ПАМ’ЯТНИК НА ПОДВІР’Ї

На подвір’ї одного з будинків по вулиці Воїнів-інтернаціоналістів, у тому місці, де її «апендикс» повертає в бік пішохідного моста, можна побачити старий повалений пам’ятник з чорного лабрадориту, на якому викарбувана епітафія: «Протоієрей Федір Єлісейович Лонткевич, помер 22 січня 1894 р. на 71-му році життя».
Необізнаного перехожого може здивувати поява самотнього надгробка вдалині від міських цвинтарів, хоча насправді нічого дивного в цьому немає: Федір Лонткевич, колишній протоієрей церкви Святої Троїці, був похований на погості поруч із цим храмом. Відомості про покійного настоятеля дуже скупі. 1846 р. він став священнослужбовцем, 1848 р. розпочав службу в Троїцькій церкві, а 1880 р. був висвячений у сан протоієрея, отримав камилавку (головний убір у вигляді циліндра) і наперсний хрест. Після відкриття у 1869 р. міського двокласного училища Ф.Лонткевич займав також посаду законоучителя цього ­навчального закладу. Мешкав протоієрей у власному старому будинку.
Набагато більше відомо про саму Троїцьку церкву. Її зображення ми бачимо на плані базарної площі 1798 р. і плані міста близько 1910 р., малюнку Наполеона Орди першої половини 1870-х рр. і кількох світлинах початку ХХ ст. Ці джерела, а також архівні документи і спогади старожилів дали можливість визначити місцеположення храму: район нинішніх домоволодінь №30 і №32 по вул. Воїнів-інтернаціоналістів (до 1921 р. називалася Троїцькою).

Церква Святої Троїці була дерев’яною, з трьома куполами, на кам’яному фундаменті. Неподалік, окремо від неї, стояла дерев’яна дзвінниця. В описі церкви 1806 р. згадується престол столярної роботи з соснової деревини, кіот із зображенням джерела, ікони Благовіщення, Святої Троїці, Зачаття Святої Анни та Плащаниця. Але храм вражав не внутрішнім оздобленням, а своєю архітектурою, яку описав під час подорожі по Волині влітку 1909 р. відомий український етнограф і археолог Федір Волков (справжнє прізвище — Вовк, 1847-1918): «Это — также один из лучших остатков волынской церковной старины, к счастью, сравнительно недурно сохранившийся и поддерживаемый под научным покровительством местного отдела Общества исследования Волыни. Четырёхсторонние срубы покрыты теперь железными куполами, сохранившими, впрочем, свой первобытный, по-видимому, характер, заключающийся в четырёхскатном пирамидальном покрытии, переходящем в восьмигранную луковицу с небольшими восьмериками и пропорционально малыми маковками шлемовидной формы. Особенную прелесть этого храма составляет идущая вокруг него опасань, навес которой и теперь покрыт ещё гонтой. Нижняя часть опасани забрана досками, составляющими род барьера, опирающегося на каменный фундамент». Цю опасань (криту галерею) з трьома конусами використовували для захисту стін і фундаменту від дощу, а також для розміщення парафіян, коли їхня кількість була надмірною.
Поруч із церквою знаходився огороджений дерев’яним частоколом погост. Його приблизні розміри становили 8 м завдовжки і 6 м завширшки. За погостом і ровом стояла дзвінниця, спорудження якої закінчилося 12 вересня 1758 р. Вона була побудована з соснової деревини на дубових підвалинах, мала три апартаменти, шість дзвонів (один із них був вилитий 1755 р.) і огорожу з двох боків. Ф.Волков звернув увагу на досить глибоку тріщину в скелі, що відокремлювала дзвінницю від церкви. Через цю тріщину було перекинуто місточок, який добре видно на зробленій етнографом світлині.
Точний час зведення Троїцької церкви невідомий. Лише відомо, що вона була освячена за дозволом уніатського священика Феодосія Любенецького Рудницького, а 10 вересня 1794 р. стала православною. Враховуючи згадки про копії церковних метричних книг 1755-66 рр., можна припустити, що храм побудовано близько 1750 р. У 1865 р. церкву відремонтували, а в 1874 р. перебудували дзвінницю. До складу причту входили священик (з платнею 400 крб. наприкінці 1880-х рр.) і псаломник (100 крб.). В описі Троїцької церкви 1806 р. згадується ієрей Андрій Нарушевич і священик Микола Карповський, а у «Пам’ятних книжках Волинської губернії» першої декади ХХ ст. — священик цієї церкви і законоучитель міського училища Василь Кічановський.
Церкві належали 3 десятини садибних земель, 16 десятин ріллі і понад 16 десятин сіножатів, а також хата для сторожа на погості. Ця хата на кошти парафіян була перебудована, розширена і пристосована для церковно-приходської школи, що відкрилася 12 листопада 1885 р. Наприкінці 1880-х рр. її відвідували 20 учнів. Учитель отримував від парафіян платню у розмірі 12 крб. на місяць.
Православне населення Новограда-Волинського належало до двох приходів — Свято-Преображенського соборного і Свято-Троїцького. Кордоном між ними слугували дві шосейні вулиці — Житомирська та Корецька. У 1895 р. священик собору Євген Лютневич із гіркотою визнавав, що лише при Троїцькій церкві існує церковно-приходська школа, а священику цієї церкви підпорядковане двокласне училище. Ще через два роки міська дума виступила з ініціативою побудувати в Новограді-Волинському новий собор через малу вмістимість діючого. Останній після закінчення будівництва мали перетворити в приходську Троїцьку церкву, а колишню Троїцьку церкву планували передати 18-му Вологодському полку. Але через фінансові труднощі ці плани так і залишилися на папері.

