ПРОТИ ВОЛІ БАТЬКІВ

Валерій був закоханий у Євгенію і мріяв одружитися з нею. Мабуть, не було би нічого страшного, якби Валерію не було всього сімнадцять, а його нареченій — тридцять два роки.
Звичайно, його батьки були проти цього шлюбу.
— Ніколи цього не буде! — в один голос заявили батьки. — Вона тобі в матері годиться!
— Я її кохаю.
— Він її кохає! Викинь дурість із голови!
— Не можу…
Проте батьки робили все можливе, аби відгородити сина від його «дівчини». Вони навіть пропонували їй гроші.
— За гроші мене не купите! — навідріз відмовилася «наречена». — Я його кохаю!
Однак батьки щось таки зробили, що Євгенія вирішила розлучитися зі своїм молодим чоловіком. Бо коли Валерій у черговий раз прийшов до неї, Євгенія ошелешила:
— Ми розлучаємося.
Валерій остовпів.
— Чому??!
— Ось якби ти жив один, — сказала жінка, — то все могло би бути по-іншому…
Під час слідства вона говорила, що не мала на увазі нічого такого. Але Валерій її слова розтлумачив по-своєму: він вирішив, що кохана хоче, аби він позбувся батьків.
Про те, як це він зробить, Валерій думав не довго. Пішовши у гараж батька, хлопець там знайшов сталевий прут, який і приніс додому в якості зброї. Ввечері, коли його мати мила на кухні посуд, Валерій підібрався ззаду і вдарив прутом по голові. Після цього настала черга батька. Для цього, щоб убити його, Валерій викликав батька з кімнати в коридор. Там і зробив свою чорну справу.
Після цього Валерій зв’язав себе «скотчем», потім, ударившись об одвірок, розбив собі лоба і почав гукати на допомогу.
Однак міліція, котра прибула на виклик, одразу запідозрила у скоєнні злочину саме Валерія. Незабаром він у всьому зізнався.
А «наречена» про нього тут-таки забула.
РЕВНОЩІ
Цей конфлікт почався на весіллі. Один із присутніх, сорокашестирічний чоловік, був на гулянці з дружиною, другий, на рік молодший, був один. Він і бовкнув захмелілому знайомому:
— Чуєш, друже, а я переспав із твоєю дружиною.
У того аж очі на лоба полізли. Та тільки підозріло облобизався й пішов з весілля.
Було це чи не було, — невідомо, але переповнений підозрами чоловік вчинив дружині допит:
— Було?
— Та що ти!
— Не бреши!
— Та не було!
— Той казав…
— Мало, що той пришелепкуватий бовкнув!
— Щось тут не чисте.
Дружина, як могла, заспокоїла благовірного:
— Так, чіплявся до мене сусід. По п’янці. З ким не буває?
— В мене не буває, — скреготнув зубами ревнивець.
Дружина ж виправдовувалася:
— Але далі не зайшло.
— Ну-ну… — замислено промугикав чоловік.
І все ж, ображені найкращі почуття не давали чоловіку спокою. Він навіть втратив сон. А незабаром зрозумів, що повинен у всьому розібратися і помститися.
Уявний рогоносець уночі прийшов до суперника.
— Кажи, як воно було, — ревнивець наставив на сусіда мисливську рушницю.
Той від несподіванки аж убік відскочив.
— Чого, як заєць, стрибаєш? Розповідай, як спав із моєю дружиною!
— Та не спав я, — забелькотів той. — Пожартував я.
— Не вірю! — заревів зброєносець і вистрілив «жартуну» в пах.
І пішов. Навіть до кінця не з’ясувавши, чи було в того щось із його дружиною, чи ні…
Од больового шоку і обширної втрати крові нещасний помер на місці.
Стрілок же спрямував свої стопи до керівництва села і все розповів.
Він затриманий, порушена кримінальна справа, йде слідство. За словами правоохоронців, йому загрожує до п’ятнадцяти років тюрми.

