ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ

Суботній вечір у ресторані був звичайним. Гриміла музика. Чулися голосні розмови, дзенькіт келихів.
Виключенням був лише один столик у дальньому кутку. Двоє молодих чоловіків, котрі сиділи за ним, випивали і закушували мовчки. Вони уникали поглядів і, очевидно, прийшли сюди для серйозної розмови. Лише під кінець вечора Дмитро Кульков (імена в матеріалі змінено), залпом проковтнувши чарку горілки, подав голос:
— Олеже, так і мовчатимемо?
— А я все чекав, що ти перший заговориш, — Олег Сидоренко глипнув на Кулькова з-під лоба. — Раз почав, то продовжуй!
— А що продовжувати? — здвигнув плечима Дмитро. — Ольга з тобою розлучається і зі мною одружується. Ось, ніби, і все.
— Все?! — Сидоренко нервово зіжмакав серветку, жбурнув її на стіл. — Хвацько у вас все виходить. Значить, моєю думкою ніхто не збирається цікавитися?
— Так уже сталося, Олеже. Третій — зайвий.
Сидоренко різко підвівся. Поклав на стіл кілька крупних купюр, притис їх попільничкою.
— Все, повечеряли. Пішли, на вулиці договоримо…
Продовження розмови відбулося на автобусній зупинці. Тут Олег втратив над собою контроль і вихопив із кишені раніше приготований ніж.
— Зараз розберемося, хто із нас третій, і хто зайвий!
— Кинь ножа, дурню! — Кульков відстрибнув на безпечну відстань і став у бойову стійку. — Адже сам хотів зі мною спокійно поговорити!
Сидоренко встиг забути про свої обіцянки і кинувся на Дмитра. Той вивернувся від ножа і різко викинув руку зі стиснутим кулаком уперед. Два удари по печінці були нанесені професійно. Ніж із рук Сидоренка випав, сам закрутився і впав на асфальт.
— О, чорт! — Кульков допоміг Олегу підвестися, посадив його на лавку. — Ти як?
Замість відповіді Сидоренко застогнав. Дмитро поспіхом дістав із кишені мобільний телефон і набрав номер «швидкої»…

