БАНАЛЬНА ІСТОРІЯ — НЕРОЗДІЛЕНЕ КОХАННЯ

Днями до рятувальної станції прилетів на велосипеді місцевий житель і з жахом повідомив, що щойно із пішохідного мосту стрибнула дівчина. Микола Цілик, котрий того дня був на зміні, поспіхом наказавши напарникові, Борису Коту, відв’язувати човен, сам побіг у напрямку мосту.
На той час дівчину вже віднесло до лівого берега, до верб. Виднілася лише її голова. Микола Цілик її помітив ще здалеку. Роздягшись на ходу, він кинувся у холодну воду. Незабаром підоспів і Борис Кот. Юначку врятували.
Поки дівчину обігрівали і напували чаєм, викликали ­«швидку».
Згодом підійшла до рятувальної станції і бабуся, котра розповіла, що була свідком події. Вона просила дівчину не стрибати з мосту, а коли сказала, що викличе міліцію, — та й кинулась у воду.
Рятувальникам же винуватця «чепе» заявила, що не потрібно було її рятувати.
— Ви всі однакові! — в істериці кричала вона. — Не хочу жити!
Микола Цілик намагався дівчину заспокоїти, але було марно. Юначка згадувала про нещасливе кохання, хлопця, котрий її покинув.
Зрештою, приїхала «швидка». Винуватицю події відвезли до лікарні. Як повідомили медики, зараз дівчина перебуває в одному із відділень лікарні. Стан її стабільний, продовжується обстеження. Разом з тим, дівчина заявила, що з лікарні йти нікуди не хоче і поки ­залишатиметься там.
Їй шістнадцять років. Вік, зрозуміло, складний. Однак чи варто через нерозділене кохання вдаватися до самогубства? Мабуть, що ні. Попри все, — життя найцінніше.
До речі, Миколі Цілику лікарі також пропонували їхати до лікарні, оскільки чоловік тривалий час перебував у крижаній воді. Проте, той відмовився, пославшись на загартування. Що ж, дівчина має йому дякувати.