СКЛЕРОЗ!

— Продавець, продавець!
— Слухаю вас!
— З наступаючим вас!
— Дякую! Взаємно! Що вам?
— Ой, доки вас звала-говорила, то й забула, що хтіла.
— То згадуйте.
— Ага! Дайте мені… Дайте-е-е…
— Що?
— Ну, це?..
— Яке?
— Шланг!
— Шланг?
— Ні, не шланг. Як же це воно? Склероз чи що?
— Склерозом не торгуємо!
— Це я про симптоми. Можливі. В мене буває. Перед Новим роком.
— А-а! Хоча й не ясно.
— Треба ж таке. І в очі не кидається.
— Що саме?
— Та вилетіло з голови!
Продавщиця допомагає:
— А на що воно хоч схоже?
Жінка «копирсається» в голові:
— Ммм… ммм… На шаблю! Ні, не те. Шланг! Шланг уже, дурепа, говорила. Та що ж це таке?!
— Може, лопата?
— Лопата тверда. А то — м’яке.
— Швабра?
— Та ні.
Тепер продавщиця закочує очі під лоба, думає. Відтак:
— Мочалка?
— Вужче беріть!
— Туалетний папір?!
— Ще вужче!
— Що ж іще вужче-то, дамочко?
— А я знаю...
— А хто знає?
— О! О!
— Що, згадали?!?
— Еге!
— Ну!
— Забула.
— Еееее-ех! А, може, вам ланцюг треба?
— Точно! Тільки прямий. І м’який.
— Дріт чи що?
— М’якіше.
— Ізолєнта?
— Твердіше.
— Канат?
— Ага! Але не канат.
— Ну, знаєте!
— Ось вилетіло з голови це слово. Прийду пізніше. Пригадаю, що мені мотузка потрібна, білизну вішати, і прийду.
— То так би й сказали! А то: «шабля», «шланг»! «Беріть вужче», «Беріть товстіше»! Скільки вам метрів?
— Чого?
— Мотузки!
— Мотузки? А риба у вас є?..