ПЕЙЗАЖІ ЗА ВІКНОМ

Зазвичай, коли їду автобусом дальнього рейсу, — або книжку читаю, або дрімаю. Ну, ще зрідка позиркую у вікно, щоб не прогавити свою зупинку.
Цього разу до Житомира їхав. Не читалося, не дрімалося.
До вікна прилип, як той листок у дощ. Пейзажі за склом розглядаю.
Тільки-но проминули місто — такий пейзажик!.. Уздовж дороги тополі і осокори лежать. Рядочком так. Гарно «Дружба» походила. Бензопила. Це, мабуть, для того дерева спиляли, щоб європейці, які п’яні їхатимуть цією дорогою на Євро-2012, у них не врізалися.
Далі вже лежали лише повидирані із землі самі пеньки. Тут уже щось інше походило.
Тру нерукотворні візерунки на склі вікна. Замерзає. Мороз-з-з!
Село Броники. Недалеко од зупинки, біля авто, стоїть працівник ДАІ. Шия втягнута у плечі. Права рука із жезлом притиснута до грудей, ліва — по швах. Голова і плечі дещо нахилені вперед. Поза свідчила про те, що даішник в очікуванні дорожнього порушника!
А може, це пам’ятник?..
Біля «генделика» двоє чоловіків одне одного шарпають за грудки. Певно, вирішують важливі питання.
Одразу за селом, на дереві, одиноко тріпотить помаранчева стрічка. За півкілометра від неї — сердечно-біла. А ще далі — синьо-біла. Яка між ними велика відстань…
Біля повороту на Кам’яний Майдан під автобус мало не влетіло собаче «весілля». Автобус різко закривуляв асфальтівкою. Та, слава Богу, пронесло.
Праворуч і ліворуч траси потяглися неторкані молоді дерева. Мабуть, для європейців вони не страшні.
Помилився, далі лежали край дороги і молоді дерева. Очевидно, до тих, що позаду, «недодиркала» бензопила. Далися цим європейцям наші придорожні насадження!
Село Соколів. Далеко в полі, біля лісу, стоїть довга копиця. Біля неї — підвода, запряжена одним конем. Двоє дядьків, озираючись навкруги, поспіхом вилами накидають солому. Якби так на роботі працювали…
Праворуч від мене сидить весела компанія. Наливають…
Село Березова Гать. Ніде жодної живої душі. Проте, до стійки дорожнього знаку стоїть притулений велосипед. Навкруги — поле. Чий транспорт?..
Поворот на Червоно­армійськ. Трохи далі хтось устиг позбивати дорожні металеві загороджувальні секції. Ще далі — кілька секцій знято. Разом зі стовпчиками. Наші люди! Мабуть, також готуються до Євро-2012.
Село Стриж. Серед кількох «розвалюх» красується шикарний маєток. І один у полі воїн!..
Скучно. Може, подрімати? Не вдається. Дамочці, ­котра сидить попереду, душно. Крутить над собою пристрої, що подають повітря. Зле їй? Але ж молода. Хоча й молодь тепер… У неї на голові, на маківці, якісь білі плями. Цікаво, голуби перед цим постаралися? Чи це такий прикол?
Село Юлянівка. Праворуч — ставок. На ньому — троє рибалок. Один сидить нерухомо, наче до криги примерз. Решта двоє, які сиділи на стільчиках трохи далі, жваво щось обговорювали. В руках — пластикові стаканчики…
Знову пеньки, пеньки, пеньки… Ні, це вже не пеньки — дорожні будівельники. Сидять на мішках. Руки поховали в кишені. Морозець. Ніби невеликий. Але ж зненацька прихопив після тепла.
Співчуваю їм. Мені тепло. В автобусі.
Село Бондарці. Біля одного із дворів стоїть військова техніка. Стара. Очевидно, її господар — відставник-генерал. Або прапорщик.
Молода жінка, котра сиділа переді мною, вийшла. На її місце сіли інші дві. Проте, там їм не сподобалося, сидіння провалювалися. Наш сервіс!
Село Іванівка. На обочині припарковані дві іномарки. Поряд двоє чоловіків. Одне одному товчуть пики. Видко, як і в Брониках, вирішують важливі проблеми. Скільки-то всюди проблем!
Потягся ліс. Пожовкла трава, кущі, присипані сніжком. Цікаво, чи ростуть зараз гриби? Шкода, не було їх цей рік. Навіть не насолодився тихим полюванням.
Задрімати? Еге, прийшов «есемес». Повідомлення: «Чекають на автовокзалі».
Околиця Житомира. Дерева, будинки, люди, зупинки, «біг-морди», «дебіл-борди»… На одному зі стендів прочитав рекламу: «Офіційний стрес від офіційного дилера!». Щось не втямив. Може, не так прочитав? Але ж уже проїхав.
Автовокзал. Тільки ступив на першу сходинку, як:
— Дядь, дай капєйку!
— Одну?
— Жмот!
— Та почекай! Я пожартував.
Не захотів зі мною «спілкуватися», причепився до другого «дяді».
Мене зустріли. Довго в гостях не був. Туди й назад.
На автовокзалі сів у той же автобус, на якому приїхав до обласного центру.
Водій здивовано спитав:
— Це ж не ви?
— А хто, якщо не «ви»?
— Ви до цього були у кашкеті, а тепер…
— А в блайзері не візьмете?
— Двадцять гривень.
— Дякую!
Поїхали… Ліс. Людина там ходить. Щось збирає. Невже гриби?!
Трохи далі — зупинка. Дещо запізно з-за неї вистрибнув чолов’яга. Але на автобус не встиг. Штани ніяк не застьобувалися…
Пеньки… Пеньки… Пеньки… Якийсь дядько тягає додому пеньки. Зима. Топити треба.
Село Видумка. На паркані одного із подвір’їв прибитий щит з оголошенням «Продаю фантастический участок!»… «Участок» — не дуже, але оголошення справді фантастичне!
Сутеніє. Хтось у салоні закашлявся. Йому зауважили:
— Не розкидайтеся бацилами!
Відповідь не забарилася:
— Ви не менше шмаркаєтеся!..
Село Юльянівка. На ставку — лише один рибалка. Ну, той. Щось він довго підозріло сидить…
Село Броники. Біля «забігайлівки» чоловік ніяк не може сісти на велосипеда. Йому вже добре.
Пеньки… Новоград. Дім. Кіт із вереском кинувся з ганку в ніч. Мабуть, не впізнав мене в блайзері. А що ж там вдома?
Але то вже інша історія.