ЯК ЖИВЕШ, ВЕТЕРАНЕ? НІ ДНЯ БЕЗ СПРАВ

Діти давно вже виросли, і за щоденними турботами їм немає часу приділити уваги своїм батькам більше, ніж хотілося б. Онуки, хоч і часті гості, але вдома їх не втримати. Залишитися в порожній квартирі або будинку, в такому випадку, особливо тоскно. Працювати вже не підеш — вік, та й здоров’я вже не те. Відвідання поліклініки або лікарні все частіше стає «другою роботою»...


З такою ситуацією стикається більшість людей похилого віку. І багато з них знають, що у найважчі хвилини, коли на душі важко або, коли хочеться поділитися з кимось радістю, завжди можна зайти в міську ветеранську організацію. У Новограді-Волинському ось уже четвертий рік громадське об’єднання ветеранів очолює полковник у відставці Малов Костянтин Миколайович.
Сьогодні Новоград-Волинська міська організація ветеранів України об’єднує в своїх рядах понад дев’ять тисяч ветеранів війни, Збройних Сил і праці, працівників фронту і тилу, дітей війни. Це ті люди, які заслужили і заробили почесне ветеранське звання в ратних справах, на заводах і фабриках, на колгоспних полях. До того ж, майже всі вони були безпосередніми свідками героїчних і в той же час страшних подій Великої Вітчизняної війни.
— Ми, діти війни, дорослішали в той важкий час кожен день, кожну годину, кожну хвилину, — згадує Костянтин Миколайович.
Народився він у 1934 році в глухому селі Снятіново Володимирської губернії. Безпосередньо перед війною батьки приїхали працювати в Підмосков’я. Потім була евакуація, повоєнне лихоліття. І коли стало питання про вибір професії, Костянтин Миколайович ні секунди не сумнівався — присвятити себе тільки захисту Вітчизни. Брав приклад зі свого родича — Героя Радянського Союзу Прошина Івана Івановича, який в свої 25 років у часи Великої Вітчизняної війни командував танковою бригадою, потім — корпусом, а звання Героя отримав ще в Радянсько-фінську війну.
— Він часто приїжджав до нас. Дивлячись на нього, вирішив присвятити своє життя службі, — розповідає Костянтин Малов. — Служити довелося в різних місцях. Був і за кордоном. У 1974 році по заміні прибув сюди, в Новоград-Волинський, на посаду заступника командира мотострілецького полку. Звільнився за віком у 80-му році. Майже 20 років працював заступником директора великого заводу. З 1987 року був членом президії ветеранської організації. Три роки тому ветерани нашого міста довірили мені почесну і відповідальну посаду голови ветеранської організації. Я не шкодую про це. Звичайно, робота дуже складна, копітка, але, тим не менш, вона дає душевну радість, бо ми створюємо для ветеранів старшого покоління моральну підтримку. Звичайно, вишукуємо можливість підтримати їх і матеріально.
Міська організація ветеранів не тільки щодня піклується про своїх членів, вітає їх зі святами, організовує зустрічі з творчими особистостями або просто вечори відпочинку. На її рахунку — багато інших корисних громадських справ. Наприклад, нещодавно ветерани за фінансової та організаційної підтримки народного депутата Володимира Литвина видали Книгу пам’яті, до якої увійшли імена всіх земляків, які воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Члени організації беруть активну участь у засіданнях виконкомів, дають важливі життєві поради в тих чи інших питаннях посадовим особам місцевих органів влади, а при необхідності й підключаються до їх вирішення. З упевненістю можна сказати, що ветерани ні дня не сидять без корисної справи. А що вони всією душею переживають за виховання підростаючого молодого покоління, — пояснювати не треба. Адже фронтовики і ветерани Збройних Сил є частими гостями у школах та військових частинах міста і району. До речі, для багатьох з них, як і для Костянтина Малова, цей край став справжньою другою Батьківщиною, якщо таким раніше і не був.
— Відверто скажу, що місцева влада завжди йде нам назустріч у будь-яких питаннях, — продовжує голова міської ветеранської організації, — не було такого випадку, щоб наші пропозиції отримали відмову. Дякуємо міському голові, його заступникам, службам соціального захисту населення. Особливу подяку хочу висловити Володимиру Михайловичу Литвину та Петру Михайловичу Литвину, Портянку Сергію Федоровичу і Дорожу Василю Олександровичу за ту підтримку, яку вони нам надають. Завдяки їх безкорисливій допомозі ми видали кілька книг, маємо можливість підтримати матеріально наших ветеранів у важку хвилину. Спасибі нашим місцевим активістам-письменникам, зокрема, полковнику у відставці Пашкевичу Олександру Антоновичу, Жанні Іларіонівні Василенко, які безпосередньо збирали матеріали і готували їх до друку, і багатьом-багатьом іншим. Моральна і матеріальна підтримка ветеранів від наших впливових земляків дуже важлива в сьогоденні. Завдяки їм ми відчуваємо і знаємо, що можемо ще багато хорошого зробити для нашого рідного міста, для району, для нашої рідної держави. А двері нашої організації завжди і для всіх відкриті...