ДУХИ З ПОТОЙБІЧЧЯ…

Стукіт почувся опівночі. Оскільки щось подібне відбувалося майже щодня, баба Олена відразу прокинулася. Звук долинав з горища. Складалося враження, що хтось стукає у перекриття стелі так, начебто якийсь гість хоче ввійти у двері.
Старенька лежала на ліжку, дочікуючись нових проявів паранормального. Довго ждати не довелося. На кухні пролунав грюкіт. Бабуся підвелася, перехрестилася і тихенько вийшла із опочивальні. Завмираючи від жаху, зазирнула на кухню. На підлозі, все ще посіпуючись, лежала алюмінієва кружка. Дух скинув її на підлогу зі стола.
Баба Олена спробувала намацати вимикач, але тут світло спалахнуло само собою…

Івана Лакузу виховала бабуся. Зять її виявився п’яницею, помер під парканом, а безпутна дочка, залишивши на материних руках дворічного Ваню, покинула домівку і, подейкували, нібито вона десь згинула.
Життя хлопчика у потерпілому від аварії на ЧАЕС селі не можна було назвати легким. Ходити до школи доводилося за кілька кілометрів — у сусіднє село. Гуляти з однолітками Вані доводилося нечасто — в його селі залишилися майже самі старі люди, а баба Олена далеко від себе онука не пускала. Хлопчик злився на бабусю. Та вважала це проявом дитячих пустощів, однак згодом зрозуміла, що побороти погану спадковість їй не вдалося.
Ваня Лакуза почав прогулювати уроки, курити, а до восьмого класу — випивати і красти в опікуна гроші. Далі — більше. Влаштувавшись після школи на роботу на ферму, Іван там не протримався і півроку. Спочатку була умовна судимість. Пізніше він загримів на чотири роки. Відсидівши два, Лакуза спробував знайти щастя собі в місті. Знайшов. Повернувся до будинку баби Олени разом зі співмешканкою. Дамочка із сумнівною репутацією затрималася «в гостях» недовго: випарувалася після п’яних «розборок» і безкінечних скандалів через брак грошей.
Іван залишився у бабусі. Періодично влаштовувався на роботу, систематично пиячив і випрошував гроші на похмілля.
Баба Олена з цим змирилася — інколи давала гроші, інколи відмовляла. Купувала непутящому внукові одяг і годувала його.
Про появу в селі дружка Івана Семена Бурого баба Олена не знала — в останній час хворіла і рідко виходила з оселі. Проте, цей сорокарічний жебрачило зацікавився бабусею впритул.
— Вона ж у тебе повинна багачкою жити! — заявив Семен Іванові під час чергової експедиції за самогоном. — Жарти чи що — п’ятдесят років стажу на фермі. Їй держава повинна грошву чималу відвалювати, а ти, внук, стакан сивухи шукаєш. Несправедливо це.
— Ти думаєш?
— Що?
— Що вона чималі бабки отримує?
— Як пить дать!
— А що робить? Стара моя — кремінь…
— Хе, кремінь! Вода, дружбан, камінь точить. Треба бабку підготовити відповідно.

Через тиждень Бурий повернувся до цієї розмови і видав такий план, що Іван спочатку не повірив власним вухам. Семен радив приятелю пограти з бабою Оленою в полтергейст.
— Уночі, опівночі, підведешся тихенько і — до її відпочивальні. Тук-тук у двері — й швиденько до себе в ліжко. Спитає — відповіси: нічого не знаю, мовляв, спав. Потім на горищі можна пошарудіти, кілька стільців перекинути, стакан розбити. І знову ж таки — я тут ні до чого, дорога бабусю. Загалом, Ваню, все залежить від твоєї фантазії. Бабка повинна повірити, що в хаті завівся нечистий.
— А сенс? — здивовано підняв брови Лакуза. — Припустимо, повірить. Що далі?
— Розумна в тебе голова, Ваню! — хмикнув Бурий. — Шкода, що дурню дісталася. Через тиждень, коли стара остаточно дозріє, що злого духа треба вигнати, і… Запропонуєш мою кандидатуру. Як досвідченого в таких справах екстрасенса. А я вже їй суму і назву. Отримаємо, в місто змотаємося, гульнемо! Адже вона мене не знає?
— Не знає. Тільки на екстрасенса ти не схожий. Анітрошки. Пикою не вийшов.
— На себе в дзеркало подивися! Звідки тобі, село, знати, який вигляд мають екстрасенси?
Іван погодився «розвести» бабусю на гроші. Щоправда, спочатку не вірив в успіх плану Бурого. Одначе вже через тиждень несмілих постукувань ввійшов у азарт і творив у хаті такі речі, що будь-який барабашка йому позаздрив би! Навіть вовком вив ночами.

