«Я — МАМИНА ЗНАЙОМА»

Першим на роботу пішов батько. Останньою зібралася мати. Чогось хвилювалася, з рук все падало. Не могла зрозуміти чому. Покликала Іринку.
— Що, мамо? — вибігла з кімнати дочка.
— Я біжу. Запізнююся. Дивись, будь розумницею. Нікому не відчиняй, нікуди не виходь. Зрозуміла?
— Ага.
— Їжа — на газплиті. Молоко — в холодильнику. Коротше, що треба, — знайдеш. Я побігла. Па-па!

На стаціонарний телефон подзвонили перед обідом.
Трубку зняла Іринка.
— Алло!
— Ти вдома сама? — пролунав у слухавці жіночий голос.
— Ага. А хто це?
— Я — мамина знайома! Тітка Люба! Знаєш таку?
Дівчинка звела плечі.
— Не зна-аю. А що ви хотіли?
— Твоя мама попросила, щоб я спитала тебе, коли тато повернеться з роботи?
— Ввечері. І мама ввечері.
— Так мама і говорила мені. То ти вдома сама, еге ж?
— Са-маа.
Тітка Люба цікавилася далі:
— А скільки тобі років?
— Вісім.
— А як тебе звати?
— Іра.
— Ірочко, мама просила, щоб ти подивилася, чи вдома є гроші. Вони їй дуже потрібні.
— А чому мама сама не може прийти?
— Ну, в неї така робота, що відійти не може. Ось мене і попросила, щоб я це за неї зробила. То ти подивишся, чи гроші є? А я трішки пізніше передзвоню.
— Добре.
— Головне, — зауважила тітка, — мама просила подивитися, чи є долари або євро. Ти знаєш, що це таке?
— Знаю.
— Тоді йди подивися.
— Ага.

Тітка Люба передзвонила приблизно через півгодини.
— Ну, що там, Ірочко? Знайшла?
— Ага.
— Долари чи євро?
— Долари.
— Багато?
— Сімсот.
— Гаразд. А мобільний телефон у тебе є?
— Є.
— Ти знаєш свій номер?
— Забула. Але я зараз подивлюся і скажу.
Потім вони говорили по мобільному.
Тітка Люба «вела» дитину далі:
— Тепер слухай мене уважно, — сказала вона. — Бери ці гроші і йди до магазину, де продаються картки до мобільних телефонів.
— А в який саме?
— Я тобі скажу дорогою.
Дівчинка виконала те, що її попросила тітка Люба. Вдяг-лася, сунула гроші в кишеню курточки і, не закривши навіть квартири на ключ, спустилася сходами.
Вони безупинно говорили по мобільному, доки дівчинка не прийшла у вказане місце.
— А тепер, — втовкмачувала Іринці тітка Люба, — на всі гроші купуй картки і скажи продавцям, що так сказала твоя мама, з котрою ти якраз розмовляєш по телефону.
Торговці «мобільних» карток неабияк були здивовані. Проте, не дуже й переймалися, хто там говорить по телефону з дитиною. Для них головним у цей момент було — заробити! Тим більше, підвернувся такий «багатенький» покупець.
Не можемо точно сказати, скільки часу пішло на стирання продавцями закодованих номерів на картках і переведення грошей на якийсь рахунок, але дівчата попотіли таки добряче.

Першим додому повернувся батько. Від побаченого остовпів. Шухляди з комоду висунуті, дверцята в шафах навстіж, на підлозі валяються речі.
— Іро! Ти вдома?
Ніхто не відповів.
Батько обдивився кімнати — ніде нікого. Відтак кинувся надвір.
Дочку стрів неподалік будинку.
— Ти де була?!
— В магазині, — спокійно відповіла Іра.
— А чого в квартирі все розкидане?
— Я гроші шукала.
— Які гроші?
— Долари.
У батька нервово зарухалися щелепи.
— Навіщо ти їх шукала?
— Мама сказала.
— Мама?!
— Ага.
— Мама присилала якусь тьотю Любу. По гроші.
— Ану ходімо додому.

У квартирі Ірина розповіла про все, що трапилося цього дня.
Дізнавшись, що всі гроші пішли на картки для мобільних телефонів, батько аж за голову схопився. Подзвонив дружині. Але та ні сном ні духом про ситуацію. Потім батько побіг до магазину. До того, котрий «охоче» реалізував даний товар. Проте, марно. Продавці, мовляв, діяли за наказом матері дівчинки.
Зрозумівши, що нічого таким чином не доб’ється, чоловік написав заяву до міліції.

Вищеописана історія трапилась у нашому місті, а розповів про неї один із мешканців Звягеля.
Це — ще один із видів шахрайства. Без сумніву, без психологічного впливу на дитину тут не обійшлося. Сподіваємося, що нечисті на руку індивіди рано чи пізно понесуть заслужене покарання. А ось батькам радимо бути уважними щодо своїх дітей, а також і до зберігання грошей удома. Щоб їх у вас забрати, сьогодні шахраї знаходять все нові і нові лазівки. Тож будьте пильними!