«КОЛИСЬ, БАБКА, ДЕ БАБКИ!..»

Марія Геннадіївна давно хотіла побачити внуків. Тому жінка дуже зраділа, коли дізналася, що Сергій і Антон приїдуть її провідати.
— Ба, ми приїдемо до тебе на кілька днів з друзями, допоможемо тобі по господарству та й відпочинемо, — весело проспівав Антон у трубку.
— Звичайно, внучата. Приїжджайте! Я вам навіть гроші заплачу за роботу.
Наступного дня хлопці в компанії з Петром і Оленою поїхали в село. Дорогою Антон розповів, яка у нього добра бабуся.
— Ви тільки уявіть: їй уже вісімдесят, — говорив він, — але вона у нас ще ого-го! Сама може город скопати. І головне — мене любить. Ось і зараз пообіцяла грошенят підкинути.
Бабуся і справді раділа приїзду онуків.
— Ой, які ви в мене молодці! — повторювала вона, спостерігаючи, як хлопці рубають їй дрова і носять воду з криниці.
— Ну, ось тримайте! Заробили! — з гордістю заявила Марія Геннадіївна, протягуючи хлопцям гроші, які Антон потім перерахував уже в колі своїх друзів.
— Сто, двісті, триста… Ого: тисяча! — завершив він, крутячи новенькими папірцями перед носом приятелів.
На радощах молоді люди накупили випивки, закуски і відправилися відмічати «зарплату». Незабаром до них приєдналася Світлана, котра приїхала до села трохи пізніше своїх приятелів.
Однак «градусу», який набирала молода компанія, завадили правоохоронці. Вони склали протокол за розпиття спиртних напоїв у громадському місці, виписали штраф і відпустили винуватців з миром.
Недовго думаючи, Антон запропонував переміститися до готелю, грошей на це ще вистачило (дещо було і в друзів). Молодики зняли два номери, де і продовжили відпочивати на «широку ногу» з дамами.
Петро залишився спати зі Світланою, Сергій — з Оленою, а Антона, як бабусиного ­улюбленця, відправили ночувати до Марії Геннадіївни.
Вранці хлопець повернувся, і гуляння почалося з новою силою.
— Еге, добре сидимо, — замислено проказав Антон і перекинув чарку.
— Шкода тільки, що гроші вже закінчуються, — докинув Сергій.
— Ех, ось якби бабка ще підкинула, ми б їй ще допомогли, — замріяно додав Антон брату. — Вона, ніби, як і пенсію мала сьогодні отримати…
Згодом Сергій з Антоном задрімали, і бесіда продовжувалася без них.
— Коротше, робимо так: зараз ідемо до бабки і наспіваємо їй так, що з Антоном біда. Мовляв, потрапив твій онучок у передрягу. Те, се, тіпа, гони бабки, а то йому каюк буде.
— А якщо стара не дасть? — засумнівався Петро.
— Не гони пургу! Дасть, куди дінеться. Ти же чув, як вона свого Антончика любить, — парирувала Світлана і, помовчавши, додала: — А якщо не дасть, то я її вирублю.
Олена аж зареготала від цих слів.
— Аякже, вирубиш…
Проте її подруга навіть не всміхнулася.

Сказано — зроблено. Покінчивши з випивкою, ­Петро з двома дівчатами вийшов з готелю. Трійця скерувала свої п’яти до Марії Геннадіївни. Всю дорогу Петро жартував.
— Так, досить гигикати! — осадила всіх супутників Світлана. — Давайте все обдумаємо. Так, ти, Лєнка, будеш подругою Антона.
Дівчина кивнула головою, ледве стримуючи сміх, чим заслужила гнівний погляд подруги.
— Скажемо, що його пов’язали менти, і потрібні бабки на виплати штрафу, — продовжила Світлана. — Зможеш підіграти?
— Угу.
— Ось і класно!
— Ось, до речі, і її хата, — перервав розмову дівчат Петро.
Першою на ганок піднялася Світлана. Вона смикнула за ручку дверей.
— Не закрита! Йдемо!
Світлана рішуче пройшла до веранди, а за нею шмигнув Петро із Оленою.
Неочікувані гості застали господарку на кухні.
— А де Антон із Сергієм? — стурбувалася бабуся.
— У цьому і вся справа. В Антона — серйозні проблеми. Гроші терміново треба!
— Які проблеми? Що трапилося?!
— Замели його. Сергій залишився з ним. Штраф треба негайно платити!
— Не може бути!
— Та кажу, стара, бабки давай. Антошку треба рятувати!
— Ах ось ти як!
Світлана підбігла до бабусі, котра сиділа на стільчику і зі всього розмаху вдарила її по обличчю. Стара жінка впала на підлогу, а дівчина почала бити її ногами.
— А ви що стоїте?! Переверніть тут усе догори дригом! — наказала вона спільникам.
Молоді розбійники заходилися викидати із шаф одяг, перевертати ікони, ритися у сервантах і перекидати все у комірці, але сили їхні були марними.
Світлана вже не могла себе стримувати. Вона кинулася на кухню, звідти прибігла із сокирою в руках.
— Зараз ти мені все розповіси! Колись, бабка, де бабки!
Вона вже замахнулася на лежачу без свідомості жінку, як її окликнув Петро:
— Ти що робиш?! Пішли звідси! Дарма все.
— Не лізь! Шукай краще! — зикнула Світлана.
Вона почала лупцювати бабусю спочатку обухом, а потім лезом сокири, поки її тіло не перетворилося на криваве місиво. Петро спробував забрати у приятельки сокиру, але, коли йому це вдалося зробити, було вже пізно…

Світлана загорнула сокиру в шматку і заховала під одягом. Вона так і залишилася єдиною здобиччю молодих розбійників. З нею вони і повернулися до готелю, дорогою купивши пляшку горілки.
У номері на них уже чекали Антон із Сергієм, котрі вже прокинулися. Брати прагнули продовження бенкету.
— О, горілочку принесли! Молодці! Але де вас носило?
— Бабку твою грохнули, — відгризнулася Світлана.
Брати дружно засміялися. Як потім хлопці розповідали слідчим, їм навіть і в голову не могла прийти думка, що їхня давня знайома Світлана говорить серйозно.
Мабуть, тільки так можна пояснити, що саме ця братія позбулася від знаряддя вбивства їх бабусі. З тим же згортком увечері в руках вони вийшли з готелю. Це зафіксувала камера відеоспостереження.
У дверях їх зупинив охоронець, запідозривши молодиків у крадіжці.
— Ей, пацани, пригальмуйте! Що несемо?
— Сокиру, — простодушно відказав Антон, розгортуючи перед ошелешеним чоловіком «крадіжку».
— Так, щоби з сокирою я вас тут більше не бачив, — пригрозив охоронець і відпустив хлопців.
Приблизно через півгодини брати викинули важливий ­доказ у річку і повернулися до номера, де продовжили святкувати.
Опівночі веселій компанії запропонували оплатити ще одну добу перебування в готелі, інакше їх запросять виселитися. Молоді люди вирішили піти.
Залишивши номер, вони розташувалися буквально за рогом біля автомийки. Там компанія провела ніч.
Уранці Петро з Оленою викинули свої майки зі слідами крові, однак це їх не врятувало. У той же день молодиків затримали. Практично відразу всі вони почали свідчити про скоєний злочин.
Незабаром правоохоронці відшукали на дні річки викинуту сокиру. І з цього моменту доля молодих розбійників була вирішена.
Олена з Петром отримали по сім років ув’язнення, а Світлана загриміла за грати на 16 років. Антон і Сергій проходили по справі як свідки.