Коли чиновникам не до ветеранів, — надія на меценатів

Приємно слухати, як наші керівники усіх рівнів щороку, 9 травня, вітають ветеранів з Днем Перемоги. Які речі промовляють: і дорогі наші, і допоможемо у всьому, і як мало вас залишилось… Але свята минають і стає не до ветеранів, на жаль.
Ця історія відбулася у с.Велика Цвіля, Ємільчинського району.
14 років тому жив у цьому селі ветеран, інвалід ВВВ, кавалер ордену Червоної Зірки, медалей «За відвагу» і «Бойові заслуги» Андрій Лукашевич Ковальчук, у минулому — старшина артилерійської батареї. Пройшов війну від першого до останнього дня, підписавши стіну у Рейхстазі, повернувся у рідне село.
Жив чесно, працював агрономом, пізніше — головою, і на схилі років — завскладом. Жив душа в душу із дружиною, та ось дітей Бог не дав. У 80 років прийшов час йти до світу іншого, і лягло подружжя у рідну землю поруч. А ще у цьому селі жив колись Петро Сербін. Навчалися разом у технікумі, дружили, та шляхи життєві розійшлися. Петро пережив друга на кілька років.
Минули роки, могила ветерана поросла травою. Олександр, син Петра Сербіна, вирішив відновити справедливість — увіковічити могилу ветерана А.Л.Ковальчука гідним його подвигу пам’ятником. Але, як з’ясувалося, справа вийшла непростою і грошей немалих вартою.
Звернувся Олександр Сербін із листом до Голови Верховної Ради України В.М.Литвина з проханням допомогти. Володимир Михайлович написав резолюцію: «Голові Житомирської обл­ради питання вирішити позитивно». Три тижні чекав на прийом у Йосипа Запаловського ветеран бойових дій в Афганістані, капітан запасу Олександр Сербін. Й. Запаловський довго розповідав про нестачу коштів у бюджеті і запропонував 500 гривень… на лікування Сербіну. Заступник голови обласної ради В.Арешонков спрямував листа з резолюцією В.М.Литвина… до Ємільчинської райради пану Лісовому, а той — голові сільради пані Лакійчук. Лист повернувся до області з резолюцією: «У сільській раді с.Велика Цвіля грошей немає. Могили доглянуті». А заступник голови Ємільчинського району О.Ващук взагалі видав: «Я не маю коштів!» Чуйність і людяність невідомі сучасному чиновнику.
Робити нічого, необхідно йти з простягнутою рукою до меценатів. Ходив до багатьох, грошей дали не всі, загалом порадами допомагали. Але ті, хто допоміг фінансово, варті згадки. Це — односельчанин-підприємець Віктор Сергійчук та новоградський бізнесмен, кандидат у народні депутати України Михайло Махінов. До речі, вислухавши ситуацію, Михайло Костянтинович одразу відправив дві тисячі гривень на рахунок коростишівської фірми-виробника пам’ятника ПП Кузьменка. Кузьменко заради такої справи зробив знижку.
Є люди, у яких сумління ще не атрофувалося. Дехто скаже: теж мені, знайшлися благодійники, що для них пара тисяч гривень? Та й про живих думати треба. Але неможливо побудувати нормальне суспільство, не вшановуючи пам’ять минулих поколінь. Тож варто сказати добре слово про людей, котрі без пафосних святкових промов приходять на допомогу, пам’ятаючи просту Божу заповідь: «Допоможи ближньому».
Це лише один з останніх випадків, коли директору ТОВ «Юнік Фарма» Михайлу Махінову довелося підставити плече допомоги — не за державні кошти, як це роблять чиновники. А за власні кошти, чесно зароблені працею. Той, хто робить добро від душі, — не кричить про це на кожному кроці. Ось чому, серед багатьох інших нагород, у активі підприємця — три ордени Української православної церкви, звання «Меценат року-2010», номінація «Гордість міста-2011», срібна медаль Міжпарламентської асамблеї країн СНД тощо. І ось за що його цінують і поважають.

15 вересня у спортивному залі Новоград-Волинського колегіуму відбувся чемпіонат Житомирської області з настільного тенісу — під патронатом президента Федерації з настільного тенісу Житомирщини Михайла МАХІНОВА. Перемогу здобула команда м.Новоград-Волинський.