Доля ксьондза О.Кучинського

Кінець 1920-х-початок 1930-х років увійшов у історію Радянського Союзу як період жорстокого переслідування релігії та масових репресій щодо священнослужителів. Новоград-Волинський не становив винятку в цій кампанії. У цей час у місті були закриті церкви Святої Троїці й Різдва Богородиці (цвинтарна), синагоги «Ішив» і Чорнобильська, ув’язнені лютеранський кістер Богуміл Гар, рабини Гедалі-Мойше Голдман і Хаїм-Шауль Брук, ксьондз Олександр Кучинський.
Олександр Семенович (Шимонович) Кучинський народився у 1868 р. у польському місті Сувалки. Навчався у гімназії та Житомирській духовній семінарії, після закінчення якої 1895 р. був рукопокладений у сан священика. Служив спочатку адміністратором приходу в с.Островок Ковельського повіту, пізніше — настоятелем костьолу Яна Непомука і деканом у м.Дубно. Приводом до переводу ксьондза Олександра у 1912 р. до Новограда-Волинського послужила антиурядова спрямованість його проповідей, в яких він, за повідомленням Дубенського повітового справника, закликав парафіян об’єднатися для спільної боротьби за визволення Польщі від російського панування.
У Новограді-Волинському Олександр Кучинський став настоятелем костьолу Воздвиження Святого Хреста. До складу парафії, крім міста, входило 1 містечко і 107 сільських населених пунктів. У 1920-х роках новоград-волинському ксьондзові були підпорядковані костьоли Черницької Слобідки (Лебедівки), Пулина (Червоноармійська), Барашів, Ємільчиного і Берездова, а загальна кількість парафіян становила близько 5000. Мешкав О.Кучинський у новому будинку плебанії, зведеному біля храму в 1903-04 роках. Цей будинок згадується в оповіданні І. Бабеля «Костьол у Новограді». Після встановлення радянської влади він був націоналізований і з 1923 р. здавався ксьондзу в оренду. Його адреса у 1930 р.: вул.Шевченка, №32а. У 1930-х роках будинок передали держбанку, під час німецької окупації в ньому молилися католики (костьол знесли в 1935 р.), після війни повернули держбанку, а на початку 1970-х знесли.
Проповідницька діяльність ксьондза Олександра викликала незадоволення у місцевих органів влади. 1924 р. він був звинувачений у контрреволюційній діяльності та перебував під слідством, але довести його провину не вдалося. Його поведінка розглядалася також у 1926 р. на засіданнях комісії Волинського окружкому ­КП(б)У. Під час першого засідання було оголошено зведення ДПУ (Державне Політичне Управління) від 15 квітня 1926 р., згідно з яким у дні католицького посту ксьондз Кучинський казав у своїй проповіді, що «черти в человеческом образе преследуют костёл и веру, бунтуют детей против родителей». На другому засіданні ксьондза, за словами якого раніше жилося краще, революція, крім бідності, нічого не дала, дітей виховують не так, як слід, звинувачували в антирадянській пропаганді.
Наприкінці грудня 1926 р. п’ять членів польської громади Черницької Слобідки поїхали у Сусли для збору грошей шляхом колядування на ремонт костьолу в їхному селі. 28 грудня Суслівська сільрада доповіла про це у Новоград-Волинський райвиконком, і наступного дня всіх причетних до цієї справи осіб, включаючи ксьондза Кучинського, допитували у районній міліції, проте справу незабаром закрили.
