ЗВЕРНЕННЯ ДО МЕШКАНЦІВ МІСТА І РАЙОНУ

Дорогі новоград-волинці й мешканці району, брати і сестри! Звертається до вас проста людина, безпартійна, матеріально не зацікавлена в удачі будь-якої з партій. У мене, як і у кожного з вас, болять душа і мозолі на спрацьованих руках, болять від того стану, до якого нас довели й можуть довести. Саме тому ви маєте мене вислухати.
Партії, які з нашої згоди мають у Верховній Раді більшість, вже багато років поспіль дискредитують себе в очах народу, ганьблять нас перед іноземними державами. А який життєвий рівень вони нам створили? Зараз українці голодують, вимирають, але з новин чують заспокійливе: «Заробітна платня зростає, інфляція падає, економіка розвивається...» Ми вже не маємо села. Ви розумієте, в Україні немає села?!. Нас годують іноземним салом, часником з Китаю, геномодифікованими продуктами далекого і близького зарубіжжя... Наших дітей — майбутнє — труять щепленнями. Армія знаходиться на межі списання за непридатністю.
А що в культурній сфері? Наші обранці роблять з України Європу, переймаючи усе найгірше. Європейці ж, тим часом, вже декілька років сміються з нашого гордовитого погляду на національну «окрасу» Дня Європи — хлопчика, що пісяє. Хочуть реформувати на європейський стандарт і Українську Православну Церкву, яка ще зберігає основи нашої духовності, істинної віри в Бога. Систему навчання теж підлаштовують під західну, але чомусь після того, як творці цієї системи відмовляються від неї, визнавши як таку, що шкідливо впливає на розвиток інтелекту й призводить до його деградації. Нам втовкмачують, якою мовою думати і спілкуватися, переконують, що шлюбний контракт замінить любов, що головне — заробляти, заробляти, а тоді вже, раз на два місяці, можна згадати про те, що повечеряти усією сім’єю — це приємно, що радісно почути пташиний спів за вікном, безкоштовно комусь зробити комплімент...
І що далі? А далі наших дітей уму-розуму навчатимуть представники нетрадиційної сексуальної орієнтації, ми сп’ємося, сколемося, вимремо від недоїдання, надмірної праці, отруйної їжі та неякісної медицини, ми отупіємо і зачерствіємо серцем до того рівня, коли героями визнаватимемо вбивць наших дідів, а на запитання, як звати Бога, відповідатимемо: Голлівуд, Гаманець, Анархія.
Спочатку я нервував від того, що знову без толку (на вибори) можуть ляпнути мільйони бюджетних коштів. Але потім опом’ятався, що, можливо, це Богом даний шанс на виправлення наших попередніх помилок, шанс на вихід з болота, в якому опинилися. Адже, дійсно, саме зараз стоять питання: бути чи не бути нам, як нащадкам славних слов’ян; що отримають наші діти — жах чи майбутнє; ким ми будемо на власній землі — рабами чи господарями; якою ціною діставатиметься шматок хліба; матимемо свою Церкву чи змушуватимуть молитися політикам і олігархам?.. Саме тому варто звільнити верхи від оцих політиків, які постійно доводять відсутність якоїсь постійності в своїх принципах, чесності, які проводять роботу з розпалювання ворожнечі між братніми народами сусідніх країн та всередині України, які знищили і з молотка продали майже усі багатства, збудовані для нас потом та кров’ю пращурами, що «пісяють» на нашу самобутність, святині й політичну позицію, які здійснюють політику, що свого часу використовувалася у ряді Західних країн та призвела до масштабних економічних криз, людських страждань.
Окремо хочеться сказати про ситуацію навколо дострокового переобрання міського голови. Думається, що не можна допустити в місті того, що наробили у Верховній Раді й Україні привладні партії за сприяння своїх націоналістично налаштованих прибічників, не можна віддати владу у місті таким людям, бо буде те, що вже має район — відсутність чогось, тому що майже все продано, розбазарено, у іноземців. Гірко, гірко про це говорити.
Закликаю ж усіх виконати свій громадянський обов’язок і проголосувати за партії, у прихід до влади чи відродження яких, як більшості, найменше вірять нинішні «сильні України», щоб не втілилися надії ворогів народу на нашу пасивність і втримання за рахунок цього влади. Давайте доведемо батькам необхідність їхньої праці з розбудови нам гарного життя, а в зіпсованій свідомості дітей реабілітуємо дідів. Ми можемо полегшити працю за хліб насущний, ми здатні підняти достаток, ми в змозі створити таке життя, в якому було б вдосталь часу на відпочинок, культурний зріст, молитву. Можливо, це останній шанс.
В’ячеслав МЕЛЬНИК, м.Новоград-Волинський