АВАНТЮРА З РОЗЛУЧЕННЯМ…

Незважаючи на багатьох симпатичних дівчат, які були на вечірці, погляд Сергія одразу вихопив із загальної маси Світлану. На фоні її розмальованих подруг вона виглядала простачкою. Проте Сергій з гідністю оцінив її природні принади, яким не потрібна була косметика.
Сергій штовхнув ліктем у бік приятеля Михайла і кивнув:
— Хто така?
— Свєтка.
— Чому не знаю?
— Ну, Свєтка. Майбутній педагог.
— А що за хлюпик прищавий біля неї в’ється?
— Льонька.
— А він хто?
— Вони разом учаться.
— Он як.
— Ти, Сергію, якщо щось, то дарма топчешся.
— Чого це?
— Кохання у них, як говориться, до гроба.
— Ну й що? — Сергій ще раз подивився на закоханих, котрі один з одного не зводили очей.
— Подобається?
— Зуб даю, Мішель. Я її від Льоньки уведу.
— Навряд.
— Програміст я чи ні? Хакер чи шматка?..

Ні програмістом, ні хакером у повному сенсі цих слів Сергій не був. Просто раніше своїх однолітків отримав у подарунок од батьків комп’ютер і раніше інших устиг його опанувати. Ось і вважався ніби знавцем у цій справі. Усім бовкав, що вміє зламати будь-який сайт і сам себе називав головним хакером міста.
Поклавши око на Світлану, Сергій не став освідчуватися їй у коханні чи викликати Леоніда на дуель, а заповзявся діяти комп’ютерними методами.
Відшукав Світлану «в контакті» і незабаром увійшов до переліку її друзів. Дівчина, в котрої таких «друзів» було не менше сотні, нічого не знала про наміри Сергія і не стала відмовляти йому в «контактній» дружбі.

— Як просуваються справи? — єхиднувато поцікавився Михайло при зустрічі. — Не забув, що обіцяв Свєтку закадрити?
— Програма запущена, — заявив Сергій. — Результатів чекати недовго.
— Ну-ну…
Сергій працював не покладаючи рук. Незабаром на сторінці Леоніда почали з’являтися палкі послання від такої собі таємничої прихильниці. Леонід зі здивуванням читав, а Сергій лише посміхався — до смерті закоханою в Леоніда таємничою незнайомкою був він сам.
Другий невідомий залицяльник з’явився на Світланиній сторінці.
Молоді люди без таємниць про це розповідали один одному і тільки стинали плечима.
Посіявши непорозуміння, Сергій подумав, що попередня підготовка закінчена, і всівся за фотошоп. Дякуючи «контакту», в його розпорядженні був цілий набір фотографій Світлани. І, звичайно, безліч власних знімків.
Незабаром він зустрівся з Михайлом і показав йому свої фототворіння. На них Світлана і Сергій виглядали просто голубками. То сиділи, на лавці в парку, то, взявшись за руки, гуляли містом.
— Ну ти даєш! — захоплено свиснув Михайло. — Геній!
— Хто б ще сумнівався! Через кілька днів ці фотки Льоньці вручиш.
— Чому я?
— А я тебе також у свою програму забив!
Не дуже розумний Михайло був задоволений таким поясненням.
Сам же Сергій подзвонив Світлані, нагадуючи їй про дружбу «в контакті».
— Зустрітися треба.
— Для чого? — поцікавилася дівчина.
— При зустрічі скажу.
— Скажи по телефону.
— Не можу.
— Чому?
— Проблема вже дуже делікатна.
— Невже така, що…
— Дуже серйозна.
— Гаразд.

Зустріч Сергій назначив у затишному кафе. Прийшовши до нього, Світлана зі здивуванням побачила, що на столі — романтична вечеря.
— Льонька твій з іншою дівчиною давно гуляє, — зі співчуттям повідомив Сергій.
— Як??! — широко розплющила очі Світлана.
— А так, — спокійно вів далі Сергій. — Мені хвалився, що через «контакт» познайомилися. А ти хіба нічого підозрілого не помітила?
Світлана пригадала розповідь Михайла про таємничу прихильницю. Набрала номер Леоніда. Затим, не отримавши відповіді, скочила з-за столика і вибігла із кафе.
Такої реакції Сергій не очікував. Він розраховував розчулити схвильовану дівчину, пригостити її вечерею і провести додому. Їжу довелося доїдати самому— програма не спрацювала.
Між тим, все продовжувало відбуватися без участі «програміста». Леонід і Світлана не відповідали один одному на телефонні дзвінки. Обидва були впевнені у зраді. Можливо, вистачило б кількох днів, щоби все повернулося на свої місця, але…

Леонідові батьки помітили, що син не у своїй тарілці. А мати поцікавилася: «Що ­трапилося?»
Леонід лише звів плечі і гірко зітхнув:
— Зі Світланою проблеми.
— Які?
— Потім.
— Щось дуже серйозне?
— Все потім…

Леонід спалив фотографії, що компрометували Світлану. Він будував великі плани на майбутнє, однак тепер не бачив у цьому ніякого сенсу. Леонід виявився надто вразливою натурою і не зміг перенести зради. Хлопець навіть не спробував зателефонувати коханій для останньої розмови. Просто зачинивсь у ванній і ножицями обрізав мотузку для білизни…

Світлана вирішила подзвонити Леоніду надто пізно. Його мобільний знову не відповідав, а коли мати Леоніда підняла трубку домашнього телефону, то дівчина почула ридання.
— Через тебе… Через тебе наш Льонечка… Повісився.
У Світлани з рук випала трубка. Спочатку вона просто сиділа, тупо дивлячись на стінку. Проте з часом оговталася настільки, щоби зрозуміти — трагедія сталася через Сергія і Михайла. Вона відшукала першого.
Сергій розраховував, що Світлана нарешті впаде йому на груди, але із закам’янілого обличчя дівчини збагнув, що щось не так. Коли ж горе-програміст дізнався про те, що трапилося, він спробував не видавати свого хвилювання.
— До чого тут я? Ви заплуталися у своїх любовних інтрижках, а тепер шукаєте крайнього?
— А чого очі ховаєш, ­виродок?
Світлана накинулася на Сергія, намагаючись нігтями роздряпати йому обличчя, але той вивернувся і накивав п’ятами.
Його спільник Михайло ­виявився не таким стійким.
— Це все Серьога затіяв. І мене в це діло втягнув. Не міг я знати, що все так вийде…
Після зізнання він вибухнув зливою сліз.

Довести вину за статтею
«Доведення до самогубства» дуже складно. В судовій практиці таких прецедентів мало. Можливо, Сергій так і залишиться непокараним. Однак прокляття тих, кого він зробив навіки нещасними, цілком можуть примусити завертітися маховики машини, котра називається вищим правосуддям.