У 1926 р. був заарештований апостольський адміністратор Житомирської єпархії Теофіл Скальський, ще через три роки — його наступник на цій посаді Казимир Наскренцький. 1928 р. — ксьондз Францішек Будзінський з Черницької Слобідки. Потім настала черга Олександра Кучинського. 27 січня 1930 р. співробітники окружного відділу ДПУ провели в його будинку обшук, і в цей самий день (за іншими джерелами, наступного дня) ксьондз Олександр був заарештований. «Злочинна діяльність ксьондза Кучинського», на думку уповноваженого окрвідділу ДПУ, полягала в тому, що «ним систематично провадиться контрреволюційна агітація серед віруючих поляків для підриву проводимих заходів радянською владою на селі, призиваючи бідноту, аби остання залишила відібрану землю в кулаків, а також підбурює масу польського селянства проти радянської влади, розповсюджуючи провокаційні чутки, що радянська влада веде гонитву проти польського костьолу та католицької віри». Проти ксьондза була порушена кримінальна справа відповідно до статті 54-10 Карного Кодексу УРСР. Вважаючи, що «знаходження О.Кучинського на волі може зашкодити переведенню слідства», органи ДПУ, як запобіжний захід, обрали утримання звинуваченого у Житомирському БуПРі (в’язниці).
Крім антирадянської агітації серед польського населення, у провину Кучинському ставили його спілкування зі згаданими вище репресованими ксьондзами і «шпигуном» Антоном Охманом, сином костьольного сторожа, який нелегально прибув у Новоград-Волинський з Польщі. Згадали йому про те, що кілька років тому він призначив настоятелем Барашівського костьолу Петра Ловейка, котрий «був нелегально перекинутий із-за кордону». Лише двоє свідків — одна жителька новограда-волинського і колишня учителька Суслівської школи — підтримали звинувачування слідства. Перша назвала Кучинського затятим націоналістом, який готовий віддати голову за польську націю. Друга стверджувала, що ксьондз у своїх проповідях завжди виступав проти радянської влади, звинувачувала його у створенні гуртків ружанців (неформальні релігійні групи) і в аморальній поведінці. Але інші свідки на питання про антиурядові виступи О. Кучинського відповіли, що ніколи не чули від нього нічого подібного. Сам же ксьондз під час допитів не приховував свого незадоволення з приводу переслідувань релігійних гуртків, що припинили своє існування. Він також визнавав, що часто приходив до Новоград-Волинської міліції та роздавав заарештованим або передавав для них хліб, сало, тютюн, причому допомогав не лише католикам.

5 травня 1930 р. уповноважений Новоград-Волинської римо-католицької релігійної громади Кароль Монжиєвський звернувся зі скаргою на ім’я Голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Г.Петровського: «Уже четвертий місяць наступив з тих пір, як арештували настоятеля нашого приходського костьолу, ксьондза Кучинського Олександра Семеновича, й тримають у Житомирському БуПРі, не давши до сих пір звинувачувального акту. Ми, нижче підписані, свідчимо, що Кучинський Олександр ... відомий нам 20 років ... з самих кращих сторін як чесний й прикладний духовник. У своїх проповідях торкався виключно релігійних тем, учив підлягати існуючому ладу країни ... За часів петлюрівщини ... Кучинський виступав проти погромів та кровопролиття й, ризикуючи життям, ховав людей в льохах та інших місцях. Виключно євреїв він не одну сотню збавив від неминучої смерті ... Заносим цю скаргу перед Вищим Органом Радвлади й просимо як найшвидше розглянути цю справу і звільнити отця Кучинського з-під арешту.» До скарги додавалися підписи 1170 осіб, у тому числі 223 — із Сусел, 203 — з Кука-Гути (Вільшанки), 155 — із Зосимівки. Згадувався також голова Новоград-Волинської католицької громади Теофіл Блонський (мешкав на хуторі біля міста), на ім’я якого мала надійти відповідь. Але відповідь так і не надійшла.
Зібраних під час попереднього слідства доказів виявилось недостатньо для притягнення звинувачуваного до суду. Тому Волинський окружний відділ ДПУ постановою від 28 травня 1928 р. прийняв рішення надіслати кримінальну справу до окружної прокуратури для її закриття. Але вважаючи, що О.Кучинський є «в умовах Волинської прикордонної смуги соціально небезпечним елементом», слідство через прокурора підняло клопотання перед Окремою Нарадою при Колегії ДПУ УРСР про його адміністративне виселення з території України. Волинська окрпрокуратура рішенням від 5 червня 1930 р. закрила справу і підтримала клопотання окрвідділу ДПУ. А 4 липня 1930 р. Судова Трійка при Колегії ДПУ УРСР постановила: вислати О.С.Кучинського за межі України на п’ять років.