Свято-Троїцькому приходу належав цвинтар на північній околиці міста, біля пивзаводу, з кам’яною церквою Різдва Пресвятої Богородиці на ньому (побудована 1833 р. на кошти відставного унтер-офіцера Таророва). Крім північної половини міста, до складу приходу входили також села Чижівка, Княжа Звягельська (Таращанка) і Єлизавет (нині не існує).
За спогадами Ольги Косач-Кривинюк, під час її приїзду разом із матір’ю Оленою Пчілкою до Звягеля влітку 1928 р. малярка Віра Волянська намалювала тушем «стародавню українську церковцю з опасанням ... яку добре пам’ятала Леся». А наступного року Троїцька церква привернула увагу українського мистецтвознавця Павла Жолтовського (1904-1986), котрий відвідав Звягель під час експедиції на Поліссі. Між іншим, це — єдиний пам’ятник історії міста, якому дослідник присвятив три знімки з різних ракурсів.
Але все це не завадило місцевій владі того ж 1929 р. закрити Свято-Троїцьку церкву разом із церквою Різдва Пресвятої Богородиці на цвинтарі. Уповноважені громади, яка нараховувала на той час 2000 чоловік, Йосип Воронов і Юстина Бродович, звернулися з клопотанням до одного із замісників голови ВУЦВК (Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету) з приводу незаконного закриття обох храмів. Це клопотання було зареєстроване 27/ХІ-29 р. в журналі вхідної документації, але так і залишилося без відповіді. У першій половині 1930-х років Троїцька церква була знесена. Як згадували старожили, сталося це перед тим, як підірвали собор і костьол. За одним із переказів, людина, яка полізла знімати хрести з куполів, незабаром осліпла. Після війни на місці церкви з’явилися приватні будинки, і тепер лише пам’ятник протоієрею Лонткевичу нагадує про зниклий храм.
У січні 2002 р. в Новограді-Волинському був освячений новий кам’яний Свято-Троїцький кафедральний собор. Але спорудили його не на місці знесеної дерев’яної Троїцької церкви, а біля мосту, тобто в межах колишнього Свято-Преображенського приходу. Вулиця, де розташований новий собор, нещодавно перейменована на Житомирську. Але починається вона не від перехрестя вулиць у районі кінотеатру, як було колись, а від вул.Пушкіна, й тим, хто цікавиться історією міста, важко зрозуміти, що нинішня і колишня Житомирська вулиці — це «две большие разницы», як кажуть в Одесі.
Дехто з моїх знайомих пропонує перенести прах протоієрея Лонткевича разом із пам’ятником на міське кладовище. Особисто я — проти цього, бо разом із пам’ятником зникне згадка про храм, що стояв поруч. Треба лише підвести надгробок і закріпити його на постаменті. А неподалік доцільно було б установити пам’ятний знак на згадку про зруйновану святиню.