«Траса смерті»...

У ЛЮДЕЙ УРИВАЄТЬСЯ ТЕРПЕЦЬ
Нещодавно канали центрального телебачення демонстрували сюжети про кілометрові затори, що утворилися на міжнародній трасі «Київ-Чоп», яку перекрили обурені селяни села Крупець на Рівненщині, вимагаючи її освітлення в населеному пункті і встановлення світлофора. Підставою для обурення людей стала загибель під колесами десятого за рік і другого за тиждень пішохода.
Міжнародну трасу селяни перекривали, не порушуючи правил. Вони просто безперервно ходили пішохідним переходом. Через кілька десятків пішоходів — по обидва боки траси — кілометрові затори. Знервовані водії подекуди намагалися прорватися через натовп селян, що курсував «зеброю».
Селяни кажуть, що машина в темряві збила чоловіка, хоча він ішов на той бік дороги по «зебрі». Тож, люди перекрили шлях з однією вимогою — увімкнути ліхтарі над переходами на трасі.
У місцевому ДАІ кажуть, самі не раз просили Автодор про освітлення траси в цьому селі. Були навіть прокурорські приписи. Втім, там постійно відповідали, що на це немає грошей. За дві години страйку в село приїхали всі керівники області, кошти одразу знайшлися — навіть на освітлення траси вдень. Аби лишень відновити рух і заспокоїти селян. Жителі села обіцянкам повірили і машини пропустили. Але попередили чиновників — якщо ліхтарі над дорогою вимкнуть знову, хоч на одну ніч, — рух трасою «Київ-Чоп» зупинять уже не на добу…
НЕВТІШНА СТАТИСТИКА
З кожним днем кількість ДТП на українських дорогах збільшується, Експерти вважають, що смертність на дорогах буде тільки рости.
За статистичними даними, за півріччя поточного року кількість аварій збільшилася на 10% у порівнянні з цим же періодом 2011 року, і на 35% — проти 2010 року.
Разом із тим експерти склали рейтинг найбільш небезпечних доріг нашої країни, проаналізувавши для цього кількість ДТП і постраждалих за цей рік. За даними Державтоінспекції, рівень смертності в результаті автомобільних аварій в Україні вважається одним із найвищих в Європі. Нас випередили лише Росія та Греція. Журналісти вважають, що причиною такої сумної статистики є вкрай низька культура водіння, поганий стан автошляхів та слабкий контроль за безпекою руху.
Таким чином, найбільш небезпечними українськими дорогами стали траси: «Знам’янка-Луганськ-Ізварине», «Київ-Харків-Довжанський», «Київ-Одеса», «Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта», «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» та «Київ-Чоп».
Саме на цих дорогах і відбувається найбільша кількість ДТП з травмованими і загиблими.
«ПРОКЛЯТА ТРАСА»
Інтернет рясніє жахливими заголовками:
— «Громадянин Латвії збив насмерть пішохода на трасі «Київ-Чоп»;
— «У Житомирській області на трасі «Київ-Чоп» водій автомобіля «МАN» збив насмерть пішохода»;
— «Проклята Богом і людьми траса»;
— «Нічний кошмар на трасі «Київ-Чоп»;
— «Працівники Державтоінспекції Львівщини розшукали неповнолітнього водія, який на швидкості збив пішохода та залишив його помирати край дороги»;
— «На автодорозі «Київ-Чоп» у Рівненській області громадянин Польщі збив насмерть пішохода»;
— «Джип «Honda Pilot» збив на пішохідному переході людину»;
— «На автодорозі «Київ-Чоп» не розминулися фура та легковик»;
— «Дорожньо-транспортна пригода зі смертельним наслідком сталася близько першої ночі на 413-му кілометрі траси «Київ-Чоп»...
Подібних заголовків — безліч.
