Шановне товариство! Ми з хвилюванням висловлюємо свої почуття до Людини, українського інтелігента, трударя на ниві слова в глибинці, безкорисливого, вірного і відданого своєму народові, землі рідній. Вшановуємо, возвеличуємо Людину душі чистої, помислів високих, просто Людину, великого земляка нашого. Подія, яка зібрала нас сьогодні, ввійде в історію міста, в його літопис знаменною датою, закарбує визнання Юрія Ковальського в славній кагорті видатних людей нашого краю. Даруйте, беру на свою сміливість дійти висновку: творчість поета повинна посісти почесне місце в нашій українській літературі з однієї причини — вона сповнена незгасною любов’ю до людей, до рідної землі, її пронизує м’яка інтимність у роздумах про сокровенне почуття причетності до чогось високого і напрочуд близького, просто людина тужить за рідним шматочком землі і «людям серце простягає». Говорячи про Юрія Ковальського, ми розуміємо, що людині треба не лише матеріального забезпечення, упевненості в завтрашньому дні, а ще щось набагато більше — світле почуття, світлий розум і чисту душу, що і робить людину багатою. «Цей світ стократно став би кращим, коли б Людей було більше». На мою думку, ми маємо припасти до джерел духовності, звідки і починається безцінне джерело нашого національного відродження. Юрій Іванович і є нашим духовним осердям. І, насамперед, висловити глибоку вдячність тим, хто подарував нам справжнє свято поезії, прилучитись до безцінного багатства творчості поета. Наскільки мені відомо, четверта книга побачила світ завдяки зусиллям родини поета, при активній підтримці, допомозі друзів, його шанувальників. Вклонитися з глибокою повагою і шаною Галині Василівні, дружині поета, її вірності, відданості, любові до справ поета, і тієї вірності, яку він мав до своєї дружини. «Ні разу, в кінці кінців, дружини вірної не зрадив».
Принагідно згадуються поетичні рядки Ліни Костенко: «...ще не було епохи для поетів, а були поети для епохи». Такі слова є глибоким свідченням — істинні митці завжди є синами своєї доби, і цим вони входять в історію і вчать нас «як треба любити цю землю і небо, не лякатись щастя і не зрікатись біди».
Чуттям глибинного кореня рідної землі, краю, почуттям любові, відданості Батьківщині сповнена творчість Ю.Ковальського.

Тут все від діда-прадіда моє:
Зоря і хрест, глід і калина...
...Отут моя і правда, й справедливість,
що тисячокорінно проросла.

Така поезія має дійову повчальну силу. Вбачаю — в цьому і є призначення високої поезії, вона «поезія сходить на душу, як весна. Світ зненацька постає оновленим, блакитним». Нічого закличного, трибунного в ній немає, а лише душевна довірливість, «поезія — це дотик до душі», вона святосяйна, захоплює читача в коло свого магічного впливу, вселяє в тобі справжні людські цінності. І якщо в людині до всього відкрита душа, то поезія вливається в неї, викликає довіру своєю задушевністю, тією високою щирістю, яка розкриває душу людини без будь-якої дріб’язковості, меркантильності, нещирості.

Тут — моя колиска і стежина,
Вишита матусею журба.
Тут моя кохана Україна,
Без якої нам усім — ганьба!

Подібне освідчення в любові варте наслідування. Ніби боячись задихнутися тією безмірною любов’ю до народу, рідного краю, висловлював у кожному рядку найзаповітніші мрії, думки, звернені у майбутнє, щоб наповнити людські душі світлим почуттям. Мені вбачається у його творчості неповторний аромат часу, прикмет часу, в якому жив, болючий пошук відповіді на питання — «Чого ми тут, на цій землі?» А ще пошук можливостей змінити щось на краще, тоді і життя стає повноцінним? А як сьогодні звучать слова поета: «...моє серце вашими болями дише...», «якби я знав, що людям треба, я б, може, дав», «За Батьківщину рідну ми в одвіті, за сьогоднення й майбуття». Поет шукає відповіді і дає відповідь, «щоб до душі душею промовлять, то треба, щоб ті душі поріднились». А що їх поріднить?