Баба Олена внука ні в чому не підозрювала. Погодилася з тим, що в хаті і справді твориться щось неладне. Проте, від Іванової поради запросити екстрасенса відмовилася.
— Я ліпше батюшку покличу. Нехай хату освятить.
Священик, який приїхав, провів обряд освячення, але в ту ж ніч «дух» розійшовся ще дужче.
— Мого спеціаліста потрібно викликати! — скрушно захитав головою Лакуза. — Твій батюшка нечистого тільки розізлив.
— А скільки твій візьме-то?
Від названої суми в бабусі очі на лоба полізли.
— Звідки ж мені взяти такі гроші?!
— Невже не відкладала?
— Тільки на похорони. Та там такими грошима й не пахло.
— Ну, дивися. Тільки цей демон може твої похорони приблизити.
— То що робити?
— Думай.

Баба Олена різко обернулася, вже збираючись побачити вихідця з того світу, але на порозі кухні стояв онук Іван. Потираючи спросоння очі, він поцікавився:
— Ну що, знову?
— Еге, — кивнула стара, — спочатку по горищі нишпорив, а потім ось кружку на підлогу скинув.
— Доведе нас цей барабашка до дурдому! — буркнув Іван. — Говорив же: виганяти треба…
Баба Олена знову перехрестилася і пішла до себе у відпочивальню, а через кілька секунд із коридору долинув її несамовитий крик.
Внук вилетів з кухні. Бабуся стояла перед полицею з іконою Миколи Чудотворця і притискала руку до серця. Злякалася вона від того, що образ святого був перевернутий догори ногами.
Ледь живу бабусю Іван відвів до кімнати. Поклавши на ліжко, накрапав валер’янки.
— Ну?
— Ох, Ваню, нехай буде, як ти кажеш, — прошепотіла баба Олена. — Немає в мене більше сил. Зви свого чародія. Заплачу, скільки скаже.

Брати участь у вигнанні з оселі нечистого духа баба Олена не змогла. Вранці, одягнувшись, щоби відправитися за «екстрасенсом», онук зазирнув до відпочивальні і знайшов її мертвою — серце вісімдесятидвохрічної жінки не витримало.
Похорони організовувала племінниця баби Олени. Саме їй покійна віддала гроші на зберігання.
На поминках Іван сидів темніше хмари. Серед запрошених був і Бурий — замість вигнання демона, він підрядився рити могилу. Часто перезиркувався з Іваном і морщився так, наче в нього болів зуб.
Згодом спиртне розв’язало парі «хроніків» язики. Замість того, щоб поминати бабу Олену добром, Іван почав розповідати про скупість бабки та про інші неприємні речі. Захмелілий Семен йому піддакував. Закінчилося тим, що обох вигнали з-за столу.
— Ідіть, провітріться, алкоголіки! — кинула їм услід племінниця.
— А ти, сучко, не радій! — обернувся на порозі Іван. — Думаєш, собі мою хату захапала? А ось дуля тобі з маком! Відсуджу, їй Богу, відсуджу!
Поминки продовжилися вже у спокійній обстановці. Однак через п’ять хвилин із двору долинули крики і матюки. Вибігши на ганок, гості побачили Івана з розбитим носом. Він тримав у руці поліно. Семен сидів, привалившись спиною до стінки сараю. Кров із рани на голові заливала йому очі. Він показав пальцем на дружка.
— Слухайте всі: він бабку поклав у могилу. Спеціально ночами в хаті шумів і вимагав од неї гроші на вигнання нечистого.
— Це ти все придумав, козляра! — заревів Іван, піднімаючи поліно. — Убью-ю-у!
Люди тільки зойкнули, дізнавшись страшну таємницю спільників. Івана, котрий розійшовся, зв’язали і здали до міліції. Для Семена довелося викликати «швидку» — після «розборки» з дружком він тиждень пролежав на лікарняному ліжку. Певна річ, після зроблених заяв ні тому, ні тому проживання в селі вже не світило.
Через місяць після похорону баби Олени Семена з Іваном затримали за крадіжку магазину. Можливо, це і є покаранням зверху, де не побажали залишати без покарання штукерії «барабашки» і «екстрасенса».