життя,
Чую слово мами, пісню солов’я.
Срібні впали роси на гаї, луги,
Цю красу небесну ти не оскверни!

МОЯ ЛЮБА БАТЬКІВЩИНА
Люблю тебе, мов ту зорю,
Що сходить у вечірній час,
Люблю, мов пісню голосну,
Котра звучить в душі у нас.
Люблю тебе, моя земля,
І, якщо треба вибирать,
За тебе, матінко моя,
Готова я життя віддать.
Ти — краща серед всіх земель,
Ти — найрідніша у світах.
Ти пригорнеш своїх дітей
У радісний і грізний час.
Цвіти садами навесні,
Шуми липневими житами,
З усіх країв, материків
До тебе линем журавлями,
Щоб поклонитися тобі,
Напитись з джерела святого.
Заслухатись в твої пісні
Й почути слів солодких мову.

МЕЛОДІЯ ЖИТТЯ
З-поміж синьої блакиті і ранкової роси
Теплим подихом повітря пролунали голоси,
Заплелися у клубочок мамині слова казкові,
Різнобарвно, урочисто пролунала рідна мова!

Ця мелодія любові залітала в кожний дім,
І зігріла світлом серце, розпалила в небі грім,
Зеленіли в полі трави, рясно квіти розцвіли,
І сплелись слова у мову, з щастям люди зажили.

Українською, своєю називаю мову я:
Там і смуток, там і горе, там історія моя.
Пережита поколінням, перелитая слізьми,
Неумілими словами переказана дітьми.

Народилась ти для того, щоб віками в мирі жить,
Колисала тебе мати в час нещастя й лихоліть,
Зав’язала у намисто весь слов’янський наш народ,
Оберегом променистим відвертала від турбот.

Мово рідна, серцю мила! Я вклоняюся тобі.
Ти несеш з собою світло, не лишаєш у біді,
І джерельне чисте слово виростає в почуття,
Моя єдина, кревна мово — снага і дух мого життя.

Я намалюю в небі зорі, промінням сонце запалю,
Перлини щастя і любові для тебе в серці віднайду,
Хоч іншим словом володію, хоч мов я знатиму до ста,
На материнській лиш посмію відкрить до матері вуста.

ПРИРОДА УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ
Поліські ліси так гарно зеленіють,
До себе манять барвами, піснями солов’їв.
Дарами щедрими щораз рясніють,
Лунає скрізь дзвінкий пташиний спів.
Тут в кожнім дереві, листку і квітці.
Частиночка і крихітка мене.
Мій рідний край, моє Полісся,
В душі моїй завжди живе.
Тут неозоре поле, барви грають,
Квітують і хвилюють тут сади.
В душі дзвенять печальні струни,
І сльози — перли скрапують з верби.
Ще з народження вітер тут співав колискову
А верба разом з ним гомоніла.
Тут для мене було і чарівно, й казково,
Тут вперше любов до Полісся зустріла.

МОВА
Тебе пізнала я з дитинства,
З тобою я росла і квітла.
Для мене в світі ти єдина,
О мово, ти перлина світла!

Ти поєднала наш народ,
Ти згуртувала наші сили;
З тобою в бій ми легко йшли,
За тебе голови ложили.

Тебе ми в школі всі вивчали,
І далі ти згодилась нам.
Усе життя з тобою плили
По річці всевидющих знань.

О мово, скарб мого народу!
Ти наша мудрість, вічність і краса.
Ріднішої за тебе — нема в мене нікого,
Ти — моє серце. Ти — моя душа.