Багатство, зрада і фатальний кінець

«КУРКУЛЬКА»
90-літня Баба Василина (імена в матеріалах змінено)жила у похиленій набік хаті. Половина скла на вікнах повибивана. Проте розмовам про її непомірні багатства це не завадило. ЇЇ в селі вважали відлюдницею. Ні з ким не спілкувалася, нікого до оселі не впускала.
Баба Василина постійно ремствувала, що в неї немає грошей. Спочатку сусіди її жаліли: хто хліба дасть, хто молока.
А одного разу бабуся потрапила до лікарні. Зовсім заслабла, ледь ноги пересовувала.
— Вас помити треба, — сказала санітарка в санпропускнику
— Ні, ні, не треба, — не погодилася старенька. — Я якось так перебуду.
— Так не можна, — відказала їй медпрацівниця. — Це ж лікарня.
— А ви мене десь у коридорі покладіть.
Довелося викликати головного лікаря відділення. Ледь умовили хвору. А коли почали її роздягати, щоб помити, то з неї, як лист із дерева, посипалися пожмакані купюри. Коли порахували, то їх там ви­явилося до п’ятдесяти тисяч!
— Це ж треба таке! — повирячалися медики. — Навіщо ви їх, бабусю, на собі носили?
Та коротко пробурмотіла:
— Щоб не вкрали. Я їх збирала багацько літ. На похорони.
Баба Василина гроші загортала в хустиночки і мотузками прив’язувала їх до тіла. Так і спала, не знімаючи пальта і шитих валянок.
Через два тижні стареньку виписали з лікарні. Підлікували. А ще через кілька днів, звідкілясь дізнавшись про «багатство» односельчанки, біля хати «мільйонерки» зібралася чималенька компанія місцевих ледацюг і п’яничок. Вони думали, що зможуть відібрати гроші у немічної жінки без будь-яких труднощів.
Тарабанити у вікна старої почали близько півночі.
— Відчини! — репетували забулдиги. — Віддай гроші по-доброму!
— Та ви що, хлопчики. Які гроші? Я стара баба, хвора, — намагалася розжалобити баба Василина непроханих гостей.
— Не бреши, стара! Є гроші! Знаємо!
Харцизяки почали шарпати двері.
Баба Василина схопила вила і крикнула:
— Заберетеся до хати — заколю!
Проте, коли стара жінка знесилилася, чоловіки ввірвалися до оселі, завалили її на підлогу, розстебнули пальто і решту одягу та забрали заповітний згорток.
Лише через два тижні до старої навідалася сусідка. Баба Василина тихо сиділа на ліжку в холодній хаті і тихенько плакала в хустинку.
— Що трапилося? — стурбовано спитала давня подруга.
— Ті вурки гроші в мене забрали. Нема за що й хліба купити…
Сусідка побігла додому і подзвонила до міліції.
Правоохоронці швидко вичислили «нальотників». Вони видали себе обновками і погашеними боргами в сільському магазині.
За пограбування з проникненням у жиле приміщення порушено кримінальну справу, винуватцям світить позбавлення волі від чотирьох до восьми років.
А незабаром постало питання про «переселення» баби Василини до будинку престарілих. Однак дістати стареньку поки що не вдається. Забарикадувалася так, що до будинку ніхто пробитися не може.
ГАНЬБУ ЗМИТИ КРОВ’Ю
Зазвичай чоловіки-рогоносці стають темою для анекдотів. Проте не завжди вони дозволяють жартувати над собою, віддаючи перевагу «ганьбу змити кров’ю».
Коли Валентина затівала роман із шефом свого чоловіка, то вона абсолютно не думала про наслідки. Для жінки це була ще одна пригода, а для її коханця — чудова можливість позайматися коханням з дружиною підлеглого.
Коли Станіслав застав Валентину в обіймах свого шефа, то дружина очікувала, в усякому разі, скандалу.
