Бути чи не бути?

Шановна редакція, ставши свідком цікавої дискусії на сторінках вашої газети, через своє націоналістичне світосприйняття я просто не міг залишитись осторонь.
Щиро кажучи, «ленінське» питання турбує мене не перший рік і ставити підпис за усунення пам’ятника В.І.Леніну мені доводилось не один раз, тому я у цьому гострому питанні займаю виважену позицію на боці прихильників відсутності пам’яті про ката українського народу.
Всім відомо, що за останні 20 років Україна стала на шлях демократичної політики — для досягнення високого європейського рівня життя.
І всі ми розуміємо, що для відкритої дороги у велике майбутнє нашого народу слід очиститись від грішної політики нашого гіркого минулого.
Варто згадати про 1918 рік. Коли УНР створила незалежну демократичну державу, світом якраз гуляла примара більшовицької революції, і своїм універсалом до українського народу Ленін сказав, що не планує бачити Україну самостійною і в будь-яку ціну приєднає її до радянської імперії, що він і зробив ціною сотень тисяч життів. Ані герої Крут, ні холодноярські повстанці, ні бійці Чорної сотні, ні січові стрільці не змогли втримати жорстокого натиску червоних загарбників, і Україна опинилася в руках Ульянова.
Найголовнішим скарбом і надбанням кожного народу є те, що відрізняє одних серед інших, а це, насамперед, мова, культура та історія. Ленінська влада прекрасно знала рівень духовності і волелюбності українців і завзято боролась проти такої небезпеки. Так, на пленумі спілки працівників мистецтв, комуністична верхівка назвала інструменти — кобзу, бандуру і ліру — «класово-ворожими» і влаштувала справжній лов на сліпих і немічних кобзарів, яких розстрілювали, за словами Леніна, «без суда и следствия, не допуская лишних вопросов и идиотской волокиты». 1918 р. було замордовано лірника Йосипа, а 1919 р. в Катеринограді вбито кобзарів І.Литвиненка, А.Слідюка, Ф.Діброву, а 1920 р. — А.Митяя, С.Сотниченка, П.Скидана. А у скількох церквах і соборах за наказом Ульянова влаштували склади і кінотеатри? У Новограді-Волинському взагалі дві церкви і один собор підірвали і зітерли з пам’яті. А на які знущання комуністи прирекли нашу українську мову! Хитро створивши перспективи для її другорядності і непотрібності, закривши людям очі розбудовою заводів і фабрик на забраних в українців землях. Ми добре знаємо про продподатки, примусову колективізацію, індустріалізацію, голодомор 20-х років, 32-33-го, масові репресії, депортації, знищення поетів розстріляного відродження і т.д.
Після таких скоєних злочинів проти нації, наша честь і совість дозволить нам схвалювати такий пам’ятник? Ми ж цивілізовані люди, але монумент вбивці наших батьків маємо.
До речі, у 80-х роках цей ідол мало не злетів у повітря, вже тоді люди протестували з болем і образою в душі проти ворожої, неестетичної скульптури, що, на жаль, стоїть і досі. Та й не на диво його земля не приймає до сьогоднішнього часу за скоєні гріхи перед людством та всім святим.
Я надіюсь, що наша мерія прийме мудре рішення про реконструкцію площі перед Будинком рад, і Новоград-Волинський нарешті звільниться від привида злого генія…