А загалом тільки за минулий рік через ревнощі загинуло майже півтисячі наших співвітчизників, а більше трьох тисяч людей опинилися на лікарняних ліжках з ножовими пораненнями, отруєннями, опіками тощо. До того ж варто відзначити, що більша частина із них — чоловіки. Так що виходить, що жінки за зраду мстять куди більше.
ПОМИЛКА САМОГОННИЦІ
Самогон Роман Григорович гнав давно, проте виключно для власного споживання. Пляшки із зеленим змієм завжди стояли в нього під ліжком.
Він частенько прикладався до пляшки. І перед обідом, і перед вечерею. При цьому ніколи не напивався в будні дні і дозволяв собі розслабитися тільки у свята.
Самогон він гнав сам. Анні Павлівні, дружині, тільки дозволяв бути присутньою.
Якось після чергового самогоноваріння Роман Григорович покликав дружину.
— Мабуть, не дожену цю гонку, — сказав Анні Павлівні, тримаючись за серце.
Дружина подумала, що чоловік її розігрує.
— Жартуєш все!
— Цього разу ні. Треба зупиняти гонку. Сама ж не доженеш?
— Можна спробувати.
— Спробуй. Самогон потрібен буде. На похорони.
— Здурів чи що?!
— Ех-хе…
На ранок Роман Григорович віддав Богу душу.
Анна Павлівна самогон догнала. Чоловіка поховала. З чиєїсь доброї руки, ставши бабою Анею, вирішила продовжити справу Романа Григоровича.
Клієнтів було чимало. Торгівля самогоном приносила бабі Ані відчутну добавку до невеликої пенсії. Справу було поставлено, як мовиться, на потік. У коридорі постійно стояли молочні бідони з брагою, з якої баба Аня регулярно гнала «поживний» продукт.
Одного вечора на обійсті баби Ані щось дуже сильно бахнуло. Спочатку сусіди подумали, що вибухнув газовий балон. Проте пожежна команда, яка прибула на місце події і ліквідувала осередок загорання, з’ясувала, що газовий балон стояв цілий і неушкоджений, а причиною вибуху стала необачність баби Ані. Вона погано замазала рідким тістом горловину бака, і випари алкоголю, замість того, щоб надходити до «змієвика», почали наповнювати кухню.
Вибуховою хвилею з петель зірвало двері на кухні і вибило вікна у всьому будинку. На одній зі стін з’явилася глибока тріщина.
Дивом залишившись живою, баба Аня незабаром свою справу продовжила. Будинок стояв наполовину зруйнований, а зробити капітальний ремонт на одну пенсію майже нереально.
КАСКАДЕР-АМАТОР
Своєрідний спосіб заробляння грошей собі на життя придумав молодий чоловік на ім’я Володимир. Він — колишній професійний спортсмен. Проте і надалі продовжував займатися спортом і перебував у чудовій спортивній формі. Дякуючи цьому, чоловік міг робити наступний, практично цирковий, трюк.
Виходячи пізно з дому, він підходив до дороги недалеко від світлофору і чекав на одинокий автомобіль. Коли машина рухалася на жовте, а то й на червоне світло, Володимир вибігав на дорогу і затим зупинявся, а за секунду до того, як легковик повинен був його збити, перестрибував через авто, приземляючись із другого боку. При цьому створювався цілковитий ефект того, що машина дійсно його збила.
Після цього відбувалися «розборки» з водієм, котрий, аби уникнути відповідальності, виплачував Володимиру від двох до п’яти тисяч гривень.
Проте робота Володимира була не такою вже й безпечною, як це могло видатися. За два роки, протягом яких він займався своїм «бізнесом», Володимир тричі ламав руки, кілька разів ребра, а синці просто не сходили з його тіла. Та інколи знаходилися водії, котрі втікали з місця «злочину», і тоді вимагач лишався ні з чим.
Але одного разу «бізнесу», що придумав Володимир, настав кінець. Він не розрахував і, стрибнувши не дуже високо, врізавсь у лобове скло. В результаті отримав численні переломи, струс мозку і травму хребта, що надовго прикувало його до інвалідного візка.