Починалася ця історія добре. Дмитро Кульков і Олег Сидоренко росли в одному дворі, ходили в один клас і були друзями «не розлий вода». Разом записалися до секції боксу. Щоправда, Сидоренко охолов до тренувань уже після першого «пресингу». Дмитро ж не тільки витерпів перші удари від більш досвідчених спортсменів, але й швидко ввійшов у лідери. Спочатку отримав перший юнацький розряд, а через кілька років упевнено просунувся до звання кандидата в майстри спорту. Олег по доброму заздрив Дмитрові. Навіть гордився його успіхами. Тепер Сидоренко відчував себе за другом, як за кам’яним муром.
Випробовувати Дмитрові здібності довелося на випускному вечорі, де Сидоренко залицявся до білявки, красуні Ольги.
Після танців випускники, як воно буває, відправилися зустрічати світанок. Хто у складі групи, хто — на пару з подругою. Олег належав до останніх. Він навмисне відстав од решти і насолоджувався компанією своєї обраниці.
Коли із темного провулка вийшли четверо молодиків і попросили закурити, Сидоренко відразу зрозумів, відгамселять у будь-якому випадку: бойову компанію очолював колишній хлопець Ольги. Так і сталося. Під крики дівчини хулігани звалили Олега на землю і заходилися копати ногами. Однак насолодитися помстою не встигли — на допомогу другу підоспів Кульков. Він налетів на харцизяк, як шуляк, і кількома точними ударами розкидав четвірку. Допоміг Олегові підвестися.
— Спасибі, друже, — по­дякував Сидоренко, втираючи розквашений ніс. — Дарма я таки покинув секцію.
— Нічого. Для цього я у тебе є.
Дмитро окинув поглядом Олега і Ольгу. Він думав, що історія на цьому і закінчиться, проте сталося інакше. В шаленстві бійки Дмитро зламав щелепу одному із хуліганів. Його мати написала заяву до міліції, і молодий боксер потрапив на облік до інспекції у справах неповнолітніх. Лише завдяки тренеру, котрий ­заступився за нього, Кульков відбувся штрафом.
Служив він у спортроті, а відслуживши, продовжив спортивну кар’єру вже в якості тренера.
Дружити з Олегом продов­жував, був свідком на весіллі друга з Ольгою. Потім зустрічі порідшали — Сидоренко поїхав на заробітки до Росії.
Одного разу він подзвонив Дмитру і запропонував зустрітися. Кульков був здивований хмурому поглядові друга.
— Щось трапилося?
— Поки ні, але може трапитися…
Олег розповів другу про остарбайтерів, котрі у погоні за грошима втратили сім’ї: дружини, скориставшись тривалими відлучками благовірних, починали шукати втіхи на стороні.
Кульков швидко зметикував, куди хилить друг.
— Не може бути! Ольга?
— А біс її знає! — зітхнув Сидоренко. — За руку її не ловив, звичайно, але підозри є. То в неї мобільник вечорами не доступний, то на дзвінки по домашньому телефону не відповідає.
— Дурниці! — спробував заспокоїти Олега Дмитро. — Наслухався усіляких пліток, ось і ввижається різне. Твоя Ольга — вірна дружина.
— Може, й так, але провірити не завадить.
— Як?
— Ти постежив би за нею. Мало що там…
— Я?!
— Ти. Не хочу виглядати ідіотом. Якщо щось не так, — одразу подаю на розлучення. Зробиш?
— Ну, гаразд. Тільки дарма ти це затіяв.
— Довіряй, але й перевіряй, — сумовито посміхнувся Сидоренко. — Ось тобі мій телефон — дзвони в будь-який час.
Дзвінків від друга Сидоренко так і не дочекався. Впевнений у тому, що Ольга знаходиться під надійним наглядом, зовсім заспокоївся. Однак радіти було зарано.
Кульков надто захопився роллю наглядача. Спершу просто приглядався та прислуховувався. Потім кілька разів зайшов до Ольги в гості і… пішло-поїхало.
Незабаром до Олега дійшли чутки, що дружина «погулює». І не з ким-небудь, а з кращим другом. Сидоренко намагався переконати себе в тому, що причиною чуток було прискіпливе стеження Кулькова за Ольгою. Проте, не витримав, зірвався з роботи і приїхав додому.
Олег дарма намагався відкрити квартиру — заважав ключ з другого боку дверей. Сидоренку довелося пригадати молодість. Він продерся на балкон третього поверху по водостічній трубі. Двері вибивати не довелося — дружина помітила Олега і впустила його до квартири.
Досить було одного погляду, щоб зрозуміти: чутки про зраду були небезпідставними. Сидоренко помітив неприбране ліжко, зіжмакане, ще вологе від поту простирадло. Кинувся до вхідних дверей, але передумав і вибіг на балкон.
Він одразу впізнав Кулькова, котрий, поспіхом застібаючи куртку, йшов тротуаром уздовж будинку. Відчувши на собі ­погляд, Дмитро підняв голову. Очі друзів зустрілися…
Олег повернувся до кімнати і побачив, що Ольга, встигши привести себе в порядок, кидає свої речі в сумку.
— Ти чого?
— А нічого. В матері поживу, поки все не втрясеться.
— Що має втрястися?
— Все. Ми з Дмитром вирішили…
Олег не став дослуховувати, що вирішили коханці, вибіг із квартири і відправився на вокзал. Він розраховував, що робота і відстань дозволять пом’якшити гіркоту втрати. Не вийшло. Намір «якщо щось, — одразу на розлучення» втілити в життя також не вдався.
Замість цього Сидоренко спробував повернути Ольгу. Дзвонив їй і Дмитру. Вмовляв, погрожував та дарма. Ольга і Кульков справді все вирішили, а Олег виявився третім зайвим.
— Наступного твого приїзду подаємо заяву на розлучення, — безапеляційно заявила зрадниця, в черговий раз кидаючи трубку.
Сидоренко повернувся, але не для того, щоб розлучатися — вирішив поговорити з Кульковим по-чоловічому. Прийшов до нього додому.
— Я гроші отримав. Може, посидимо в кабаку, га? Як у старі добрі часи.
— Щось не хочеться, — відмахнувся Дмитро.
— Ну, виконай моє останнє прохання.
— Що ж, ходімо…

Дмитру доведеться відповідати за вбивство з необережності чи за перевищення меж допустимої самооборони. Колишній боксер не розрахував сили удару — Сидоренко помер у реанімації від розриву печінки з послідуючим внутрішнім крововиливом. Обставинами, що потяжчують вину Кулькова, є те, що з Олегом він побився в стані алкогольного сп’яніння.