— Пробачте, — спокійно сказав Станіслав «закоханій» парочці і, зачинивши за собою двері, пішов на кухню.
Подібною поведінкою чоловіка Валентина була вкрай здивована. Спровадивши коханця, вона накинула на себе халат і потупцяла до Станіслава.
Чоловік сидів за столом з низько схиленою головою.
— Чого мовчиш? Чому нічого не кажеш? — спробувала якось знайти підхід до чоловіка.
Однак той, наче води в рот набрав.
Валентину це почало дратувати.
— Вдар мене чи що! — крикнула.
Станіслав — ані руш.
Дружина, нервуючи, забігала по кухні. То заламувала пальці, то переплітала руки на грудях, то впинала їх у боки. І — джин вистрибнув із лампи:
— Ти — тюхтій! Боягуз! Розмазня! Імпотент!
Після того вечора життя Станіслава перетворилося просто на кошмар. Дружина постійно його обзивала, поводила себе так, ніби мала Станіслава ні за що, і хіба що не клала коханців між ними в подружню постіль.
— Чого ти добиваєшся? — одного разу спитав у неї Станіслав.
Та фиркнула:
— Якби ти був чоловіком, то не задавав би подібних питань!
— Ти хочеш, щоб я тебе вбив?
Знаючи, що чоловік на таке не здатний, Валентина знову почала знущатися над ним.
Станіслав несподівано підвівся, взяв зі столу ножа і кілька разів ударив ним дружину в живіт.
Валентину забрала «швидка», яку викликав її все-таки спроможний «постояти» за себе чоловік.
Тепер за життя Валентини боряться лікарі, а Станіслав перебуває під слідством.
МОНТИРОВКА — ЗА ВИХОВАННЯ
— Ти де лазив, нікчема?! — накинувся батько на сина, коли той пізно ввечері повернувся додому.
— З хлопцями сиділи в дворі. — заточився Сергій.
— Пивко, цигарки, наркота, так?
— Та нічого я…
— Мовчи!
Потім батько схопив офіцерського паска і почав ним «гладити» спину сина.
— Ще раз прийдеш о такій порі — заб’ю, вилупку!
Хлопець стійко виносив покарання, але одного разу батько так жорстоко побив Сергія, що той потрапив до лікарні.
Після того побиття хлопець став мовчазним, всього боявся і нерідко без будь-якої причини починав плакати.
Мати розуміла, що із сином твориться щось не те.
— Ти би, Павле, не чіпав Сергія, — сказала якось чоловікові дружина, котра і сама його боялася.
— Я хочу з нього виховати справжнього чоловіка! — рявкнув у відповідь Павло.
— Аби він нічого із собою не накоїв.
— Мовчи! Твоє діло — кухня!
Сергій і справді змінився. На диво, батько кілька місяців поспіль його не чіпав, оскільки просто не було за що. Саме за таку хорошу поведінку батько і почав учити сина водити авто — старий «Москвич». Хлопець швидко вчився, і до літа батько навіть сам дозволяв синові підганяти машину до під’їзду будинку, в якому вони жили.
Саме під час таких доручень, сівши за кермо, Сергій помилково дав задній хід, і авто врізалось у стелажі з інструментами. «Москвич» добряче пом’яло. Побачивши це, Сергій дуже перелякався. Спочатку хотів утекти, однак потім вирішив чинити по-іншому, пішов додому.
— Тату, я побив машину. Випадково.
— Як… побив? — побагровів батько.
— Заїжджав до гаража і не розрахував…
— Що не розрахував? Ану пішли!
Побачивши побитий «Москвич», батько заревів:
— Ах ти нікчема! Ах ти паскуднику! Ах ти сучий потрох!
Батько нахилився над авто. Більше Павло сказати нічого не встиг. Сергій схопив монтировку і кілька разів ударив нею по голові свого батька. Рівно через хвилину чоловік був мертвий.