ДИТЯЧА ДРАТІВЛИВІСТЬ

Поради батькам щодо виховання успішних дітей надає Галина Олександрівна ЧАЮК, практичний психолог при ЗОШ №7. Пропонуємо вашій увазі корисні підказки.
Причини дитячої роздратованості:

• фізичний стан, викликаний хворобою;


• голод або втомленість;


• сильне збудження після неприємного інциденту чи переляку;


• нестача фізичних вправ, як результат, — накопичення невикористаної енергії;


• бажання наполягти на своєму;


• наслідування роздратованих батьків;


• її оточення і виховання.

Якщо замість того, щоб з’ясувати причину гніву, ви будете її сварити або просто не звернете уваги, це тільки зробить дитину більш егоїстичною і впертою.
Батьки повинні мати не жорстокий, а саме твердий характер, який допоможе їм відрізнити обгрунтовані вимоги від примхи, недостача такої розумної твердості у батьків псує характер дитини.
Ревнивість у дитини з’являється приблизно в 1,5 року. Вона може бути викликана появою брата або сестри, особливо це стосується першої дитини в родині — поки вона була однією, батьки належали тільки їй. Ця дитина може ревнувати навіть до батьків, коли вони говорять між собою, і таку поведінку не можна розглядати як очевидну примху.
Будь-який прояв характеру дитини обов’язково має свої причини. Частіше — це безсилля. Якщо батьки ігноруватимуть почуття дитини, тільки сваритимуть або хвалитимуть, тоді дитина буде невдоволеною. Мета батьків полягає в тому, щоб усунути причину її засмученості, а не пригнітити.
Не висміюйте свою дитину в присутності інших. Дитину краще похвалити, ніж посварити. З двох методів — заохочення і покарання — останній здається більш діючим, але це не зовсім так. Покарання може спричинити у дитини протилежну реакцію — відкриту непокору. Похвалою і покаранням потрібно користуватися дуже обережно.
Уявіть собі маму, яка несе до столу склянку соку. Її малюк, якому вже хочеться в усьому наслідувати свою маму, намагається зробити те ж саме. А мама говорить: «Не можна» і кидається до нього, боючись того, що дитина виллє сік. Це неправильно. Вона ж і докорятиме дитині, коли та підросте, що вона їй не допомагає. Навіть, якщо дитина хоче зробити щось, що їй ще важко, краще похвалити її: «Яка ти в мене велика стала», потім відлити небагато соку і дати їй донести склянку.
Ще приклад: дитина грала на скрипці в музичній школі, вважалася безнадійною. Вона грала жахливо, ніхто не міг їй допомогти. «Ти пограєш мені?», — запитав відомий музикант. Це було дуже погане виконання, але музикант похвалив дитину: «Чудово, чудово», — і додав, — «А я граю це так. Як ти вважаєш, в тебе так само вийде?». «Вийде», — відповів хлопчик, і знову взявся за скрипку, старався з усіх сил. І вражає те, що в нього стало виходити краще. З’ясувалось, що бідолаху тільки сварили, а він прагнув підтримки, похвали. З дітьми набагато легше, коли не соромити, а хвалити.
Власне, бувають випадки, коли необхідно і посварити і примусити, але разом із тим краще в складній ситуації надати дитині право вибору або спробувати переконати її.