ЮРІЙ МІРЗАБЕКЯН, ТРЕНЕР І ДЕПУТАТ: УСЕ ЖИТТЯ — ЦЕ ВІЛЬНА БОРОТЬБА

На щастя, у Новограді не бракує сьогодні молодих та ініціативних людей, котрі досягли певних результатів у своїй діяльності, але не зупиняються, шукаючи нові шляхи для самореалізації. Серед таких — депутат міської ради, тренер з вільної боротьби Юрій МІРЗАБЕКЯН.
Власні спортивні досягнення, а також медалі вихованців дають йому підстави вболівати не лише за розвиток спорту, а й працювати на перспективу, дбати про майбутнє міста. Очевидно, що за 1,5 роки депутатської діяльності не можна вирішити усі проблеми. Проте у спортсменів є головне правило — працювати на результат. А талановиті і наполегливі завжди добиваються мети, яких би важких зусиль це не коштувало.
— Юро, невже не краще було би займатися улюбленою тренерською роботою й не відволікатися на вирішення чужих проблем, яких в округах вистачає з лишком?
— Чесно кажучи, ідея спробувати себе у якості депутата належить не мені, а моєму тренеру Сергію Мельнику. Це він порадив реалізуватися у цій роботі. І так сталося, що виборці з округу №18 (район м’ясокомбінату, вулиці Островського, Лесі Українки) повірили у мене, обрали. Це дуже відповідально, адже я вважаю себе людиною слова і, пообіцявши щось, повинен усе виконати. А проблем, які потребують вирішення, вистачає завжди: і у спорті, і у житті.
— Для досягнення результату спортсмени культивують у собі одні риси, а для депутата — важливі інші. Чи є щось спільне? І як тобі вдається поєднувати настільки різні за специфікою види діяльності?
— Вільна боротьба — це дуже індивідуальний вид спорту, тут слід розраховувати лише на себе. Якщо сподіватимешся на когось, то ніколи не досягнеш бажаного результату. Тому наполегливість, сила духу, прагнення перемогти — усі ці риси у моєму характері виховав спорт, адже боротьбою займаюся з першого класу. Зараз мені 33 роки, тож я практично усе життя у спорті.
Загартування прийшло і під час тренерської роботи. Часто буваю з дітьми на міжнародних змаганнях, куди приїжджають спортсмени звідусіль. Доводиться спостерігати, як із ними працює велика кількість обслуговуючого персоналу (лікарі, масажисти, психологи тощо), а у нас усе це робить один тренер — як тут не загартуєшся?
Тому у мене хороша школа життя, і вона морально допомагає у депутатській роботі, де також існує безліч бар’єрів, які потрібно долати. Саме це мені й до вподоби: не вийде сьогодні, — обов’язково буде реалізовано завтра. Головне, не кидатися словами. Скрізь слід бути дипломатичним, врівноваженим, коректним і стриманим.
— Які проблеми тобі вдалося вирішити під час депутатської роботи?
— У моєму окрузі проблем накопичилося багато. Що й казати, якщо тут навіть дитячого майданчика не було… Організував його будівництво на території шостої школи — це, так би мовити, моя візитна справа. Шукав кошти, підключаючи спонсорів, — ми ж усі батьки і повинні розуміти, що нашим дітям потрібні місця для відпочинку. Тому дуже вдячний тим, хто відгукнувся, зрозумів, що добро треба робити спільно. Наступним моїм кроком стане облаштування стадіону на території школи і пляжу на Набережній. До речі, наступного року цю вулицю нарешті капітально відремонтують.
