Проба пера

Зима — час замислитися, подумати довгими вечорами, згадати. Пропонуємо і вам, шановні читачі, спинитися на хвилину і зробити це із нашим земляком, котрий пропонує вашій увазі декілька віршів зі свого поетичного доробку.
Зозулька літо накувала і довгих літ,
А своїм діткам дарувала зелений світ.
Родись здоровим і будь щасливим в момент буття —
Пульсує таймер без вороття.
З ударом серця — зворотний лік.
Пройшла секунда — короткий вік.
Не плач, зозуля, і не кричи —
Не годуєш, не грієш, то краще мовчи.
Чужії вже пестять потомство твоє,
Зозуля і далі рахує-кує…
Не дбаєш, гуляєш, лінивая мати,
Згадаєш тоді, як час помирати…
Та є ще сумління й душевний тягар:
Полишені діти — загублений дар.
Поплач, поридай і шукай їх, шукай...
Десь діти твої, зелений там гай…

На річці-ставу на травичку присів.
Сонечко гріє… Так я хотів.
Весело пташка щебече в саду…
Тільки б дівицю сюди молоду!
Раптом на плесі так голосно — лясь!
Схоже, пустує дурненький карась.
Сховайся у мулі й крутись собі там,
Рибалка ж узирить — спіймає котам.
Вони ж бо беруть, що й на палець зросло,
Риб’яче сім’я — до того дійшло…
Швидко міліє держава моя,
І не запитуй, що робив я.
Сплесків не стало, лишився лиш звук,
На хвильці гойдається тільки павук,
Вирячив очі на жертву свою...
Життя — це не жарти, тут, як в бою.
Невже повернулися дикі часи:
Бери булаву і нею гаси?
Що відгамселив — то і твоє?
Мабуть, так воно є…
Лячно і скрутно у нас карасю,
Ви не стрибайте, я вас попрошу!

Ще деньок — і жовтень
Випаде у роси,
Дофарбує буси —
Верболозів коси,
Клени пурпурові
До зими готові,
Хмари плинуть клином,
Землю закривають,
І дощі гнітючі трави орошають.
Ще деньок — і жовтень:
Сірі дні і темні ночі,
Плачуть мої очі.
Б’є тривожно серце,
Смуток огортає,
Одинока доля хай вас оминає.