Не обходиться без жертв і на ділянці дороги, яка пролягає через Новоград-Волинський район. У першій декаді листопада під колесами авто загинуло троє людей. Інформацію про це газета «Звягель» подавала, і ми гадали на цьому обмежитися, проте, заглибившись у ситуацію, вирішили провести своє журналістське розслідування на кшталт: чому міжнародну трасу «Київ-Чоп» називають «трасою смерті», і чому на ній так часто гинуть люди.
ХТО ВОНИ, ОСТАННІ ЖЕРТВИ «ТРАСИ СМЕРТІ»?
Отже, нагадаємо, 3 листопада, близько 19 години, на автодорозі «Київ-Чоп», поблизу села Гали Новоград-Волинського району, водій автомобіля «Фольксваген», громадянин Швейцарії, скоїв наїзд на двох пішоходів, котрі переходили дорогу на нерегульованому переході, тобто, на такому, на якому не встановлені світлофори. Від отриманих тілесних ушкоджень двоє людей загинули на місці.
Згодом нам стало відомо, що цими пішоходами було подружжя Загривих — 46-річна Наталя Григорівна і 51-річний Юрій Олександрович, мешканці Звягеля. Нам також вдалося дізнатися, що Наталя Григорівна останні півтора роки пропрацювала в магазині «Престиж», що поблизу пожежної частини. Колеги по роботі були шоковані трагедією. Про загиблу згадують тільки хороше: була ще молода, гарна, приємна людина. І тут таке…
У Загривих лишилася доросла донька, онук і син-офіцер, котрий служить на кордоні. До речі, його батько, Юрій Олександрович, котрий загинув на дорозі в Галах, також був військовим. Підполковник у відставці. Однак не сидів, склавши руки, працював електриком у місцевому ліцеї.
Як з’ясувалося, того трагічного дня подружжя Загривих їздило провідувати батьків у село Вершниця…
6 листопада, теж близько 19 години, на автодорозі «Київ-Чоп», біля села Піщів Новоград-Волинського району, водій автомобіля ДАФ, житель Луцька, збив жінку, котра переходила «зебру» також по нерегульованому переходу. Потерпілу було доставлено до лікарні, але наступного дня вона померла. До речі, її особу досі не встановлено.
«ЯКЩО ЗАГЛИБИТИСЯ В РОКИ, ТО СТРАШНО СТАЄ…»
16 листопада ми здійснили рейд від Піщева до Галів, щоб поспілкуватися з мешканцями сіл Новоград-Волинського району.
Працівник автозаправки, що розташована поблизу села Піщів, був не з балакучих, але зауважив:
— Тут людей збивають часто. Міжнародна траса. Іномарки летять, ніби на пожежу.
Потім ми поїхали до Піщівської сільської ради, аби поспілкуватися з її головою, проте на місці його не застали. Натомість у приймальній зібралося чимало селян. Люди розповіли, що та жінка, котру збили на трасі 6 листопада ввечері, була не з місцевих. Виглядала на років сорок, гарно вдягнена. Лишилися її продукти: «курка-гриль», ще щось…
— В основному, — скаржилися жінки, — женуть далекобійники і «ненаші» машини.
— Одна машина пропускає пішоходів, друга — ні, — бідкається молода жінка, Оксана Бовтонюк. — Мого діда авто збило на переході два роки тому в Дідовичах, у сусідньому селі. Він повертався з роботи додому, в Піщів.
— За останні два роки, — додає Тетяна Бульбанюк, секретар сільської ради, — на дорозі збили сім чи вісім наших жителів. Писали листи дорожникам, голові облдержадміністрації, щоб побудували підземний чи надземний перехід. То нам відповіли, що такі споруди будуються лише тоді, якщо у населеному пункті проживає скількись-то тисяч людей. Просили також, щоб поставили світлофор, то досі чекаємо. Світло на переходах горіло тільки під час «Євро-2012», потім вимкнули. Люди розлючені.
