Пам’ять про їхні подвиги житиме у віках

22 вересня в Україні відзначається День партизанської слави. Це всенародне свято з державним визнанням ­великого ­незабутнього подвигу партизан і підпільників, які добровільно, за покликом серця, вступили в жорстоку ­боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками.
Історія воєн не знає жодного прикладу, де б партизанський рух відігравав таку велику роль, як у часи Великої Вітчизняної війни. За своїм розмахом він являв щось нове у військовому мистецтві. В директиві ЦК КПУ від 29 червня 1941 року вимагалося: «У зайнятих ворогом районах створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби у ворожому тилу». Виходячи з цього, уже в 1941 році боротьбу радянських патріотів очолили 565 секретарів обкомів, райкомів КПУ, 204 голови обласних і районних рад, сотні інших керівників.
На кінець серпня 1941 року вся Житомирщина опинилася в руках ворога, який встановив жорсткий окупаційний режим терору, що викликало нечуваний опір житомирян.
Для керівництва народним рухом проти ворога на території нашої області за рішенням ЦК КПУ було залишено 860 комуністів на чолі з першим секретарем Житомирського обкому Г.І.Шелушковим. Розгорнули свою бойову діяльність комсомольці і молодь. Ім’я Ніни Сосніної знає вся країна, активно діяла комсомольська організація в с.Ярунь під керівництвом М.І.Сокирко. Захопивши Новоград-Волинський 8 липня 1941 року, фашисти встановили в ньому небачений окупаційний режим. У відповідь на це на початку серпня 1941 року група патріотів напала на Будинок офіцерів, де влаштували банкет фашисти. Було знищено групу офіцерів і солдат ворога.
7 жовтня 1941 року по вулиці Ярунській (Лянгуса) була створена підпільна організація, очолював її Лянгус. Були організовані підпільні групи на машинобудівному заводі, МТС, залізничній станції, в управлінні шосейних доріг. Діяльність підпільних організацій зводилася до диверсій, добування зброї, випуску листівки «Червоний партизан», редактора якої, М’якишева, було зраджено і після катування — розстріляно. У травні 1942 року на території Новограда-Волинського і Ємільчиного був створений партизанський загін «Перший Волинський» (командир Гордєєв, комісар Пастухов). До лав партизанів підпільники направили 514 новоградців. Були зрадженими і після катування повішаними у центрі міста Левченко, Пастухов, Штепін, Петровський, Крюков. Їхні сім’ї були розстріляні. Але боротьба наростала. Партизани тримали під контролем залізниці Новоград-Волинський — Житомир, Новоград-Волинський — Коростень, Новоград-Волинський — Шепетівка. Лише група підривників на чолі з С.Д.Трохимчуком пустила під укіс 13 ешелонів противника, псували підземний кабель «Берлін-фронт».
Серед нас зараз живуть 74 партизани і підпільники: А.В.Будишевський, В.С.Беркут, І.У.Барановський, А.Ф.Білявський, А.А.Пашкевич, О.Я.Дмитренко, К.І.Косянчук, П.Ф.Куровський, Н.А.Пашківський, В.А.Палажченко, А.А.Пенська, М.Н.Порецький, О.А.Семчук та інші. У роки війни в тилу ворога діяло на території України 6200 партизанських загонів, у яких вели боротьбу близько 1 мільйона людей різного віку, різних національностей, різної статі. Від загальної кількості 20% — комуністи, 30% — комсомольці, 30% — робітники, 40% — селяни, 29% — службовці. Із них — 90% чоловіків, решта — жінки. Ці цифри підтверджують народність руху.
Партизани і підпільники — це ті сини і дочки Батьківщини, якими пишаються і пишатимуться з покоління в покоління не тільки народи України. Новоград-волинці шанують пам’ять про них. Їхніми іменами названі вулиці міста, їм поставлені пам’ятники.
Міцного вам здоров’я, довгих років життя, щастя!