Люди «двох сортів»?

До такого висновку дійшов один із жителів Новоград-Волинщини, пенсіонер, розмірковуючи на тему, чи справедливо витрачати бюджетні кошти на ремонт приватизованого, тобто приватного, житла. Пропонуємо вашій увазі його аргументи, оскільки дане питання надзвичайно актуальне в умовах сьогодення.
Вирішив висловити роздуми про передачу, почуту по радіо, під час якої юрист віртуозно пояснив, у кого експропріювати кошти на нові квартири, якщо сьогоднішні стали аварійними, — у решти народу, тобто за бюджетні кошти. Як можна приватні квартири ремонтувати за народні кошти, тобто за рахунок людей, які живуть в одноквартирних будинках і ЖБК? Чому радіо не говорить, що половина країни живе в одноквартирних будинках, десятки тисяч яких теж аварійні і потребують капремонту? Чому радіо живе ще минулим соціально несправедливим радянським світоглядом, житловим законом за 1980 рік?
Квартири тоді були державні і ремонтували їх за народні бюджетні кошти, у той же час приватні одноквартирні будинки радянський житловий кодекс 1980 року забороняв ремонтувати із бюджету. Чи прозвучали б такі ідеї на чеському чи польському радіо (де половина житла в 1990 році була державною), що багатоповерхові будинки (з приватними квартирами) треба ремонтувати за бюджетні кошти, а одноквартирні і ЖБК за особисті? Бо це було б вищою мірою споживацької ідеології, «іждівєнчества» однієї половини населення.
В усьому світі підхід до будинків однаковий. Тільки ДЕРЖАВНЕ соціальне житло у світі капітально ремонтують за державні кошти. Навіть у Росії вже 10 років діє податок на капремонт (і аварійне переселення в соцжитло) багато­квартирних будинків з приватизованими квартирами, якщо останні не створили ОСББ, бо квартплата, 80% якої йде на зарплату і бензин жеківцям, не покриває навіть капремонту даху, а бюджетні кошти заборонено витрачати на будинки з приватними квартирами. Куди в Україні дівається людина з аварійного індивідуального будинку чи ЖБК зараз і 30 років тому? Туди повинні діватись і люди з аварійних багатоквартирних будинків.
У 1992 році Верховна Рада перевела нас у капіталізм, коли дозволила приватизацію державних квартир і засобів виробництва. У 14 соціалістичних країнах світу на 1990 рік приватизація квартир автоматично означала створення ОСББ і заборону ремонтувати ці будинки за бюджетні кошти. Але людям влада дала вибір: якщо не будете приватизувати квартири, то будинок залишиться державним і капітально ремонтувати його буде держава. Чехи, поляки, угорці це розуміли, і ніхто питань не задавав. Навіть Ленін не додумався б будинки з приватними квартирами ремонтувати за бюджетні кошти, нема такого в його 50 томах. У 1917 році він навпаки приватні квартири в містах оголосив державними, хоча вони будувались за приватні, а не бюджетні кошти. А хати селян чомусь не захотів перевести в державний фонд. Після 1917 року тому і йде масове переселення народу із сіл у квартири міст, бо в містах досі капітально ремонтують квартири за загальнонародні, а в селах — за особисті кошти.
Чому до сих пір іде радянське (бо в комуністичному Китаї такого немає) сортування людей на два сорти: 1-ий сорт — жителі приватних квартир у багатоквартирних будинках і 2-ий сорт — одноквартирних будинків і ЖБК. Так само і по автотранспорту: у великих містах на душу пенсіонера виділяється в десять раз більше коштів, бо пільговий проїзд на тролейбусі — щоденно, ніж на пенсіонера з села, де пільговий проїзд — один день на місяць, хоча, згідно із Конституцією й іншими законами про пільги, всі рівні. Чому переді мною з пенсією 1000 грн. стоїть вибір: збирати 20000 грн. на заміну шиферу даху (бо йому вже 50 років і скоро потече), чи потратити їх на операцію, щоб не ходити з двома паличками. І такий вибір стоїть перед мільйонами пенсіонерів, які живуть в одноквартирних будинках.