— Немає на них сталінського закону! — дратівливо вставляє і своє слово немолода жінка, Ніна Міцкевич. — Тіко чубляться, а діла не видно! Собі наробили, а нам — нічого! Понаживаються і втікають!
Коли ми збиралися їхати, до нас підійшла жителька села Марія Пелешенко.
— У нас у Піщеві якесь прокляття, — скрушно захитала вона головою. — Нещодавно та траса забрала у нас бухгалтера, молоду гарну жінку. А скільки на цій дорозі вже загинуло наших людей… Якщо заглибитися в роки, то просто страшно стає. Але чи дасть щось оте, що ви про нас напишете?
ПОХМУРІ ОБОЧИНИ
Далі курс ми тримали на сумнозвісні Гали.
Трасою шугали фури, легковики-іномарки. На декотрих нерегульованих переходах зустрічалися люди. Обережно зиркаючи праворуч-ліворуч, вони перебігали дорогу.
То там, то там на трасі висіли на стовпчиках або арматурі траурні вінки, як докір шаленій, очманілій дорозі.
Стояв свіжий вінок і на переході в Галах. Не важко було здогадатися, на пам’ять кому він тут залишений.
З траси звернули в село. Постукали в першу-ліпшу хату. Молода жінка розказала нам, як краще проїхати до Вершниці. Проте потрапили в Кущове. Там й не дивно було сплутати села, адже на своєму шляху ми не зустріли жодного дорожнього знаку.
На городах працювали селяни: одні згрібали опале листя, бадилля, інші — орали свої ділянки.
Люди скаржилися на трасу. Мовляв, тільки за останній місяць у Галах на переході загинуло троє людей. Люди писали листи до Новоград-Волинської райдержадміністрації, щоб ті вирішили проблему із світлофорами. Ті наче щось обіцяли, але віз і нині там.
— Можна навіть було пустити до нас автобус, — міркував селянин Леонід. — Тобто, щоб заїжджав до нас із «Дружби». Тут же недалеко. Тим більше, є під’їзд. І смертей менше було б. Увечері на тому переході не можна пройти. Темно. А там зі школи йдуть діти, повертаються з роботи дорослі. Хтось про нас буде думати чи ні?
«ВОНИ ПІШЛИ РАНІШЕ, ЩОБ ШВИДШЕ БУТИ ВДОМА»
Двори Вершниці розкидані по лісу, мов ті гнізда на велетенському дереві. Природа тут мальовнича, казкова. Незабаром до гостини завітає грудень, а лист іще не весь опав з гілок верби, беріз, дуба…
Під’їхали до першого обійстя. Назустріч із-за хати, гавкаючи, вибіг невеликий чорний собака. І тут-таки з хліва вийшла немолода, але жвава, жінка. Дізнавшись, хто ми такі і з чим завітали, Валентина Григорівна Опанасюк (так вона назвалася) одразу завважила:
— Я того дня, десь о пів на шосту вечора, велосипедом поїхала до міста. Вони, Наталя і Юрій Загриві, також пішли раніше, щоб швидше бути вдома. На дизель чекати не захотіли і… ось таке… Такий був день… Тут за півроку вже сімох насмерть збили. Троє були з Галів. Страшна траса. Ідеш, ніби нікого, ніби машина далеко, коли — раз! і вона вже біля тебе! Летить чорт по тій дорозі рябій («зебрі» — Авт.)! Біда та й годі. Мій дядько все життя проходив пішки, і по тій дорозі ходив, доки з неї невідь що зробили. А це пішов до матері своєї старої і треба було під машину попасти? Збили. Нема вже його. А вам треба ліворуч їхати. Проїдете сім дворів. Потім, праворуч, побачите хату їхніх батьків.
«СКІЛЬКИ ЩЕ МАЄ СТАТИСЯ СМЕРТЕЙ, ЩОБИ ВЛАДА НАС ПОЧУЛА?»