Постійно доводиться вирішувати формальності, пов’язані із документацією, необхідною виборцям для пред’явлення у різні інстанції. Але найбільшу увагу приділяю вирішенню тих питань, які здатні покращити життя якомога більшої кількості людей. Наприклад, за мого сприяння на Калініна вперше за історію вулиці (!) зроблене освітлення, так само — на вулиці Островського; закладено кошти у міському бюджеті на встановлення світла на вулиці Бобрової. Минулої весни відгрейдеровано усі вулиці. Комусь потрібні дрова, іншим — аптека, бо найближча знаходиться далеко, ще хтось занадто довго чекає у черзі на отримання інвалідного візка, не маючи змоги пересуватися півроку, інші потребують ремонту даху, або ж потрібна матеріальна допомога на відбудову стіни, яка обвалилася від того, що згорів котел…
І я ці питання вирішую, бо куди йти малозабезпеченим, самотнім, подекуди непрацездатним людям? Звісно, до того, хто найближче до них від влади — до депутата. Шкода, що немає стільки засобів і коштів, аби допомогти усім, нерідко доводиться допомагати за власні кошти. Зрозуміло, на тренерську зарплату, маючи молоду сім’ю, не розженешся. Але коли йдеться про таку допомогу, наприклад, як спортивний інвентар чи іграшки для дитячого садочка, то хіба можна відмовити? Звісно, ні. Часто на допомогу приходить власний авторитет, зароблений роками роботи, і особисті зв’язки.
— Зрозуміло, що ти прийшов у депутатство ще й для того, аби впливати на розвиток місцевого спорту. Погоджуєшся із тим, що Новоград сьогодні переживає спортивний бум, з огляду на здобутки наших спортсменів не лише всеукраїнського, а й міжнародного рівня?
— Здобутки спортсменів однозначно підвищують рейтинг Новограда. Але вони могли бути ще переконливішими, за умови належної фінансової підтримки. Прикро, адже нинішнє фінансування галузі фізичної культури руйнує багато планів — на усі види спорту, а їх нараховується у місті понад двадцять, цьогоріч з бюджету виділено близько 26 тисяч гривень… А ви спитайте у тренерів та батьків дітей, котрі відправляють спортсменів на змагання, особливо закордонні, скільки у матеріальному плані коштує відстояти честь міста? Спортивні зали спустошені, спортивний інвентар старий або взагалі відсутній, база для занять у багатьох секціях у критичному стані.
Слід відзначити роботу у таких умовах тренерського складу і завзяття наших вихованців. І ще я завжди радо вітаю меценатів, які опікуються певним видом спорту. Це дуже важливо, за такими людьми майбутнє. Тому хотів би відзначити спонсорів, котрі мені допомагають. Це — Володимир Рибінський, Микола Тарасов, Олена Козловська, Олімпіада Коншевець, Таїса Сальчук, керівництво фірми «Моноліт».
Для вільної боротьби останні роки взагалі «подіумні», у нас багато чемпіонів України, призерів міжнародних змагань, кандидатів у майстри спорту, ми є у складі олімпійського резерву. Цікаво, що понад 60 відсотків перемог належить дівчатам! Настільки талановиті, конкурентоспроможні пішли спортсменки. До речі, віднедавна вільна боротьба — це ще й олімпійський вид спорту. 25 червня їдемо з вихованцями до Польщі, на міжнародний фестиваль єдиноборств. До речі, зарплата польського тренера становить 1,5 тисячі доларів, а українського — стільки ж, але в гривнях. У нас дуже багато хороших, талановитих спортсменів, але держава зовсім не піклується про те, щоб їх утримувати у спорті.
— Як націлюєш себе та інших на перемоги не лише у спорті, а й у житті?
— Головне, щоб очі горіли. У дітей, котрі представляють місто і країну на змаганнях, у їх батьків, котрі бажають гідного майбутнього, у депутатів, від злагодженої роботи яких залежить імідж міста, комфорт його мешканців. Небагато ж усім нам потрібно. Виховувати здорових дітей, дочекатися онуків, щоб усе в житті складалося гармонійно: і у духовному, і у матеріальному плані. Якщо будемо чесними, світлими, робитимемо добро, тоді усе гарантовано вдасться.
— Дякую за розмову, ­нових перемог.
— Усім нам!