Моя рідня — брати і сестри любі,—
всі ті, що орють, сіють, жнуть,
що хліб насущний на долонях грубих
на стіл Вітчизни подають.

Все, зрозуміло, як кажуть, лежить на поверхні і цілком доступне. «Поліська земле, я щасливий, візьми й мою кровиночку тепла».

Така Вкраїна наша всенька,
Віддаймо їй своє тепло.

Подібні поезії входять у тебе, спонукають ненав’язливо мати свою точку зору і якось непомітно виводять на позитивне бачення реальностей життя. Його твори пронизують простота і правда. У мене склалось враження, що всім своїм єством прагнув допомогти людям, не хитався під впливом хвилинних почуттів, поступав делікатно, тактовно. Патріотичний ентузіазм, що зростає від одного твору до іншого, прозорливість, дана Богом, складають його талант, який є нашою національною гордістю. «Ми всі — одна сім’я, здається. Ми Косачів прекрасний рід». Довженкові слова «Правду життя піднімав до рівня серця, а серце ніс високо» вкладені в поетичні рядки — «Під хлібом твоїм, Україно, присягаюся — не завинив». Він любив людей непоказово, а природно, як веліло його серце, як людина з чистою душею, високих людських чеснот. Найціннішу оцінку дає син батькові: «...Він просто чесно робив свою справу, ...наскільки тонка душевна натура, — незважаючи на стусани долі, що супроводжували його від першого до останнього дня, він дуже любив життя те, яким жив». А листи батька до сина, вважаю, є своєрідним заповітом, який для всіх повинен стати нормою життя: «...орієнтуй себе на серйозну роботу душі і розуму, нічого не можна робити погано. Імен у літературі нині, як горобців на Поліссі, а орлів мало. Спочатку треба мати, що сказати, а вже потім уміти сказати». «Це він сьогодні до нас промовляє: «Добридень, сучаснику»,— моральна заповідь дотримання вічних етичних стосунків між людьми, заснованих на любові, шані, повазі до людей, де немає зневаги, ненависті, злості, того, що руйнує особистість, а лише те, що повинно збагачувати її: «...любов’ю наповнене серце несу. Я щастя дістану в натхненнім труді». «Рідна земле, я для тебе так лишуся жити», «Рідна земле, Україно, я радію безупинно за мій край, мою Волинь». «Ти переможним маршем маршируєш. Посторонись, Париж — йде Новоград». Такі влучні слова з творів поета є для мене неперевершеною людською мудрістю, вистражданою істиною, що — не слово, то свята правда, скарб мислі у змістовних лаконічних думках, вони для мене звучать як повчання, шукання відповіді в собі. Перли-зізнання розкривають особистість поета, з яких можна скласти анкету людських чеснот Юрія Ковальського.
1. Глибинна простота і класична скромність. 2. Доброта, чуйність, уважність, ввічливість. 3. Толерантна інтелігентність, чесність, порядність. 4. Працьовитість до самозабуття. 5. Незгасна любов до людей, рідного краю, України. 6. Талант, відданий людям, — ніс слово правди землякам. 7. «Він велика і світла Людина»,— сказала донька про батька.
Прилучення до творчості поета, вона повинна звучати в тобі, її треба знати, розуміти — це допоможе сповнювати себе оптимізмом у нашому сьогоденні, вірою у світлий день України.
Думи українців хай світлими будуть! Труди українців хай чесними будуть! Землі українців хай щедрими будуть! Води України хай чистими будуть!
Як цього досягти, поет сказав у вірші «Синові»:

Заради щастя, рідний сину,
Себе ніколи не жалій...
Люби, як матір, Батьківщину,
Вона — це день прийдешній твій.

І скаже мати-Батьківщина (не знайдеш глибших слів вовік): Мій син — творець, Мій син — людина, Мій син — великий чоловік.
Перефразовую слова незабутнього Остапа Вишні про Андрія Малишка: «Коли хочете любити Україну, — любіть Андрія Малишка». Отже, коли хочете любити рідний край, рідну землю і людей на ній,— любіть Юрія Ковальського. Він вписав себе в історію нашого міста, є його національною гордістю:

«Ми родом красним
Виповнюємо звягельський дім.
Колиску мрій і дум прекрасних,
Що стануть дійсністю...»