Орловський оперативний сектор ОДПУ у листі від 28 березня 1934 р. до Новоград-Волинського райвідділу ДПУ просив терміново вислати «звітний і компрометуючий матеріал» на О.Кучинського. Також повідомлялось, що до 1933 р. ксьондз відбував заслання в Курську, а нині проживає в Орлі. За деякими джерелами, в Курську він мешкав за адресою: вул.Семенівська, №71, але через хворі руки не міг писати листи, на початку 1933 р. постановою колегії ОДПУ переведений до Малоярославця, а з 11 травня цього року прибув до Орла. Від заслання його звільнили, але заборонили селитися у шести найбільших містах і прикордонних областях. Під час проживання в Орлі ксьондз Олександр служив у костьолі Непорочного Зачаття Діви Марії. 20 серпня 1937 р. Кучинський був заарештований, а 3 січня 1938 р. Особлива нарада при обласному управлінні НКВС винесла йому смертний вирок, що був приведений у виконання в орловській в’язниці у цей самий день. У довідці без дати і назви установи, що міститься в архівній справі, вказано, що О.С.Кучинський реабілітований рішенням прокуратури Житомирської області від 6 грудня 1989 р. Але про його трагічну долю стало відомо лише нещодавно.
Самовідданість ксьондза Олександра дозволила новоград-волинській єврейській громаді уникнути багатьох жертв під час трагічних подій 1919 року. У липні того року, коли повстанці влаштували в місті кривавий погром, він зібрав парафіян у костьолі, примусив їх каятись у скоєних злочинах і заборонив займатися насильством.
17 серпня, коли місто залишилося без влади, Кучинський був у складі делегації, яка вела переговори з повстанським загоном Стояновского з метою мирної передачі влади та запобігання погрому. А ще через декілька днів, коли влада в місті знову перейшла до більшовиків, йому стало відомо про таємний наказ Надзвичайкої Комісії про арешт і розстріл звягельського рабина Янкеля-Сруля Корфа, що мав статися наступного ранку. Ксьондз, прийшовши до рабина пізно ввечері, розповів про небезпеку і порадив тікати до Яруня, де йому мали надати притулок. Згідно зі свідченням рабина Корфа від 3 серпня 1921 р., яке він дав у Варшаві після втечі від більшовиків, «рабин і ксьондз завжди були добрими друзями. В лиху годину, коли «червоні» переслідували священиків, ксьондз переховувався в будинку рабина. А коли приходили «білі», рабин знаходив притулок у будинку ксьондза».
Про високий авторитет ксьондза Олександра серед парафіян свідчить випадок, що стався на початку 1925 року. Коли в одній із проповідей він назвав членів редколегії газети «Серп» злодіями, редакція надрукувала статтю, в якій загрожувала притягти Кучинського до відповідальності. Побоюючись арешту ксьондза, жителі Сусел прийшли на збори до школи, провели там усю ніч і не розходилися до 5 годин ранку. В село привезли захисника (адвоката) і за його допомогою склали заяву, в якій заперечували антирадянську діяльність Кучинського. Протягом трьох діб збиралися підписи в його підтримку. Ініціаторами цієї акції були Франц і Кароль Монжиєвські.
Знайдений матеріал, на жаль, не дає можливості у повній мірі окреслити життєвий шлях цієї яскравої особистості. Ми майже нічого не знаємо про його дитинство і юність, перебування на службі у дореволюційний період. Деякі джерела містять суперечливу інформацію про рік його народження і перебування у засланні. Сподіваюся, що зникнення цих «білих плям» — лише справа часу.
В окремому конверті кримінальної справи лежать дві світлини. Одна з них, без підпису, являє собою портрет молодого чоловіка з виголеною головою. На іншій — двоє чоловіків, причому той, що ліворуч, немолодий, носить вбрання католицького священика. Під зображенням чоловіка, який сидить праворуч, олівцем написано: «Ординцев». Є підстави вважати, що на обох світлинах (на другій — ліворуч) ми бачимо новоград-волинського ксьондза Олександра Кучинського.