Біля двору Колесників, батьків загиблої Наталі, було авто. Коло ганку стояло двоє чоловіків. Один із них був батько Наталі, Григорій Володимирович, другий — їхній родич, Анатолій Дмитрович.
Дізнавшись, що ми журналісти, Григорій Володимирович, спираючись на костур, ступив до хати.
— Скільки тут уже людей загинуло — страх! — хитаючи головою, сказав Анатолій Дмитрович. — Невже важко почепити хоч дві лампочки? І того водія, який збив їх, також шкода. Він не винен. Знаків на дорозі немає. Машини, в основному іномарки, їдуть зі швидкістю 180-190 кілометрів на годину. «Зебра» розташована за кілька метрів від переходу. Авто просто не встигає загальмувати.
З хати вийшов Григорій Володимирович, за ним — Євгенія Степанівна, дружина. Вільно йти не могла, тягла за собою табуретку, час від часу спиняючись і спираючись на неї. Очевидно, що жінка була згорьована, не могла змиритися з долею.
Плачучи, мовила:
— Якби знала, то не пустила би їх того дня.
Говорити більше не могла, душили сльози.
Колесники — люди вже не молоді, обоє інваліди. До того ж, Григорій Володимирович нещодавно переніс операцію, має проблеми із зором.
Потім з будинку вийшла дружина Анатолія Дмитровича, Ніна Степанівна, двоюрідна сестра загиблої Наталії Григорівни, за нею йшли Ольга, дочка загиблих, її син Артемчик. Здебільшого мовчали. А що говорити? Вони вже багато сказали, нарікаючи на себе, нарікаючи на долю і нарікаючи на «трасу смерті» та тих, хто цю трасу проклав.
Коли ми вже збиралися їхати, Ольга замислено проказала:
— Скільки ще має статися смертей, щоби влада нас почула?
Ці слова прозвучали не стільки, як запитання, а як образа, докір, невимовний біль.
І справді — скільки чекати?..
ТО ХТО ВИНЕН, ЩО ГИНУТЬ ЛЮДИ НА ТРАСІ «КИЇВ-ЧОП»?
С.А.Дмитерчук, начальник ВДАІ Новоград-Волинського МВ, ось як коментує ситуацію щодо міжнародної траси.
— У згаданих вами районах, згідно з проектом, дорожніх знаків і освітлення не передбачено. Разом із тим, знаючи про існуючу проблему, ми зверталися до Автодору, прокуратури і райдержадміністрації, щоб вони вжили заходів.
— Можете поділитися статистикою щодо дорожніх пригод на об’їзній дорозі?
— Звичайно. З початку року по 30 жовтня на об’їзній дорозі в нашому районі сталося 25 дорожньо-транспортних пригод. 18 чоловік було травмовано, 9 — загинуло. У минулому році по цей період сталося 22 ДТП, одинадцять людей травмувалося, 13 — загинуло. А загалом по Житомирській області на автошляху «Київ-Чоп» у минулому році сталося 127 дорожньо-транспортних пригод, у цьому році — 99. В минулому загинуло 54 людини, у цьому — 50. Травмувалося, відповідно, 166 у 2011 році, 111 — в поточному.
До речі, особу жінки, котра потрапила під колеса авто у Піщеві і на наступний день померла в лікарні, досі не встановлено. А проти громадянина Швейцарії, котрий скоїв наїзд на двох людей під Галами, порушено кримінальну справу. Зазначу, що в даній ситуації, згідно з Правилами дорожнього руху, загиблі пішоходи не впевнилися в тому, що можна переходити дорогу, і ось сталася така трагедія. Винен і водій, котрий повинен розраховувати на те, що попереду можливі населені пункти, пішохідні переходи. Тож відповідати доведеться згідно із законом…

Хотілось би, щоб після опублікування цього матеріалу влада належно таки відреагувала на ситуацію, і вищезгадана траса зрештою була оснащена потрібними дорожніми атрибутами. Адже людське життя набагато дорожче за них.