Васька на «Планеті»

— Алло! Добридень!
— Здрастуйте!
— Це ви давали оголошення в газету, що хочете купити мотоцикл?
— Так.
— Я продаю!
— «Мінськ»?
— «Планету»!
— Але мені…
— Купіть «Планету»! Будь ласка! Я вам уступлю. За тисячу віддам.
— Вибачте, але я…
— Не купите — я її на металобрухт здам! Ну купіть. Будь ласка. Бо моє падло знову п’яне приїхало!
— Яке п… п…
— Васька мій. Ледь не вбилося. Лоб побило, ніс на сторону... Ну купіть «Планету»!
— Ви заспокойтеся. Мені треба подумати.
— Скільки?
— Ну, день-два.
— Добренько. Я чекатиму. Але купіть, бо в мене чотири корови, п’ять свиней, троє дітей, сорок качок, курей ціла хмара, а він, як скажений, на своїй «Планеті» гасає!
— А що Васька скаже, коли ви продасте його мотоцикл?
— Скажу, що втопила! Або закопала! І землю розрівняла! І травою засіяла! Хай копає, падлюка! А то сяде на свою «Планету» і — шурх-шурх по своїх алканавтах! За пляшку їм мотоцикли ремонтує. Зовсім дах йому знесло! Бо якби мізки були б на місці, то думав би, що в нього троє дітей, чотири корови, п’ять…
— Бррр! Спиніться!
— Що ви сказали? То купите того клятого мотоцикла? Я вам ще дві сотні скину. Або я його на металобрухт здам!
— Я вам завтра передзвоню.
— Приїдьте сьогодні, поки воно спить. А як ми колись кохалися! Им-ммм! А це дітей настругало, хазяйством мене обліпило, сам на «Планету» скік, і тільки за ним закурило. Негодяй! То купите чи ні? Я ще триста скину. Алло! Ви мене чуєте?
— Еге ж. Уважно.
— То приїжджайте. Забирайте. А як він колись мене до загсу вів! Им-ммм! Усі задивлялися! Така пара була! Ні, спочатку було все добре. Любилися-кохалися. Дітки пішли, корови… А тепер його пара — «Планета»! Горіла б вона синім полум’ям! Я вам його безплатно віддам!
— Ваську?
— «Планету». О! О! О! Стогне. Мабуть, і ребро зламало! Ліпше би голову! То ви їдете?
— Їду!
— Йокалемене!
— Що таке?!
— Захурчало. Можете не їхати. Воно вже укотило на своїй «Планеті». Ні дна йому, ні покришки! Все, досить з мене! Здам на металобрухт! Ні, закопаю, хрест поставлю і скажу, що так і було!..