Щедрий вечiр, добрий вечiр, добрим людям на здоров’я!
- 693
- коментар(і)
- 11-01-2013 23:39
13 січня, за тиждень після коляди, — Щедрий вечір. За християнським календарем — це день преподобної Меланії. У надвечір’я Нового року (за старим стилем) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення старого року, щоб подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають щедрою, оскільки страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...
Готують другу обрядову кутю — щедру. Її можна заправляти скоромниною. Зі щедрою кутею пов’язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, щоб «новий рік зустріти в мирі та злагоді». Хлопці, які перед цим «отримали гарбуза», вдруге посилали сватів з надією на згоду.
Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи меланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу сонця. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.
На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Це називається «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один із них, зазвичай, перевдягнений у жіноче вбрання і його називають Меланкою.
А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх із Новим роком.
Існує традиція, згідно з якою на Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрості і багатства. Увечері, як зоря засяє, мати запалює свічку перед образами, обкурює ладаном хату і ставить череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сідає на покуті і прихиляє голову, ховаючись за пирогами. Діти вдають, що не бачать його: «Мамо, а де наші тато?». «А хіба ж ви мене не бачите, діти?», — озивається той: «Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!»
Про походження свята Меланки існує романтична легенда, яка корінням сягає дохристиянських часів. Згідно з нею, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.
Одного разу, коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав зі срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, за ними ворожили, який буде врожай, а зі свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
Готують другу обрядову кутю — щедру. Її можна заправляти скоромниною. Зі щедрою кутею пов’язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, щоб «новий рік зустріти в мирі та злагоді». Хлопці, які перед цим «отримали гарбуза», вдруге посилали сватів з надією на згоду.
Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи меланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу сонця. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.
На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Це називається «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один із них, зазвичай, перевдягнений у жіноче вбрання і його називають Меланкою.
А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх із Новим роком.
Існує традиція, згідно з якою на Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрості і багатства. Увечері, як зоря засяє, мати запалює свічку перед образами, обкурює ладаном хату і ставить череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сідає на покуті і прихиляє голову, ховаючись за пирогами. Діти вдають, що не бачать його: «Мамо, а де наші тато?». «А хіба ж ви мене не бачите, діти?», — озивається той: «Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!»
Про походження свята Меланки існує романтична легенда, яка корінням сягає дохристиянських часів. Згідно з нею, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.
Одного разу, коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав зі срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, за ними ворожили, який буде врожай, а зі свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
Коментарі відсутні